Читати книгу - "Червоногрудка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Фьоуке не відповідав. Харрі повернувся до машини, дістав фомку, яка завжди лежала в нього під заднім сидінням, бо замок багажника був зламаний. Потім знову підійшов до дверей і обома руками натиснув на обидва ряди кнопок на панелі дзвінка. Йому відповів незлагоджений хор обурених голосів, — зрозуміло, момент непідходящий: хтось саме сорочку напрасовує, хтось начищає черевики. Харрі сказав, що він з поліції, і хтось, мабуть, йому повірив, бо раптом почувся жахливий писк, і двері відчинилися. Стрибаючи через три сходинки, Харрі добіг до четвертого поверху. Зараз серце билося ще сильніше, ніж усі ці п’ятнадцять хвилин — відтоді, як він побачив світлину в спальні.
Мета, яку я перед собою поставив, уже коштувала життя декільком ні в чому не винним людям, і, як і раніше, залишається небезпека, що загиблих стане ще більше. Так завжди буває на війні. Тому судіть мене як вояка, вибір у якого невеликий. От і все, про що я прошу. Але якщо ви почнете засуджувати мене, знайте, що ви — всього лише грішні люди, такі самі, як і я, адже, врешті-решт, Судія у нас лише один — Бог. Ось мої спогади.
Харрі вдарив кулаком по дверях Фьоуке і викрикнув його ім’я. Не отримавши відповіді, він підсунув під замок фомку і наліг усім тілом. З третьої спроби двері піддалися. Харрі переступив поріг. У квартирі було тихо й темно, і чомусь це нагадало Харрі спальню, в якій він щойно був, — тут теж було порожньо, і відчувалася занедбаність. Увійшовши до вітальні, Харрі зрозумів: квартира насправді покинута. Всі папери, що були розкидані на підлозі, книги на перекошених полицях, чашки з недопитою кавою — все це пропало. Меблі було зсунуто в куток і накрито білими покривалами. Промінь сонця падав з вікна на стос перев’язаних аркушів посеред кімнати.
Коли ви це прочитаєте, сподіваюся, мене вже не буде серед живих. Сподіваюся, нас нікого не буде серед живих.
Харрі присів навпочіпки поряд з паперами.
«Велика зрада, — було надруковано на першому аркуші. — Спогади вояка».
Харрі розв’язав мотузок.
Наступна сторінка:
Я пишу це, щоб той, хто знайде мої записи, зміг зрозуміти, навіщо я зробив те, що зробив.
Харрі перегорнув стос — схоже, тут декілька сотень сторінок щільно надрукованого тексту. Харрі поглянув на годинник. Восьма тридцять. Він відшукав у блокноті номер Фріца з Відня й зателефонував йому на мобільний. Фріц саме повертався додому після нічного чергування. Після хвилинної розмови з ним Харрі подзвонив у довідкову, де його з’єднали з потрібним номером.
— Вебер слухає.
— Це Холе. Моє вітаннячко з празником, так би мовити.
— Пішов ти! Навіщо дзвониш?
Ну… Напевно, в тебе на сьогодні якісь плани…
— Так. У мене були плани замкнути двері й вікна і почитати газети. Кажи вже, що тобі треба!
— Зняти кілька пальчиків…
— Чудово. Коли?
— Просто зараз. Візьми із собою валізу, щоб можна було надіслати їх прямо звідси. І ще: мені потрібен табельний пістолет.
Харрі дав йому адресу. Потім узяв з підлоги аркуші, сів у накрите, ніби саваном, крісло й почав читати.
ЕПІЗОД 95
Околиці Ленінграда, 12 грудня 1942 року
Вогні спалахують у сірому нічному небі, і воно схоже на брудну парусину намету, напнуту над цією бездушною голою землею. Може, росіяни почали наступ чи просто вдають, що почали його, — зараз це не можна знати напевно. Даніель знову показав свою стрілецьку майстерність. Якби він уже не був легендою, то збезсмертив би своє ім’я сьогодні. Він побачив і застрелив росіянина з відстані в півкілометра. Потім він сам пішов на нічийну смугу і по-християнськи поховав убитого. Ніколи не чув, щоб хтось робив що-небудь подібне. Після цього він узяв собі за трофей шапку російського вояка. Потім він, як завжди, був в ударі, співав пісні й усіх потішав (крім, може, деяких заздрісників). Я дуже пишаюся, що в мене є такий чудовий і хоробрий друг. Хоча іноді здається, що війні ніколи не настане кінець і наших загинуло вже надто багато, такі люди, як Даніель Гюдесон, уселяють у нас надію, що ми все-таки зупинимо більшовиків і повернемося додому, до своєї вільної Норвегії.
Харрі поглянув на годинник, перегорнув сторінку.
ЕПІЗОД 96
Околиці Ленінграда, ніч на 1 січня 1943 року
Коли я побачив перелякані очі Сіндре Фьоуке, мені довелося його трохи заспокоїти, щоб приспати його пильність. На кулеметній позиції були тільки ми вдвох, решта повернулися в ліжка. Тіло Даніеля лежало на ящиках з боєприпасами і заклякало. Я зішкрібав кров Даніеля з патронної стрічки. Світив місяць, ішов сніг — чудова ніч. І я думав, що зараз збираю разом розкидані шматочки Даніеля, щоб він ожив, підвівся і повів нас за собою. Сіндре Фьоуке цього не розумів — безпринципний пристосуванець і зрадник, він завжди схилявся на бік тих, хто, на його думку, перемагав. І в день, коли нам усім — мені, Даніелю — справді було непереливки, він вирішив зрадити й нас. Я хутко зайшов йому за спину, легко схопив його за лоба й дістав багнет. Щоб зробити глибокий і акуратний поріз, треба діяти швидко. Я перерізав йому горлянку й одразу відпустив його — справу було зроблено. Він повільно обернувся, подивився на мене своїми поросячими очицями. Здавалося, він силкувався закричати, але горло в нього було перерізане, і із зяючої рани вийшло лише глухе шипіння. І кров. Обома руками він схопився за горло, ніби намагаючись утримати в собі життя, але тут кров тонкими цівками потекла крізь його пальці. Я впав на землю і відкотився в замет, щоб кров не потрапила мені на одяг. Якщо «дезертирство» Сіндре Фьоуке почнуть розслідувати і знайдуть на моїй формі свіжу кров, вийде погано.
Коли він перестав сіпатися, я перевернув його на спину і відтягнув до ящиків, на яких лежав Даніель. На щастя, у них схожа статура. Я витягнув у Фьоуке документи. Вони завжди при нас, вдень і вночі, бо якщо нас зупинять і в нас не виявиться паперів, в яких сказано, хто ми й що ми (піхота, напрям «Північ», дата, печатка тощо), нас можуть розстріляти на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоногрудка», після закриття браузера.
