Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

А дядько тільки усміхнувся.

Як солдат із зуба борони юшку варив

Один солдат та стояв на постої у дуже скупої баби. Трудненько доводилося солдатикові добувати собі кожен окраєць хліба, а що вже про варену страву, то він і забув, яка вона на смак. Занудився він зовсім на тих бабиних сухарях з водою і почав крутити головою, що б таке вигадати, щоб і себе вдовольнити, і баби не прогнівити? Солдатики хитрі на всякі видумки, бо голод — не тітка. Знайшов він старого заіржавленого зуба від колишньої борони, приніс до хати та почав стругати та мити, щоб баба бачила, та все з примовою: «Оце буде юшка, так юшка! І курятини не треба! Дозвольте, бабко, горня і води!»

Баба, зацікавлена, дала горня і, наливши зуб від борони водою, приставила до жару.

Кипить, аж весело дивитись! А солдат все пробує та хвалить:

— От буде юшка, так юшка! Дозвольте, бабко, дрібок солі!

Дала баба дрібок солі. Згодом солдат просить ще й пшона трохи.

Дала баба пшона, бо то ж цікава штука, яка то юшка вийде з боронячого зуба!

Згодом просить солдат кілька картоплинок… і цибулю.

Дала баба і те.

— От коли б, бабусенько, ще й сала шматочок!

Дала баба і сала, бо то ж дуже цікава і нечувана штука — юшка з боронячого зуба!

А коли вже зуб добре уварився, що вже пшоно і цибуля розкипіли, то солдатик вийняв його з горнятка і, сказавши, що він ще не на один раз згодиться, поклав обережно на полицю. А юшка була нічого собі і така на смак, неначе й не із зуба від борони варена!

Як солдат царя обдурив

Це було тоді, коли в солдатах служили по 25 років. Один солдат прослужив 25 років в армії, і не довелося йому побачити царя. І він рішив, що б там не було, побачити царя і пішов прямо до царського палацу. Вартові, що стояли там, не пропускають його, але він свариться і все ж намагається пройти до царя.

В цей час цар гуляв у вільному одязі по дворі, і побачивши, що якийсь солдат з вартовим сперечається, наказав:

— Пустіть його в двір! — Потім запитав солдата: — Чого ти хочеш?

— Нічого я не хочу, — відповів солдат. — Лише побачити царя.

Цар сказав, що зараз вийде, і пішов переодягатись у царську одежу, а коли вийшов, запитав солдата:

— Чого ти хочеш, служивий?

Солдат йому відповів:

— Служив я двадцять п'ять років і не бачив вас.

— Так, — промовив цар, — то чим би я тебе нагородив? Може, тобі щось подарувати за твою службу?..

— Ні! Нічого не хочу. Якщо царська ласка, подаруйте мені стару кульбаку від сідла.

— Що ж ти з нею робити будеш? — здивувався цар. — Краще я тобі дам нове сідло.

— Ні, нічого не хочу, дайте лише мені стару кульбаку, — прохає солдат.

Цар засміявся і сказав своєму слузі:

— Біжи, знайди де-небудь і видай цьому служивому стару кульбаку.

— Коли ви вже даруєте мені цю кульбаку, то дайте мені і документ такий, що це саме ви мені її подарували.

Цар швидко написав, що дійсно стара кульбака подарована ним цьому служивому, геть печатку царську поставив.

Подякував солдат цареві і пішов. А як вийшов у поле, закинув стару кульбаку у бур'ян, а документ заховав глибше в кишеню і пішов у той край, де був великий маєток одного графа під назвою Стара Кульбака.

З цим царським документом солдат вигнав графа з маєтку і зостався там жити.

Небагато часу пройшло, як граф писав цареві:

«Ваше великое превосходительство! Что я вам сделал, чем провинился перед вами? Я остался без хозяйства, а вы им наградили солдата».

Цар зрозумів, що солдат його обдурив, що видав документ не на стару кульбаку від сідла, а на маєток графа під такою назвою.

Довго думав цар і вирішив таке: зібрати великий бал, запросити на нього своїх гостей і цього хитрого солдата, і тут відібрати в нього документ, і повернути маєток графові.

Встановили порядок проведення балу такий: хто п'є до кого чарку, той мусить ударити ложкою його, а коли кому прийдеться пити і бити царя по лобі, той мусив уже прощатися з своїми маєтками.

Слуги розсадили за столом так, щоб солдатові пришилося пити до царя, і це значило — позбутися своїх маєтків. Солдат пустився на хитрощі. Став розповідати всім присутнім одну пригоду, яка нібито була в його житі:

— Одного разу я їхав з батьком до млина, але на дорозі мені трапилась калюжа, через яку не можна ніяк переїхати, а коли переїжджати, то треба позбутися коней. Коли об'їхати цю калюжу, то треба набавити дороги в два рази більше. Ну, що мені було краще зробити? Чи їхати через калюжу і занапастити коні, чи об'їхати калюжу в два рази дальше? — запитав солдат.

Всі відповіли, що краще об'їхати, хоч і дальше, ніж позбутися коней.

Цар також погодився, що краще об'їхати дальше…

— Ну, то коли краще об'їхати калюжу, то й тут мені краще обминути царя і пити до другого. — І він, проминувши царя, вдарив по лобі другого і випив до нього.

Так солдат обдурив царя і панів.

Як соловейко чоловіка розуму навчив

Один чоловік піймав соловейка і хотів його з'їсти. Але пташок каже до нього:

— Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.

Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.

І каже соловейко:

— Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи річам неподобним не вір.

Почувши це, чоловік пустив соловейка.

А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів угору і каже до нього:

— О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мене є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз би багачем зробився.

Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього.

Тоді соловейко каже:

— Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. Все, що я тебе вчив, пішло марно. І шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неподібній речі ти повірив! Дивися, який я маленький. Де ж