read-books.club » Сучасна проза » Риб’яча кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Риб’яча кров"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Риб’яча кров" автора Іржі Гаїчек. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 101 102 103 ... 135
Перейти на сторінку:
щоб поставити на плиту каструлю з водою на каву. Поміж тим я перебігла до ванної, ступала босоніж по холодних кахлях до умивальника. Вранішній погляд у дзеркало вже кілька тижнів говорив мені, що з волоссям треба щось робити. Але часу на тривалі роздуми у ванній не було. Я влізла в джинси, наверх натягнула іще три шари, на светр — іще в коридорі ватник Петра. Перебігла двір і взяла під дашком велосипед. Підвела його до воріт, і лише потім сіла й полетіла розбитою закинутою дорогою на головну трасу до Будєйовіце. Я чекала з правого боку дороги десь хвилин із десять, коли одна з фар, що поступово виринала з туману, присвітила двічі, потім вигулькнув помаранчевий поворотних, і автівка з’їхала на узбіччя. Я знала вже всіх водіїв із пошти, які чергувалися на маршруті. Цього разу їхав блондин, що із задоволенням фліртував і завжди був у доброму гуморі. Я інколи заздрила, як йому це вдається вранці. Йому могло бути біля сорока, влітку за кермом він одягав дзеркальні сонячні окуляри. Пакет для мене був уже підготовлений, тож він витягнувся через сидіння пасажира й через відчинені дверцята подав мені пошту.

— То коли ви зі мною поїдете далі, дівчино? Запрошення на каву все ще діє.

— Я не знаю. Як погода буде кращою, — посміхнулася я й простягнула руку за пакетом із поштою.

— Еге, як рак на горі свисне, зрозумів. Сьогодні у вас чимало всього. То до зустрічі, наступного разу їхатиму в четвер…

Мотор набрав обертів, я лишилася з велосипедом на дорозі сама. Швидко переїхала трасу, а потім лише крутила педалі чимдужче, схилена над заокругленим рулем, розтинала холодне повітря перед собою. Тож коли я доїхала назад у село й поставила велосипед під дашком, була геть спітнілою. Увійшла до кухні, вода на плиті вже булькотіла. Мій ранішній ритуал продовжувався гарячим душем, а потім — найкраще, коли сиділа біля запашної кави, кусала хліб із маслом і варенням і читала газети. У районній щоденній газеті була ціла сторінка розмови з паном Тушлом про жахливу ситуацію в нашому селі. Під нею — підпис Адама Ридерера. Я відклала газети й сортувала пошту для сусідів. Цього разу виклала для пана Бертака купку з п’яти листівок і двох білих конвертів із листами.

Після сніданку рознесла газети й пошту по хатах, номер четвертий цього разу лишила наостанок. Я не поклала пошту на парапет, як завжди, а постукала у вікно. Пан Бертак з’явився у дверях, у широких вельветових штанях на підтяжках і фланелевій сорочці, застебнутій під саме горло.

— Пане Бертаку, вітаю вас із днем народження. Сподіваюся, що я перша.

Він узяв стос листів і кольорових листівок. Перевертав їх, але не мав окулярів для читання.

Я читала йому сердечні привітання до вісімдесятиліття від доньки й від людей із держгосподарства, які про нього згадали.

— Петр обіцяв, що ви прийдете, то я вас завтра чекаю.

Удома я з’ясувала, що в мене згасла плита. Непомитий посуд від вечері, купа брудної білизни у ванній на підлозі. Я відчувала, як із мене злущилися ранкова енергія й бадьорість. Я знала, якщо відразу щось не зроблю, то почну незабаром цю порожню й холодну хату ненавидіти. Підвелася від столу, переглянула всі шухлядки в комоді, кишені свого пальта й Петрових штанів у кімнаті. Зібрала всі гроші, які знайшла, і пішла вузькою доріжкою з побитим асфальтом. Головною дорогою шуміли автівки. Коли я наближалася до траси, сказала собі, що поїду першою ж, яка зупиниться, байдуже в напрямку Будєйовіце чи Тину. Виявилося оце, друге.

Коли йшла від перукарки, у сумці вже лежали нові штани, а в кишені лишилася половина грошей. На обід я пішла в готель на площі, потім пройшлася вздовж річки, а коли стало холодно, то швидко піднялася наверх до мікрорайону. Я дзвонила біля входу у восьмиповерховий будинок, але Анни ще не було вдома. Я обійшла інші панельки й перечитала зверху донизу всі написи біля дзвоників. Шукала імена знайомих родин, які вже переїхали. За цих пару років я знала безліч людей із виселених сіл особисто, із листів до різних організацій чи з розповідей пана Тушла. Я вагалася, чи маю комусь подзвонити, але зрештою повернулася, і в домофоні зазвучав голос Анни.

«Якщо знову хочеш мене сварити й вважати куркою, яка хоче сподобатися хлопцеві, то будь ласка», — думала я собі, перевдягаючись у ванній. Я стала перед Анною у нових темних штанях, із зачіскою й підфарбована її косметикою. Вона сиділа в кріслі й роздивлялася мене. Це було як очікування вироку, коли я дивилася в її нерухоме обличчя. Я, мабуть, не витримала б цього ще секунду й утекла б назад, до ванної. Але Анна раптом посміхнулася, підняла вказівний палець і сказала, що до цього всього потрібна ще якась зміна зверху. Я пішла за нею до спальні, де вона з шафи витягнула темно-червоний светрик.

— Надягни ось це. Воно пасуватиме.

Я стояла перед великим дзеркалом. Дивилася вдоволено сама на себе, так само виглядала й Анна за мною. Вона посадила мене на диван у вітальні, я почувалася в її маленькій, гарно обставленій квартирі приємно. Навіть комфортно.

— Як із Петром, стало краще?

— Ми вже дев’ять місяців разом не спимо.

Вона налила мені червоного вина, собі — соку в склянку.

1 ... 101 102 103 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Риб’яча кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Риб’яча кров"