Читати книгу - "Зоряний лицар"

із плоті та крові. А Марс хай дарує хоробрість і силу, Аби відстояти він міг справедливість. Усіх розуміти, тварин і птахів, Юпітер навчить короля чаклунів. Сатурне, навчи його не відступати, Іти до мети й перемагати. Нептуне, вкажи йому сотні доріг, Щоб всюди знайшов він рідний поріг. Плутон дасть дитині здоров’я і сили, Щоб добрі діла вона в світі вершила. Уран дасть фантазію — суть чаклування. Віднині далекі їй людські діяння. Тепер у дитини є інше багатство: Її зараховано в Космосу братство.

Увесь цей час верховний чарівник тримав на витягнутій долоні камінчик з невеличким отвором усередині, що мав увібрати силу космосу й стати чарівним амулетом новонародженого мага. У міру того, як чарівники виголошували заклинання, камінь почав світитися. Пульсуючи й мерехтячи, він горів усе яскравіше, аж поки світіння не досягло такої сили, що розлилося по небу рожевими, блакитними, бузковими й золотавими сполохами.

Дев’ять магів захоплено спостерігали, як камінь, що лежить на долоні Агриппи, раптом спалахнув і стрімко затяг у себе небесне сяйво. Незабаром на нічному небі не залишилося жодного відблиску, окрім місячного серпа й кришива зірок. Амулет ще якийсь час мерехтів і переливався, а потім поступово згас, ставши сірим і непримітним камінчиком з дірочкою, у яку встромили шкіряну мотузку. Верховний чарівник збирався надягти талісман на шию дитини, але та простягнула рученята й міцно вхопила камінчик, ніби приймаючи своє призначення. Добрий знак!

Суворі обличчя досвідчених некромантів потеплішали від схвальних усмішок.

— Відтепер ти будеш одним з нас, — вимовив Агриппа, дістав немовля з кошика й підніс високо над головою.

Цієї самої миті на річковій гладі з’явився якийсь предмет. Придивившись, маги-правителі побачили, що по воді, погойдуючись на хвилях, пливе ще один кошик. Некроманти здивовано перезирнулися. Вони багато знали й багато пережили за своє нескінченно довге життя, але жоден з них не міг пояснити того, що трапилось. Кошик майже проплив повз острів, коли Авдій, перший помічник Агриппи, отямився й скерував на нього посох. Корячись магічному потягу, кошик підплив до берега й застряг у піску. Чарівники вражено дивилися на дитину, що мирно спала в ньому.

Якийсь час некроманти стояли мовчки, аж доки Авдій не зважився витягти немовля з кошика. На кутику пелюшки був золотом вишитий герб султана. Дитину поспішно розгорнули. Вона прокинулася й заплакала, невдоволена тим, що її сон так грубо порушили. Але безсмертні не зважали на лемент немовляти. Їхні погляди були прикуті до фамільного персня, що висів на золотому ланцюжку на шиї дитини.

— А хто ж тоді перше немовля? — Питання зависло в повітрі.

Тільки зараз маги-правителі звернули увагу на просте ганчір’я, в яке була загорнена перша дитина. Спершу це не кинулося їм у вічі. До того ж, в урочистий момент ритуалу ніхто й не думав сумніватися в тому, чи дитина справжній посланець небес.

Однак головний удар був іще попереду. Агриппа розгорнув маля, і всі ошелешено зойкнули. У першому кошику лежала дівчинка. Великі маги дивилися на жваве дівчатко, що стискало в кулачкові чарівний амулет, але ніхто з них більше не посміхався. Обличчя мудреців стали суворими. Кожен усвідомлював, якої жахливої помилки вони припустилися. На чолі некромантів не могла стояти жінка. Такого не було за всю історію існування острова.

Верховний чарівник спішно поклав дівчинку в кошик, ніби один дотик до неї міг його спаплюжити. Хто б подумав, що лише хвилину назад маги-правителі так раділи тому, як міцно маля стискає в рученятах чарівний амулет. Як просто здавалося розтулити малесенький кулачок і відібрати знак острова, але це була видима легкість. Подарований раз, амулет служив людині все життя.

Тишу порушив Агриппа:

— Все не так безнадійно. Верховним чарівником може стати тільки юнак царської крові, що пройде посвяту. У нас є царська дитина, Ми візьмемо її із собою на острів і будемо впродовж двадцяти одного року передавати магічні знання.

— А раптом хлопчик не пройде посвяти? Адже таке бувало. Це тяжке випробування під силу не кожному й вимагає великої майстерності й волі, — сказав Ксанф, який звик брати усе під сумнів.

— Це залежить від нас. Ми припустилися помилки й тепер повинні зробити все можливе й неможливе, щоб наділити хлопчика магічною силою, — спокійно заперечив Агриппа.

— А як бути з дівчинкою?

— Ми не маємо права передавати їй знання. По-перше, вона дівчинка, а по-друге, у її жилах не тече царська кров. Я пропоную віднести її подалі від цих місць, в іншу країну, і там вчинити так само, як її батьки. Підкинемо