Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

І. С. Перетерський прямо називав висновок a contrario способом заповнення прогалин у праві[229] і цитував думку європейського науковця Жокла (Jokl), який писав, що висновок a contrario не є способом тлумачення, а є лише частиною досить довгого ланцюга аргументів, якими користується суб’єкт тлумачення для розвитку міркування, яке повинне привести його до логічних висновків; це — путівник, який може сприяти правильному розвитку думки[230].

В. А. Бєлов (це — безперечна зірка цивілістики на російських просторах, та й на решті пострадянського простору теж. Він часто помиляється тому, що занадто багато пише: думка не встигає за ручкою. Але і його помилки є не тільки цікавими, а й мають ознаки плідності і конструктивності) пише про те, що шляхом перетворення норм-суджень із писаного права робляться такі висновки, які прямо в законодавстві не виражаються, але, «будучи отриманими із нормативного матеріалу, самі повинні розглядатись так же, як начебто вони є нормами обов’язкової юридичної сили»[231]. Усі правові норми, що отримані шляхом логічного перетворення нормативних положень, В. А. Бєлов називає засобом заповнення законодавчих прогалин[232], а висновок від протилежного він розглядає разом з проблемою аналогії закону[233] і навіть (услід за С. Й. Вільнянським) здійснює спробу (на нашу думку, — безуспішну і приречену на невдачу з самого початку) розмежування сфер застосування аналогії закону і висновку від протилежного.

За допомогою висновку від протилежного виявляється принаймні половина юридичного змісту актів законодавства, що обумовлює значення цього висновку для правотлумачення і правозастосування та диктує необхідність тлумачення і застосування норм, що виявляються за допомогою висновку від протилежного, з урахуванням їх специфіки.

1. Викладена тут думка не спростовується тією обставиною, що, можливо, у багатьох випадках судженням, отриманим за допомогою висновку від протилежного, не можна надавати значення правової норми. Про випадки, коли судженням, отриманим за допомогою висновку від протилежного, не можна надавати значення правової норми, мова буде йти в одному із наступних параграфів цієї глави. Все ж значна частина суджень, що виявляються за допомогою висновку від протилежного із положень чинного законодавства України, — це правові норми, які текстуально в положеннях нормативно-правових актів не закріплені. Вони закріплені у таких положеннях лише логічно. Інша справа, що за відсутності колізій у законодавстві часто потреби у виявленні за допомогою висновку від протилежного правових норм, текстуально в положеннях актів законодавства не закріплених, але закріплених у них логічно, не буває. Так, відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦПК «головуючий роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки...». Із цього законодавчого положення можна зробити висновки про те, що головуючий не зобов'язаний роз'яснювати права та обов’язки іншим особам, що присутні в залі судового засідання, що головуючий не зобов’язаний роз’яснювати особам, що беруть участь у справі, інші складові порядку судового розгляду. За допомогою цих висновків виявляються правові норми, але за відсутності колізій у законодавстві і конфліктів у процесі розгляду справи зазвичай не буває необхідності в тому, щоб робити такі висновки та виявляти відповідні правові норми. Тому на практиці такі законодавчі положення читаються «оптом», без виокремлення текстуально закріплених правових норм, які не потребують спеціальних логічних засобів для їх виявлення, і правових норм, які текстуально в положеннях актів законодавства не закріплені, закріплені в них лише логічно і виявляються при тлумаченні за допомогою, зокрема висновку від протилежного. Проте може виникнути конфлікт і тоді може виникнути потреба у виявлені глибинного змісту нормативних положень, у виявленні логічно закріплених у них правових норм, у тому числі за допомогою висновку від протилежного.

2. Висновок від протилежного можна робити із гіпотези, диспозиції правової норми, із окремих умов, що входять до змісту гіпотези, із окремих слів і словосполучень, що входять до змісту диспозицій правових норм і розкривають зміст прав та обов’язків учасників відповідних відносин, із зазначення на суб’єктів, яким надаються права чи на яких покладаються обов’язки, із положень, що встановлюють правовий режим правових конструкцій і об’єктів правовідносин. Проте є певні особливості нормативних положень, які необхідно врахувати при їх логічному опрацюванні за допомогою висновку від протилежного, інакше цей висновок не буде відповідати закону несуперечності.

Якщо висновок від протилежного робиться із гіпотези правової норми, її частини чи слова, що входить до її змісту, то зміна значення гіпотези, її частини чи певного слова на протилежне вимагає зміни на протилежну і диспозиції. Так, відповідно до ст. 392 ЦК «власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності». Висновок від протилежного із гіпотези правової норми, що встановлена цією статтею, буде таким: «Якщо немає фактів оспорювання або невизнання права власності чи факту втрати документа, що засвідчує право власності...». Для повної побудови правової норми, що логічно закріплена в ст. 392 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, такий висновок слід зробити також із диспозиції цієї правової норми: «власник не може пред’явити позов про визнання права власності». У такий спосіб ми отримали нову правову норму. Можливо, ця правова норма і не буде застосовуватись, але юридичне значення вона має, бо використовується, зокрема для вирішення колізії між ст. 392 ЦК і ч. 5 ст. 376 ЦК («на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб»). Правові норми, текстуально закріплені в цих законодавчих