Читати книгу - "Доктор Сон"

— Хочеш коли? — спитала Абра. — Цукор вирішує багато проблем, я так вважаю.

— Пізніше. Зараз маю одну ідею. Це лише схема, проте, можливо, працюючи всі разом, учотирьох ми зуміємо перетворити її на певний план.

6

Енді Зміїне Жало припаркувалася на стоянці для ваговозів у відпочинковій зоні при платній автомагістралі поблизу Вестфілда в штаті Нью-Йорк[328]. Горіх пішов на торговельний майданчик купити соку для Баррі, який зараз лежав із гарячкою і мав вельми болюче горло. Поки вони чекали його повернення, Крук зателефонував Розі. Вона відповіла на перший же гудок. Він якомога швидше все їй доповів і замовк у чеканні.

— Що я це чую там у вас за звуки? — запитала вона.

Крук зітхнув і одною рукою почесав собі щетинисту щоку.

— Це Джиммі Арифметика. Він плаче.

— Скажи йому, щоб замовк. Скажи йому, що не місце плаксіям у бейсболі.

Крук передав її побажання, оминувши специфічне Розине почуття гумору. Джиммі, який саме витирав вологою ганчіркою обличчя Барі, зумів приглушити свої гучні і (Крук мусив це визнати) дражливі схлипи.

— Так уже краще, — сказала Роза.

— Що ти хочеш, щоб ми робили?

— Дай мені секунду, я спробую подумати.

Сама ідея того, що Роза мусить спробувати подумати, Круку здалася майже такою ж тривожною, як ці червоні плями, що тепер висипали по всьому обличчю і тілу Баррі, але він робив, як йому було сказано, тримаючи «айфон» біля вуха, але не кажучи ні слова. Він облививася потом. Гарячка це чи просто тут так парко? Крук огледів собі руки, чи нема червоних цяток, і не побачив жодної. Поки що.

— Ви їдете за графіком?

— Загалом так. Навіть випереджаємо трохи.

Почувся швидкий подвійний стук у двері. Енді визирнула надвір, потім відчинила.

— Круче? Ти ще тут?

— Так. Горіх повернувся щойно з соком для Баррі. У нього дуже болить горло.

— Попий, — сказав Горіх Баррі, відкручуючи ковпачок. — Це яблучний. Просто з кулера, ще холодний. Це тобі добряче мусить вгамувати стравохід.

Баррі підвівся на одному лікті й ковтнув з приставленої йому Горіхом до губ маленької скляної пляшечки. Крукові подумалося, що йому важко на це дивитися. Колись він бачив ягнят, яких отак напувають з пляшечки, як вони п’ють отаким же «я-саме-неспроможне» манером.

— Круче, він спроможний говорити? Якщо він у змозі, передай йому слухавку.

Крук відсунув Горіха ліктем вбік і сів біля Баррі.

— Роза. Вона хоче побалакати з тобою.

Він було спробував потримати слухавку в Баррі біля вуха, але Хінець її в нього забрав. Чи сік, чи то аспірин, який Горіх змусив його проковтнути, схоже, додали йому сил.

— Розі, — прокрякав він. — Вибач мені за це, любочко. — Він послухав, киваючи. — Я знаю. Я вловлю. Я… — Він послухав ще. — Ні, поки ще ні, але… йо. Я зможу. Я зроблю. Авжеж. Я тебе теж люблю. Він тут. — Він передав телефон Круку і відкинувся на штабель подушок, виснаживши свій тимчасовий приплив енергії.

— Я тут, — промовив Крук.

— Він ще не почав зациклюватися?

Крук кинув погляд на Баррі.

— Ні.

— Дяка Богові за маленькі дарунки. Він каже, що все ще здатен її локалізувати. Маю надію, він правий. Якщо він не зможе, ви мусите знайти її самі. Ми обов’язково мусимо отримати цю дівчинку.

Крук розумів, що Розі бажається захопити ту дитину — можливо, Джуліанну, можливо, Емму, можливо, Абру — з її власних причин, і йому цього було достатньо, але на кону стояло дещо більше. Можливо, подальше тривання Правдивих. Під час консультації пошепки в задньому відсіку «Віннебаго» Горіх сказав Крукові, що ця дівчинка, можливо, ніколи не мала кору, проте її дух все одно може їх захистити, завдяки щепленням, які їй мусили робити ще немовлям. Ставка не безсумнівна, але до чорта краща за відсутність будь-якої ставки.

— Круче? Скажи ж мені щось, любасику.

— Ми її знайдемо. — Він кинув погляд на комп’ютерного мудрагеля Правдивих. — Джиммі звузив розкид до трьох можливих кандидатур, всі в межах одного кварталу. Ми маємо фотографії.

— Це пречудово. — Вона зробила паузу, а коли заговорила знову, її голос понизився, пом’якшав і, либонь, на найдрібніше макове зерня набув тремтливості. Круку була ненависна сама думка, що Роза боїться, але він подумав, що так і є. Не за себе, а за Правдивий Вузол, захищати який є її обов’язком. — Ти ж знаєш, я ніколи б не відрядила тебе з хворим Баррі, якби не вважала це абсолютно життєво необхідним.

— Йо.

— Дістань її, причмель її нахер, привези її сюди. Окей?

— Окей.

— Якщо решта вас захворіє, якщо ти вважатимеш, що варто взяти чартерний реактивний літак і прилетіти з нею сюди…

— Ми так і зробимо.

Хоча Крука пересмикнуло від такого припущення. Будь-хто з них нехворий виходить з літака після приземлення вже хворим — немічний, рівновага порушена, тягне блювати, слух як громом прибитий на місяць чи й надовше. І звичайно ж, переліт залишає по собі паперовий слід. Що недобре для пасажирів, які ескортують викрадену, накачану наркотою дівчину. Тим не менш: хіба сам плануєш путь, як чорти тебе женуть.

— Час вже вам знову вирушати в путь, — сказала Роза. — Ти піклуйся там за мого Баррі, великий чоловіче мій. І про решту всіх також.

— Чи всі в порядку там, на твоєму кінці?

— Авжеж, — відповіла Роза і вимкнулася, перш ніж він устиг запитати ще щось. Подеколи не обов’язково бути телепатом, щоб здогадатися, що хтось бреше. Навіть мугирям це відомо.

Він кинув телефон на стіл і різко сплеснув долонями.

— Окей, давимо на газ і рушаємо. Наступна зупинка Стербридж, Массачусетс[329]. Горіху, ти продовжуєш глядіти Баррі. Наступні шість годин кермуватиму я, потім сядеш ти, Джиммі.

— Я хочу додому, — промовив Джиммі Арифметика понуро. Він збирався сказати ще щось, але, перш ніж устиг, гаряча рука вхопила його за зап’ясток.

— Ми не маємо тут вибору, — сказав Баррі. Очі його гарячково блищали, але дивилися тверезо, розумно. У цей момент Крук ним дуже пишався. — Жодного вибору, зовсім, наш комп’ютерний хлопчику, тож поводь себе як чоловік. Правдивий Вузол понад усе. Завжди.

Крук сів за кермо і повернув ключа.

— Джиммі, — мовив він. — Посидь біля