Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З перемиського здиханату… - тобто перемишлянського деканату (м. Перемишляни, нині Золочівського району Львівської області).
Левицький Іван Омелянович (1850-1913) - український бібліограф.
Шараневич Сидір (1829-1901) - український буржуазний реакційний історик, професор Львівського університету.
«Временник Института Ставропігійского с месяцесловом» - календар, видання «москвофілів» (Львів, 1864- 1915 рр.).
«Рускій Сіон» - клерикальний журнал, орган львівської митрополії. Виходив у Львові в 1871-1900 рр.
Вандрівка русина з Бідою. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 132-147. Збереглася частина автографа (№ 228, с. 23-28). Це уривок іншої, значно відмінної редакції твору. Готуючи твір до друку в другому виданні збірки «З вершин і низин», І. Франко змінив редакцію окремих рядків, строф, написав нові, з яких окремі близькі за змістом до знятих, вдався до автоцензури. Наводимо важливіші розходження між автографом і першодруком.
Два перших рядки п'ятої строфи в автографі мають таку редакцію:
Ніщо Біда там не мовить.
На русина ще їх травить…
Третій рядок дев’ятої строфи в рукописі такий.
Що й балакати тута.
Наведений нижче уривок в автографі закреслений.
Він іде після 16-ої строфи. Частину його Франко творчо використав у 37-ій, 38-ій і 45-ій строфах зміненої редакції поеми.
Ще й буркочугь: «Що за біс,
Кождин водить нас за ніс,
Кождий нами свій лан мірить.
То й не знати, кому вірить.
Патріоти славні тут,
Тільки нас зо шкури друть».
Русь питає: «Є в вас школи?»
«Є, та в них не вчать ніколи:
В селі школа літ вже сто,
А читать не зна ніхто».
Ще щось хтіла Русь питатись,
Стала Біда реготатись,
Та й співає: «Ой на-на,
Ось де моя вітчина!».
Шкандибає Русь горою,
Зустрівсь вівчар з отарою.
«Чиї гори?» - Жидівські.
«Чиї вівці?» - Газдівські.
«Колись були гори наші.
Було досить луга й паші».
Русі й слухать оскома,
Їй ся пісня знакома!
17-а строфа в рукописі має редакцію:
Крикне вголос, шепче стиха,
Мов та леді Макбетиха:
«Ось ще пляма! Тут вона!
Витер-но - там ще одна!»
Два останні рядки 18-ої строфи в автографі мають редакцію:
«Що се? Чи він занеміг?»
А Біда тоді у сміх
У 20-ій строфі автографа наявний текст другого - четвертого рядків, пропуск яких у першодруці позначений крапками. Відновлюємо його в основному тексті твору як вияв автоцензури.
Замість другої половини 23, 24-28 ї строф першодруку в автографі йде текст:
«Та не простий собі жид:
У аренді він держить
Всі рогачки, всі баюри,
Всі рови, і всі фігури,
І всі діри у мостах,
І увесь сей довгий шлях
Чи піддосок, чи підтічку,
Чи перед фігуру свічку,
Чи підкову, чи насад,
Все лиш в нього мож дістать»
Пішов Русин, втепенився,
Жиду низько поклонився,
Що казали - заплатив,
Вісь новую прикрутив
31-а строфа в автографі має редакцію:
Певно, пані з Америки?
Що там наші вуйки, стрики,
Наші браття, батько, внук
Заробляють грошей гук?
Перший і другий рядки 61-ої строфи в автографі мають редакцію:
Була б я там згибла, братку,
Та здибала Степка П’ятку…
Строфи 69-72 в автографі відсутні.
Строфа 76 в автографі має редакцію:
Пита русин: «Пан, що купчиш?»
Панок каже: «Я є Лукич,
Не купую-продаю,
А газету видаю».
Третій і четвертий рядки 77-ої строфи в автографі мають редакцію:
Драма, шкіци, новели
І ліричні трелі.
79-а строфа в автографі відсутня.
Перший-третій рядки 84-ої строфи в автографі мають редакцію:
Що з правої Данилович,
Що з лівої Гарасимович,
А іззаду Трильовський.
Перший рядок 80-ої строфи в автографі має редакцію:
Запаринюк в плечі парить.
Замість 87-89-ої строф в автографі йде:
Стали вони раду радить -
Біді теє не так вадить;
В бік русина турнула,
Що є духу курнула.
90-а строфа в автографі має редакцію:
В Матівцях лиш нипала,
У Снятині ще хлипала,
Аж як стала в Чернівцях,
То минувся її страх.
Далі в автографі йдуть строфи:
Придивляєсь і що ж баче?
У фотелі сидить Паче,
А при ньому в довгий ряд -
Самі русини клячать.
А на кого заморгає.
Той до нього підповзає,
І так щось тихо, мов муха,
Шепче йому до вуха.
На цьому автограф обривається.
В. Щурат, згадуючи про роботу І. Франка над «Вандрівкою русина з Бідою», говорив: «Готові строфи, творені при мені день по дневі, Франко зараз же виголошував. Жартом наслідував я тоді його фабрикування вірша й докинув йому кілька строф про Лукича. Йому сподобались ті строфи, і він прийняв їх до своєї будови, як пригожу цеголку. Міцкевич, мовляв, теж давав місце в своїм «Пані Тадеуші» стрічкам приятелів» («Іван Франко у спогадах сучасників», Львів. Книжково-журнальне видавництво, 1956, с. 242).
Твердий - так називає і. Франко представника «москвофілів».
М’який - тобто «народовець»
Антоневич Микола (1840-?) - викладач Перемишлянської гімназії, «москвофіл».
Горбаль Кость (1836-1903) - український ліберально-буржуазний діяч в Галичині, педагог
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.
