Читати книгу - "Володар драконів"

стін, змушували його забути, що він втікач і що треба поспішати. Лише коли печера залишилася позаду, чари розвіялися. Гомункулус тягнув його нескінченним тунелем нагору. Тунель впирався у величезну кам’яну плиту. Кремінна борода розгублено зупинився, але Мухоніжка вузьким бічним ходом вивів його назовні.

Місяць вже зійшов. За білими вершинами танули останні промені призахідного сонця. Озеро, де чекав Кропивник, темною плямою вирізнялося між горами. Над водою кружляли круки.

— Ось твій капелюх, тримай, — Мухоніжка насунув капелюх на скуйовджене волосся гнома. — Зможеш сам знайти це місце?

Кремінна борода озирнувся і кивнув.

— Звичайно, — відповів він. — Чудове каміння. Ні з чим не сплутаєш.

— Повірю тобі на слово, — Мухоніжка показав на скелю ліворуч від них. — Це кам’яна плита, яку ти бачив ізсередини. Коли дракон натискає на неї, в скелі відкривається прохід. Тому нашому господареві не складно буде потрапити всередину гори. Тунель такий широкий, що там навіть для нього вистачить місця. Це кобольди дурню зробили, чи не так? — Він глузливо реготнув.

— Він вимагатиме, щоб я начистив йому панцир перед великим полюванням, — Кремінна борода перекинув рюкзак через плече. — Він весь у багні. Тому не чекай нас занадто скоро.

Гомункулус кивнув і з дивним виразом подивився на гнома.

— Начисти його якомога краще, — сказав він. — Це буде найбільше полювання господаря. Він чекав на нього більше ста років!

— Ну звичайно, — Кремінна борода знизав плечима і почав спускатися. — Хотів би я, щоб полювання було вже позаду і я отримав нарешті свою плату. Він обіцяв мені за службу дві пластини своєї луски.

— Ось воно як, аж дві пластини? — пробурмотів Мухоніжка, дивлячись, як гном спускається з гори. — Щедра плата, нічого не скажеш.

Якийсь час він ще стояв біля краю прірви і дивився услід новому чистильникові панцира. Однак нічний холод невдовзі погнав його назад усередину гори.

Начищений панцир

— Ну що, готово нарешті, чистильнику панцира? — рикнув Кропивник. Він стояв по коліна у темній воді і дивився на своє мерехтливе відображення. Кремінна борода сидів у нього на голові і начищав броньований лоб. Піт градом котився обличчям гнома, хоча ніч була дуже холодна.

— Нікель і гіпс! — бурчав він крізь зуби. — Та що ж це таке? Я вже пальці до крові стер, а луска досі каламутна, як молоко.

— Що ти там бурмочеш? — Кропивник нетерпляче вдарив хвостом по воді. — Ти треш це місце вже вп’яте! Воно що, досі не блищить? — він нахилився і недовірливо глянув на воду. Але у нічній темряві відображення його було лише мерехтливою золотою тінню, що розмивалося хвилями.

— Господарю! — каркнув крук, сідаючи на зубець його спинного гребеня. Золотий дракон невдоволено озирнувся.

— Чого тобі? — гаркнув він.

— Може, хоч двоє-троє з нас вирушать із вами у печеру? — каркнув крук.

— Дурниці! — Кропивник похитав головою. — Ви попадаєте на долівку, як печена риба, якщо вас торкнеться драконове полум’я. Ні, ви мені потім ще будете потрібні. Тому чекайте тут, ясно?

— Ясно, господарю! — крук шанобливо схилив дзьоб і приєднався до решти, що розтяглися в небі над озером, як чорна хмара.

— Сподіваюся, дракони там у гарній формі? — прогарчав Кропивник. — А то жодного задоволення на них полювати. Які вони були на вигляд, чистильнику панцира?

— Я бачив лише двох, — невдоволено буркнув Кремінна борода, просуваючись до наступного ряду пластин. — Вони менші за вас, набагато менші, — він витрусив із пляшки останні краплі миючого засобу і знову занурив ганчірку у відро.

— Двох? — Кропивник покосився на гнома. — Чому тільки двох?

— Решта були в іншій печері, — роздратовано мовив Кремінна борода, налягаючи на ганчірку до болю в суглобах. І все ж таки на лусці Кропивника залишався непрозорий наліт. Гном, зітхнувши, опустив ганчірку і кинув її на берег разом із відром. — Готово, ваше золоте сіятельство! — гукнув він, бородою втер піт із чола і поправив капелюха.

— Нарешті! — прогарчав Кропивник. Він кинув останній погляд на своє відображення, потягнувся, облизав страшні зуби і поволі вийшов із води. Блакитні квіти ламалися під його лапами. Кропивник обтер намул із пазурів, поточив їх наостанок об зуби і рушив у напрямку гір.

— То де це? — видихнув він. — Давай показуй, чистильнику панцира! Ось на тій горі?

— Так, ваше золоте сіятельство, — Кремінна борода зіщулився. Холод хапав його крижаними щипцями за круглі щоки. Кропивник, впевнений у перемозі, крокував по пахучих квітах. Кремінній бороді було чути, як він скрегоче зубами, чмокаючи, облизує губи і хрипло підсміюється. Мабуть, саме це називається пристрастю до полювання. Гном позіхнув і уявив собі велику печеру. Що за прекрасне було там каміння, що за небачені скарби! Але ця битва! Звісно, двадцять драконів не дадуть себе зжерти просто так. Кремінна борода спохмурнів. Очі в нього сльозилися від холоду. Така битва дуже небезпечна для малих істот на кшталт нього. Можуть просто затоптати.

— Ваше золоте сіятельство! — гукнув він до господаря. — Я гадаю, що мені краще залишитися тут, чи не так? Я вам буду тільки заважати під час великої битви.

Але Кропивник не звернув на нього жодної уваги. Він весь тремтів від передчуття. Крекчучи, він почав затягати своє громіздке тіло на гору.

«Може, зістрибнути? — подумав Кремінна борода. — Він навіть не помітить. А коли все скінчиться, я до нього прибіжу».