Читати книгу - "Тиша"

Поряд з ліжком на стільці сиділа Лоне Борфельдт. Вона була на останній стадії вагітності, коли і тіло, і звучання його, здавалося, от-от вибухнуть.

— Я тут підробляю лікарем, — пояснив Каспер, — і взяв додаткове чергування, щоб дізнатися, як ваше самопочуття, якщо ви, звичайно, не проти.

Він нахилився і припав вухом до живота жінки. По тілу лежачого в ліжку чоловіка пробігла судома.

— Звучання стабільне, — констатував Каспер. — Йому довелося пережити сильне потрясіння. Але він приходить до тями. Діти надзвичайно витривалі. Він стане доношеним хуліганом. Як справи у жениха?

— Він ще не дуже може розмовляти, — відповіла жінка.

— Радійте цьому, — порадив Каспер. — Поки є чому радіти. Ми всі дуже багато говоримо.

— Що з дітьми?

— Вони повернулися. До батьків.

В очах у неї блиснули сльози.

— Каїн зник, — сказав він. — Може, у вас є припущення, де б я міг його знайти? Для того щоб чемно обмінятися думками про те, що сталося.

Вона похитала головою.

— Єдине, що я кілька разів чула, — сказала вона, — то це те, що поблизу має бути сауна.

Каспер відійшов до дверей.

— Ми хотіли б віддячити, — сказала вона.

— Бетховен, — мовив Каспер, — коли публіка занадто голосно ридала, говорив: «Художникові не потрібні сльози. Йому потрібні аплодисменти».

— І хотіли б запросити вас на хрестини, — продовжила жінка.

Пацієнти з інших ліжок уважно стежили за цим обміном репліками.

— Така широковідома людина, як я, — сказав Каспер, — за звичай змушена оберігати своє особисте життя. Але цього разу я готовий зробити виняток. Я обов’язково прийду. Я к добра фея. Як подарунок юному неповнолітньому злочинцю я принесу найтонший слух. І вишукані манери.

— А ми, зі свого боку, — сказала Лоне Борфельдт, роздивляючись робочі штани і Касперову футболку, — могли б допомогти вам трохи краще одягтися.

Він пішов по Блайдамсвай, а коли почув сирену, пірнув у Фелледпаркен. Усередині себе він усе ясніше розрізняв слова молитви: «Хай збудеться воля Всевишньої, навіть якщо це означає, що мене схоплять. Але при цьому ми все одно просимо про те, щоб нам було даровано хоч би годину».

Якась жінка пробігла доріжкою повз нього. Вона була в спортивному костюмі з гладенької лискучої тканини і кросівках.

Він побіг слідом. Порівнявся з нею. Це була начальник відділу N Аста Борелло.

— Я втік із закритого відділення, — пояснив він.

Не зупиняючись, вона повернула голову. Побачила лікарняну футболку.

Він не міг більше бігти з тією ж швидкістю, але, дякувати Богу, в цьому вже не було потреби — вона пригальмувала й пішла повільними кроками. Тупо дивлячись перед собою. Йому було шкода її — він чудово розумів, що вона відчуває. Сподіваєшся, що стоїш перед міражем. І одночасно усвідомлюєш, що, на жаль, усе це наяву.

— Я хочу сказати, що не тримаю на вас зла, — сказав він.

Вона хотіла була побігти далі, але ноги її не слухалися.

— Я не просто з радістю заплачу податки, — продовжував він. — Я заплачу їх, тремтячи від радості. Але я хочу допомогти вам просунутись далі. У вашому особистому розвитку. Якщо працюєш у Податковому управлінні й посилено займаєшся спортом, то є небезпека втратити природну, пластичну жіночу спонтанність. Поміркуйте над цим.

Йому треба було рухатися далі. Він перейшов на рись. Добігши до розарію біля поштового відділення Естербро, він обернувся й помахав рукою. Вона не відповіла на його вітання. Але навіть на цій відстані він чув, що їхня зустріч надовго залишиться у неї в пам’яті.

Він почекав за кущами, навпроти сходинок, що вели до входу. Не минуло й п’яти хвилин, як зупинилась автівка, з неї вийшов чоловік, щоб опустити листа в поштову скриньку: ключ залишився в запалюванні, і двигун продовжував працювати.

Каспер забрався на сидіння водія. Поруч з ним лежав піджак у матер’яному чохлі і мобільний телефон — на щастя, увімкнений, яка удача! Хто має, то дасться йому — Євангеліє від Св. Марка, 4:25. Він замкнув усі двері і трохи опустив скло.

Чоловік виявився світловолосим принцом Валіантом — професором Франком.

Каспер услухався в ситуацію. У її божественну неправдоподібність. Він знав, знав, не усвідомлюючи цілком, що він — на порозі того місця, де створюється storyboard[104] його життя.

— Я людина твердих моральних принципів, — сказав він через віконну щілину. — Глибоко віруючий. Але мені потрібне авто. Я відчуваю, що не випадково це виявилася твоя автівка.

Я відчуваю, що нам з тобою ще доведеться побачити проблиск кармічної компенсації. Щось подібне до доленосної подяки. А проте я кажу тобі: можеш забрати своє авто завтра. Біля циркового майданчика в Беллахоє. Ключі будуть за дашком.

І натиснув на газ.

Він проїхав мостом Ланґелініє і зупинився біля будинку митниці. Здоровий глузд підказував, що йому б слід було потурбуватися про серйозні, невирішені, екзистенціальні питання: Де жінка? Де дитина? Як він має помститися? Але здоровий глузд — це лише один з багатьох голосів у нашому внутрішньому хорі хлопчиків. Замість нього він почув весну. Почув навколо себе життя. Навіть коли всі навколо в порту зайняті зароблянням грошей, не маючи перед собою іншої перспективи, крім виходу на заслужений відпочинок з надмірною вагою і пристойними заощадженнями для дітей, яким насправді украй шкідливо успадковувати великі суми, — навіть тоді весна звучить дивовижно. І не тільки для людей. Каспер чув і перелітних птахів, що летіли до Фальстербо, — весна, яка прагнула потрапити до Швеції. Він набрав той номер, який Каїн написав на лотерейному білеті.

— Слухаю.

Треба бути обачним, коли збираєшся взяти телефонну трубку, адже одного чудового дня може подзвонити хтось із великих клоунів. Каїнові не слід було відповідати на дзвінок — щойно він підняв слухавку, його місцезнаходження було встановлене. Каспер услухався протягом хвилини. Потім відключився.

Він поїхав назад повз Англійську церкву, на її місці російський цар колись планував масштабне будівництво Російської церкви, можливо, що ісихазм[105] — якби йому трохи пощастило — став би популярніший серед данської публіки.

Каспер поставив автівку на площі перед Мармуровою церквою. Надягнув піджак. У крамничці на Дронінґенс Тверґаде купив колоду карт. Перед церквою Олександра Невського він зачекав хвильку, милуючись зображенням князя Олександра пензля Броннікова, глибоко вдихнув, помолився і прислухався до церкви. До її строгості. До її співчуття. Її стійкості. Її глибокого переконання, що осягнення Божественного вимагає щоденних зусиль. Як і цирк. Ідея Лютера про те, що все визначено наперед, з погляду Каспера, цілком суперечила нашому спільному повсякденному досвіду.