Читати книгу - "Медлевінґери"

Отже, настав час діяти.

Мунна чекала три дні, відколи Нісс зник, і з кожним днем щораз більше потерпала. До того ж від учора ніхто не бачив Торіла. У селі, мов підступна хвороба, поширювався страх.

«Спочатку Антак! — розповідали одне одному медлевінґери. — Потім Ведур! Його син і маленька дика лі-фея, яка чекає на свою фібулу! А тепер ще й Торіл, син Антака!»

«А ви не пригадуєте? — говорили вони. — Не пригадуєте, що минулої осені спіткало Артабака, Ретяка й Айлісса? Що тут з нами коїться? Що відбувається в краї?»

Вони ховалися у своїх будиночках і, тільки-но починало смеркати, зачиняли всі двері й вікна; вони більше не ходили поодинці навіть найкоротшою дорогою; а дітям не дозволяли бавитися перед будинками.

Тільки Мунна годинами стояла надворі й дивилася на безлюдну вулицю. А коли настав п’ятий вечір відтоді, як Ведур попрощався і не повернувся — ані він, ані хтось із чотирьох, — вона без жодного страху вирушила у темряву.

Йоганнесові важко було не заснути, але вийти перед північчю він не міг. Троє юних медлевінґерів клацали дистанційним пультом, перескакуючи з каналу на канал, а Йоганнес тим часом дрімав. У півсні мріяв про те, щоби колись знову проспати цілу ніч, без перерв. Ніколи не подумав би, що ліжко може стати таким принадним!

Незабаром по півночі він вирушив до гавані.

Холодне нічне повітря його збадьорило. У центрі міста п’ятничного вечора збиралися тлуми охочих до розваг, але внизу, на набережній, було тихо. Час до часу Йоганнес озирався. За ним ніхто не стежив.

Безгучно — наскільки це було можливо — він біг уздовж понтона. Тихо погойдувалися покинуті кораблі, лише іноді вітер з міста доносив музику і сміх. Потойбіч каналу темнів Шпайхерштадт.

Йоганнес намацав у кишені ключ. Майже діставшись «Корделії», підвів погляд. Ключ зайвий.

«Кляте лайно!» — в паніці прошепотів Йоганнес. Двері баркаса були відчинені, а зсередини долинав звук, від якого йому перехопило подих. Досі він чув таке тільки по телевізору, але й там не часто. Адже Брітта не дозволяла йому дивитися фільми зі сценами насильства.

На баркасі хтось стогнав.

На якусь мить Йоганнесові захотілося втекти. Це бажання виходило не з голови — втікати хотіли його ноги, які вже обернулися, його тулуб, що вже нахилився для старту. І тільки потім прийшла перша думка.

На баркасі хтось стогнав. Але більше нічого не було чути. Ані боротьби, ані криків. Стогнала тільки одна людина.

Це могло бути все що завгодно. За останні дні хлопець у цьому переконався. Могло статися і так, що хтось на «Корделії» вже його помітив і тримав на прицілі. Але швидше за все це було таки неймовірно.

Стогін не припинявся, і Йоганнес підкрався на крок ближче.

«Ніколи собі не пробачу, якщо зараз не наважуся, — подумав він. — Цей жахливий звук може означати все, що завгодно, і якщо я зараз втечу, то ніколи не довідаюсь, що це було. Може, то Антак і Ведур, і як я потім виправдаюся перед Ніссом, Моа й Торілом? Якщо я зараз втечу, то не зможу про це розповісти, доведеться мовчати й відбріхуватися. Крім того, я й сам хочу це знати».

Він зістрибнув на палубу так тихо, що сам не почув. Потім обережно нахилився над східцями, що вели до каюти.

У каюті було темно, хоч в око стрель, але стогін посилився, щойно Йоганнес просунув голову в двері. Хтось ніби намагався покликати його, але звук був слабкий і приглушений.

Йоганнес обережно намацав на стіні вимикач і ввімкнув світло.

У каюті панував жахливий безлад. Дверцята шафок були відчинені, а підлога вкрита всім, що перед тим містилося в тих шафках. Друзки тарілок, склянок і горнят упереміш із пакетиками чаю, кружальцями ковбаси і шкарпетками; зошити Ліни видніли з-під зірваної скатертини, на якій лежали три монети, розкритий гаманець і Томасів заплічник.

— О Боже! — промурмотів Йоганнес.

Посеред цього безладу на підлозі лежав Томас, скручений дугою, зі зв’язаними за спиною руками і ногами. Жахливий стогін поривався з його рота, заклеєного широкою стрічкою скотчу.

— О Боже, Томасе!

Отже, Матевка з килимового складу виконав свою погрозу. Хоча не