Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Макаров ішов до лещат обпилював. Він був щасливий. Він не помічав, як худне на поганих харчах. Він чимраз глибше занурювавсь у машину. Не те щоб він уважав машину за живу істоту, як пишуть, не думаючи довго, письменники. Ідея живого і мертвого ніколи не приходила йому, коли він дивився на машину в роботі. Ні, його вражали дотепність, винахідливість, точність людей, що робили машину. Він був малописьменний, зовсім не знав математики, він неясно відчував якусь колосальну складну мисль, що таємниче виявлялася в кожній деталі дизеля, він вірно почував, що родить цю думку не під силу було одній людині, перед ним була рухома історія всього, що думало, пробувало, винаходило – всього людства.

Кривошипи не здавалися йому стальними руками і шум машини не нагадував йому людський гомін, але йому здавалося, що він бачить чародійні, розумні руки, що одливають кривошип, що він чує спокійний чудесний голос, і цей голос міркує, як сполучити, погодити між собою сотні незгодних частин. Він заглиблювався в машину і худнув день-у-день.

Білі захопили місто на Камі і багато пароплавів у порту. Відступаючи перед робочими полками, вони почали псувати машини, розбирати їх і топити частини в Камі.

Рискуючи попасти під розстріл, Макаров сам розібрав дизель і поховав частини в трюмі, в своєму матраці, де тільки міг. Приїхавши на борт, офіцер знайшов, що псувати більше нема чого, і одплив. Макаров негайно почав знов збирати дизель. Граната влучила в нафтопаливне судно, воно спалахнуло, як факел, загрожуючи спалити всі пароплави на рейді.

Але машина Макарова уже працювала, і він під вогнем білих вивів покалічені пароплави у безпечне місце.

Поки він морочився із дизелем, братва розвантажила і поділила борошно з покинутої білими баржі. Макарову нічого не залишилось, він опізнився до розподілу. Він ніколи не розповідає про всю цю пригоду.

Його дражнять тим, що він зостався без муки і вся історія зветься на Кос Чагилі не: «як Макаров, двічі рискуючи життям, урятував флот на Камі», а «як цей тюхтій Серьога своїм звичаєм зоставсь без муки в двох сажнях від ущерть повної баржі».

Як це не чудно, цей чоловік має на Кос Чагилі репутацію лінивого. Всі щиро переконані, що коли Серьожа Макаров ліквідує аварії, запобігає перестоям, відрегульовує клапани в неймовірно короткий час, то єдина на це причина його небажання багато працювати і довго морочитись. Він, мовляв, теж розуміє, що чим краще працюють машини, тим менше для нього мороки.

Коли хтось з нас висловив сумнів, чи насправді Макаров лінивий, нам негайно розповіли історію про Макарова і одного з завцехів буріння.

Завцех працював на філіальному промислі в тридцятьох кілометрах від Кос Чагила. У нього став один з дизелів, він подзвонив, щоб прислали механіка і стиснене повітря у балонах для пуску дизеля. Дизель сам накачує собі повітря, та, щоб пустити його, треба атмосфер вісім-десять тиснення, а тут, після невдалої спроби зрушити дизель, зосталося в балоні чотири атмосфери.

Другого дня, коло другої години на шляху завиднілася таратайка.

У таратайці, замріяно схилившись, сидів Серьожа Макаров без повітря.

– Драсте! – суворо сказав завцех. – А де повітря?

Макаров не поспішаючи вибравсь із таратайки, несміливо посміхнувся, повів навколо себе рукою і сказав, що от повітря нібито досить, степ, повітря дуже гарне.

– Ви залиште ці дурацькі жарти, механік! – сказав уже зовсім сердито завцех. – У мене дизель стоїть, чуєте? Мені треба бурити, чуєте? У мене ударна бригада ледаря править через дизель, чуєте?

Макаров трохи одсунувся від завцеха, бо той сильно вимахував руками, і сказав, що коли йому, завцехові, повітря потрібне особисто для себе, то це інша справа, а йому, Макарову, для дизеля повітря не треба.

Завцех остаточно розхвилювався, почав горлати, жестикулював, прискав і підстрибував і нарешті, втямивши, що втрачає дорогоцінний час, кинувсь до телефона дзвонити в Кос Чагил, щоб прислали повітря.

На Кос Чагилі не було машин, всі були в роз'їздах. Справа затяглася на день, а то й більше. Завцехом кричав, вимагав, складав з себе відповідальність, загрожував кинути все і виїхати, одне слово, не погоджувався жити і однієї години без повітря.

На другому кінці провода директор Кос Чагила Єрохін спочатку заспокоював розхвильованого завцеха, а потім йому увірвався терпець, і він теж почав горлати.

Розмова могла затягтися на довший час, коли б завцех не почав досвідченим вухом сприймати якісь звуки, що долинали з бурової. Він почав прислухатися: скидалося на те, що справді працював аварійний дизель. Але де Макаров узяв повітря? У таратайці балона не було. Що за чорт?

Завцех шпурнув слухавку, схопився шапки і побіг на бурову. Дизель працював рівно і без стуку. Макаров, уже збираючись виходити, м'яко пояснював машиністові, що коли б він, машиніст, своєчасно підклав би там то шайбочку, а то й просто прокладочку з картона, то дизель працював би й досі. Взагалі ж можна трохи нагріти балон, тиснення в ньому підвищиться і не буде чого турбувати Макарова, у якого зовсім немає часу займатися дрібницями.

Завцех не дослухав, вийшов, наказав відігнати макарівську коняку якнайдальше у степ і подавсь до гаража. Там він запропонував обдивлятися всі машини, що виїздять з промислу, і коли на них буде знайдений Макаров, таку машину не випускати. Все це аж поки ударна бурова не дійде проектної глибини.

Макаров попошукав коня, прийшовши до гаража і пересвідчившись, що сьогодні він не поїде, пішов гуляти в степ. Другого дня він знову спробував виїхати і знову мусив піти погуляти.

Третього дня Макаров з'явився у майстерню, накреслив щось на клаптику паперу і взявся до роботи. Це був нагрівний фільтр для насоса, який дозволяв працювати на густій нафті, і нової конструкції клапан, що давав змогу доводити тиснення хоч до тридцятьох атмосфер. Коли прилади були готові і перевірені, він виїхав, зоставивши всіх при тій думці, що все це він винайшов лише для того, щоб одкараскатись від роботи.

Всі такі діла виходили в Макарова так просто, що декому почало здаватися, що й вони самі не згірше від нього можуть удосконалювати техніку. На одному з сусідніх промислів трапилася подібна ж історія з дизелем, але тут машиніст гордовито відмовився від допомоги Макарова.

Натомість він із своїми помічниками понатягали сухої трави й дошок, розіклали багаття і всадили всередину балон. Тиснення на манометрі дуже скоро підскочило до десятьох атмосфер і, замість спинитися, мчало вгору.

Гордий машиніст злякався, що балон може вибухнути, і втік із своїм штабом далі від багаття.