Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

64. Справді, на початку розгляду справи заявників в порядку апеляції, адвокати обвинувачення повідомили захист, що певні відомості не будуть розголошені, не розкриваючи, однак, характеру цих відомостей, і в двох окремих випадках апеляційний суд розглянув нерозкриті докази у засіданні ex parte під час якого приймали доводи державного обвинувачення, але не були присутні представники захисту, і ухвалив рішення на користь нерозголошення.

65. Суд, проте, не вважає, що така процедура в апеляційному суді була достатньою для того, щоб відновити несправедливість, спричинену тим, що, розглядаючи справу в першій інстанції, суддя не здійснив перевірки нерозголошеної інформації. На відміну від цього судді, який спостерігав за данням свідчень і повністю ознайомився з усіма доказами та питаннями в справі, судді апеляційного суду покладалися в своєму розумінні можливої значущості нерозкритих відомостей на протоколи слухань Суду корони та на характеристику цих питань, запропоновану їм адвокатом обвинувачення. Крім того, суддя першої інстанції був би в змозі зважувати необхідність розкриття відомостей упродовж усього процесу, оцінюючи значення нерозголошуваних доказів на тій стадії виникнення нових питань, коли шляхом перехресного допиту було б можна поставити під серйозний сумнів достовірність ключових свідків і коли версія захисту ще могла мати низку різних напрямів розвитку або акцентів. На відміну від цього, апеляційний суд був зобов’язаний здійснювати свою оцінку постфактум і міг навіть, потрапивши несвідомо під вплив вердикту присяжних про винуватість, недооцінювати значення нерозкритих доказів.

66. Отож, зрештою, те, що обвинувачення не розкрило судді відповідних доказів й не дало йому змоги ухвалити рішення щодо їхнього розкриття, позбавило заявників справедливого судового розгляду...

«P G і J H проти Сполученого Королівства» (P G and J H v United Kingdom), 44787/98, 25 вересня 2001 року.

71. Суд переконався в тому, ... що захист отримував інформацію і мав дозвіл робити подання та брати участь у вищезгаданому процесі ухвалення рішень, але при цьому йому, наскільки це було можливо, не розкривали відомостей, які обвинувачення прагнуло зберегти в таємниці з міркувань захисту суспільних інтересів... Суд також відзначає, що відомості, які в цій справі не були розкриті, жодним чином не підкріплювали версію обвинувачення і ніколи не були пред’явлені присяжним. Те, що суддя весь час мав змогу оцінювати необхідність розкриття, було ще одним важливим запобіжним механізмом, бо на судді лежав обов’язок упродовж всього процесу в першій інстанції перевіряти, чи є нерозкриття доказів справедливим, чи ні. Жодної підстави думати, що судді бракувало незалежності чи безсторонності за змістом пункту 1 статті 6, не було. Він повністю ознайомився з усіма доказами й питаннями у цій справі і був у змозі контролювати те, яке значення для захисту мала приховувана інформацію як до, так і в ході судового розгляду...

«Мірілашвілі проти Росії» (Mirilashvili v Russia), 6293/04, 11 грудня 2008 року.

200. Насамперед Суд відзначає, що матеріали, приховані від захисту, не містять інформації про події 7-8 серпня 2000 року. Вони скоріше стосуються того, як здобуто «прямі» докази проти заявника (аудіозаписи). Проте це не применшує їхнього значення для справи. У змагальному процесі належить розглядати не тільки докази, що безпосередньо стосуються фактів цієї справи, а й інші докази, які можуть стосуватися прийнятності, достовірності й повноти перших...

202. Суд вважає, що обмеження, проти якого подано скаргу, мало законну мету. Організація кримінального судочинства з прагненням захистити інформацію про подробиці таємних операцій органів міліції, є таким підходом, що відповідає цілям статті 6. Суд готовий визнати, враховуючи обставини цієї справи, що документи, запитувані заявником, могли містити певні таємні відомості, які мали значення для захисту національної безпеки. За таких обставин національний суддя користувався широкими межами розсуду при ухваленні рішень із клопотань захисту про розкриття інформації.

203. Виникає питання, чи було рішення про відмову в розкритті врівноважене адекватними процесуальними гарантіями. Суд відзначає в цьому зв’язку, що матеріали, пов’язані із санкціонуванням прослуховування телефонних розмов, були розглянуті без участі сторін суддею-головою в ході слухання 12 вересня 2002 року. Отже, рішення про приховування деяких документів було ухвалене обвинуваченням не в односторонньому порядку ..., але одним із представників судової влади.

205. ... Суд розгляне, чи оцінив суддя співвідношення суспільних інтересів і інтересів обвинувачуваного, і чи дав захисту якомога більшу можливість взяти участь в ухваленні цього рішення.

206. Суд відзначає, що важливим моментом у висновках національного суду було те, що розглянуті матеріали минулого пов’язані з оперативно-розшуковою діяльністю (ОРД),, і як такі не могли бути розкриті захистові. Видається, що суд не проаналізував, чи можуть ці матеріали бути якось корисні для цілей захисту, і чи зможе їхнє розкриття, хоча б потенційно, завдати шкоди якомусь конкретному суспільному інтересу. Рішення суду спиралося на врахування типу відповідних матеріалів (матеріали, що стосується ОРД), а не на аналіз їхнього змісту.

207. Військовий суд, імовірно, не мав іншого вибору в цій ситуації, враховуючи, що Закон про оперативно-розшукову діяльність накладає абсолютну заборону на розголошення в таких ситуаціях документів, що стосуються ОРД, і не припускає з боку судді жодного варіанту «знайти рівновагу». Проте фактом залишається те, що роль суду в ухваленні рішення щодо клопотання захисту про розкриття цієї інформації була досить обмеженою.

208. З урахуванням вищевикладеного, Суд доходить висновку, що процес ухвалення рішення містив у собі серйозні недоліки. Що стосується матеріально-правових підстав для ухвалення рішення, то Суд відзначає, що оспорюване рішення було розпливчастим та не уточнювало, якого роду секретна інформація може міститися в постанові суду від 11 липня 2000 року та в інших матеріалах, пов’язаних із цією операцією. Суд погодився вилучити зі змагального розгляду абсолютно всі матеріали. Крім того, Суд зауважує, що операція з прослуховування не була спрямована на заявника або інших співобвинувачених.

209. Загалом Суд доходить висновку, що рішення про відмову в розкритті