Читати книгу - "Червоне і чорне"

Він більше розпалював свою уяву, ніж віддавався чарам кохання.

Коли він, поринаючи в мрії, уявляв собі чарівну постать мадемуазель де Ла-Моль, її вишукані вбрання, білосніжну ручку, незрівнянну красу плечей і невимушеність усіх її рухів — лише тоді він почував себе закоханим у неї. І для довершення чарів він уявляв її собі Катериною Медичі. Він приписував її вдачі неймовірну глибину й підступність. Це був ідеал Малонів, де Філерів і Кастанедів, якими він захоплювався в юнацтві, — одне слово, для нього це був ідеал Парижа.

Та чи є щось дивніше в світі, ніж припустити глибину й підступність вдачі парижанки?

«Невже це тріо знущається з мене?» — думав Жюльєн. Хто хоч трохи знає вдачу Жюльєна, може собі уявити, яким холодним і похмурим ставав його зір, зустрічаючись із поглядом Матильди. 3 гіркою іронією відхиляв він вислови приязні, з якими вражена мадемуазель де Ла-Моль наважувалася звернутись до нього двічі чи тричі.

Ображене цією несподіваною зміною серце молодої дівчини, що звичайно було холодне, байдуже, чутливе тільки до розуму, пройнялося пристрасним почуттям, на яке тільки було здатне. Але у вдачі Матильди було разом з тим надто багато гордощів, і тому зародження почуття, яке ставило її щастя в залежність від іншого, завдало їй глибокого смутку.

Жульєн вже дечого навчився з того часу, як приїхав у Париж, і добре бачив, що це не була одноманітна байдужа нудьга. Замість того, щоб жадібно шукати всіляких розваг, роз'їжджати по театрах і вечорах, як це було раніше, Матильда тепер уникала всього цього.

Матильда терпіти не могла французького співу, він нагонив на неї страшенну нудоту, а проте Жульєн, який вважав своїм обов’язком бути присутнім на роз'їзді в опері, помітив, що вона стала часто бувати там. Йому здавалося, що вона втратила частину того бездоганного самовладання, яким так блискуче відзначалася її поведінка. Інколи вона відповідала своїм приятелям образливими, занадто дошкульними жартами. Особливо переслідувала вона маркіза де Круазнуа. «Мабуть, він занадто любить гроші, коли не кидає цієї дівчини, разом з її багатством», — думав Жульєн. Обурений тим, що вона так ображає чоловічу гідність, він поводився з нею ще холодніше, іноді дозволяючи собі навіть не зовсім чемно відповідати їй.

Та хоч як твердо він вирішив не зважати на знаки уваги, які робила йому Матильда, однак вони часом були такі очевидні і здивованого Жюльєна так чарувала краса Матильди, що іноді його охоплювало неабияке збентеження.

«Спритність і впертість цієї великосвітської молоді кінець кінцем переможуть мою недосвідченість, — казав він сам собі подумки. Треба мені виїхати і покласти край усьому цьому». Маркіз тільки що доручив йому управління кількома невеликими маєтками й будинками в Нижньому Лангедоку. Треба було туди поїхати; пан де Ла-Моль неохоче дав свою згоду на це: Жюльєн зробився для нього другим «я» в усіх справах, за винятком тих, що стосувалися його високих політичних мрій.

«Зрештою, їм не вдалося мене перехитрити, — казав собі Жульєн, готуючись до від'їзду. — Чи справді глузувала мадемуазель де Ла-Моль з цих юнаків, чи ці жарти призначались тільки для того, щоб викликати мою довіру, — однак вони мене розважили.

Якщо в них не було змови проти сина тесляра, то поведінка мадемуазель де Ла-Моль просто незбагненна; і в такій же мірі щодо мене, як і щодо маркіза де Круазнуа. Вчора, наприклад, вона щиро розсердилась, і я мав приємність чути, як через мене, бідного плебея, добре перепало цьому знатному і багатому юнакові. Оце справжня моя перемога! Як приємно буде згадувати про це в поштовій кареті серед рівнин Лангедока!»

Він нікому не говорив про свій від'їзд, але Матильда краще за нього знала, що він покидає Париж завтра, л покидає надовго. Вона послалась на великий головний біль, що нібито ставав ще дужчий від духоти у вітальні, і довго прогулювалась по саду; вона до того допекла своїми насмішками Норберу, маркізу де Круазнуа, де Кейлюсу, де Люзу і ще кільком юнакам, які в цей день обідали в палаці де Ла-Моль, що вони змушені були піти. Матильда якось дивно поглядала на Жюльєна.

«Ці погляди, можливо, одна комедія, — подумав Жюльєн, — але її уривчасте дихання, її схвильованість! Е! — сказав він собі. — Де вже мені судити про такі речі! Це ж те, що е найвищого й найвитонченішого серед жінок цілого Парижа. Може, вона навчалась цьому уривчастому диханню, яке мене трохи не зворушило, у своєї улюбленої Леонтини Фай».

Вони залишились удвох; розмова не клеїлася. «Ні! Жюльєн нічого не почуває до мене», — з гіркотою казала собі Матильда.

Коли він прощався з нею, вона сильно стиснула йому руку біля ліктя;

— Сьогодні ввечері ви одержите від мене листа, — сказала вона, і голос її так змінився, що його не можна було впізнати, Жюльєн одразу розчулився, помітивши це.

— Батько надзвичайно цінить ті послуги, які ви йому робите, — промовила вона. — Не треба завтра їхати, знайдіть який-небудь привід, — І вона втекла.

Постать її була чарівна, неможливо й уявити красивішу ніжку» і бігла вона з такою грацією, що Жюльєн був зовсім зачарований, але чи вгадає читач, про що він подумав, як тільки вона зникла? Його обурив владний тон, яким вона промовила не треба. Кажуть, що Людовік XV, вмираючи, теж дуже образився, коли його лейб-медик необережно вжив слово не треба; а проте Людовік XV не був вискочнем.

Через годину лакей передав Жюльєну лист: це було справжнє освідчення в коханні.

«Стиль не дуже афектований», — сказав собі Жюльєн, намагаючись цим літературним зауваженням стримати радість, яка зводила його щоки, змушуючи мимоволі широко посміхатись.

— Нарешті! — скрикнув він раптом, неспроможний стримати захопленого хвилювання. — Нарешті я, бідний селянський хлопець, дочекався любовного признання від знатної дами! Треба визнати, що я тримався непогано, — додав він, роблячи зусилля, щоб стримати свою буйну радість. — Я зумів зберегти гідність, ніколи не говорив їй, що люблю її.

І він почав розглядати кожну літеру, кожне слово. В мадемуазель де Ла-Моль був красивий, дрібний англійський почерк. Йому треба було чимось зайняти свою увагу, щоб хоч трохи вгамувати радість, від якої у нього паморочилося в голові.

«Ваш від'їзд змушує мене висловитись… Не бачити вас довго — це понад мої сили…»

Рантом одна думка вразила Жюльєна, як відкриття; пройнявшись ще більшою радістю, він перестав розглядати лист.

— Отже, я переміг маркіза де Круазнуа, — скрикнув він, — і це я, що говорю лише про серйозні речі! А він же такий красень, в нього вусики й розкішний мундир, він завжди вміє сказати влучне й дотепне