Читати книгу - "Палац Посейдона"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Знайомий будинок виник перед ним зовсім несподівано — ніби виринув із гущавини дерев. І раптом Оскару здалося, що він виглядає якось по-новому. Неначе від того, що докорінно змінилося життя юнака, змінився й весь навколишній світ.
— От ми й удома, мій хлопчику, — промовив Гумбольдт, коли карета повернула на під’їзну алею. — Ти дуже гідно поводився у нотаріуса. Я просто пишаюся тобою.
— А тепер ви, нарешті, скажете, що це за сюрприз?
— Тепер уже недовго. Скоро ти про все дізнаєшся сам.
Дивно, подумав Оскар, після всього, що сьогодні сталося, хіба можна його хоча б чимось здивувати? Щось не віриться. Однак йому не довелося довго сушити собі голову над тим, що б це могло бути, — у дверях з’явилися Еліза й Шарлотта. Їхні обличчя сяяли від радості.
— Ну то й що? Все владнали?
— Усе пройшло як по нотах, — урочисто проголосив Гумбольдт. — Оскар виконав моє прохання й погодився бути всиновленим. Тож віднині перед Богом і людьми він — мій син. І закон це підтверджує.
— Це означає також, що тепер ти мій кузен, — промовила Шарлотта, і, незважаючи на удавано веселу посмішку, Оскару здалося, що вона засумувала. — Ласкаво просимо до нашої родини. — Шарлотта з ніжністю обняла його, і хлопець обережно відповів на ці обійми.
І лише в цю хвилину він, нарешті, зрозумів, що для нього означає це всиновлення. Тобто для нього й Шарлотти. Адже в її жилах тече та ж сама кров. На заваді їхньому прагненню одне до одного постала нездоланна перешкода — шлюби між двоюрідними родичами в цій країні заборонені. А відтак розпочати нове життя для нього означало назавжди розпрощатися з мрією про Шарлотту.
От дідько!
Коли дівчина розімкнула обійми, Оскар помітив у її очах сльози. Вона мужньо намагалася приховати від хлопця своє розчарування, та це було марно, адже він її добре знав.
— Твій батько вже повідомив тобі про сюрприз? — усміхнулася Шарлотта.
Оскар кивнув.
— Ну, тоді не варто мучити тебе й далі, — сказав Гумбольдт. — Гості вже прибули?
— Півгодини тому, — відповіла Еліза.
— Які ще гості?
Учений усміхнувся.
— Я випадково дізнався, що перед нашим від’їздом до Греції в тебе виникли невеликі ускладнення. Чи, може, я помиляюся?
Оскар здивувався. Як ці чутки могли дійти до Гумбольдта?
— Пусте, — пробурмотів він, — але ж…
— І тебе виручили кілька молодих людей, твоїх друзів. Вони виявили неабияку мужність, чи не так?
— Ну, звісно…
Гумбольдт розсміявся.
— Ти, мабуть, звернув увагу на те, що в нашому будинку зовсім немає робітників. Елізі доводиться самій виконувати всю хатню роботу, за винятком догляду за кіньми та садовою ділянкою. Тож я вирішив найняти ще декого, хто б їй міг допомагати. Прибирання, прання, приготування їжі, закупівля продуктів — загалом, повсякденний клопіт. А оскільки ти знаєш, що я не дуже довіряю малознайомим людям, тому й хочу, як то кажуть мисливці, одним пострілом убити одразу двох зайців. А, якщо вже бути зовсім точним, чотирьох.
Учений обернувся до дверей. У напівтемряві холу він помітив якісь силуети — пару високих і пару трохи нижчих на зріст. Один із них явно належав зовсім молоденькій дівчині.
Оскару перехопило подих.
— Але ж це…
— Саме так. Перед тобою наші нові робітники: Лєна, Віллі, Мицик і Берт. Біжи, мій хлопчику, привітайся зі своїми приятелями!
Четверо підлітків зробили кілька нерішучих кроків і вийшли з тіні. Відчувалося, що вони поки що трохи ніяковіють у цьому розкішному будинку, проте на їхніх обличчях сяяли широкі посмішки.
Лише на якусь мить Оскар завмер, неначе закам’янівши від здивування, а потім, кинувся до друзів.
Оглавление Пролог Частина 1 Замовлення 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 Частина 2 На глибині 22
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Палац Посейдона», після закриття браузера.