Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Ви ж не хочете розповідати, що ви знайшли?

— Згідно з контрактом, я не маю права з ким-небудь обговорювати це без особистої згоди Хенріка.

Мартін Ванґер сперся підборіддям на руку, і Мікаель бачив у його очах сумнів. Зрештою Мартін прийняв рішення:

— Гаразд, у такому разі найкращий вихід — це якнайшвидше розібратися із загадкою Харієт. Тоді домовмося так: я надаватиму вам усіляку підтримку, щоб ви за найкоротший час змогли задовільним чином закінчити свою роботу і потім повернутись до «Міленіуму».

— Чудово. Мені б не хотілося воювати ще й з вами.

— Воювати зі мною вам не доведеться. Я вас цілком і сповна підтримуватиму. Якщо у вас виникнуть проблеми, можете на мене розраховувати. Я гарненько притисну Бірґера, щоб він не робив ніяких перешкод. Спробую також поговорити з Сесілією і заспокоїти її.

— Дякую. Мені необхідно поставити їй питання, а вона вже місяць відкидає мої спроби з нею поговорити.

Мартін Ванґер раптом осміхнувся:

— Можливо, вам з нею треба з’ясувати дещо інше. Але в це я втручатись не буду.

Вони потисли один одному руки.

Лісбет Саландер мовчки прислухалася до розмови між Мікаелем і Мартіном Ванґером. Коли Мартін пішов, вона підсунула до себе газету і пробігла очима статтю, але її зміст коментувати не стала.

Мікаель сидів мовчки і роздумував. Гуннар Карлман народився 1942 року, і, отже, в 1966-му йому було двадцять чотири. Він теж був на острові того дня, коли зникла Харієт.

Після сніданку Мікаель посадив свого асистента-пошуковця читати документи: поліцейські протоколи з приводу зникнення Харієт, опис Хенрікового приватного розслідування, а до всього цього додав усі фотографії аварії на мосту.

Потім Мікаель сходив до Дірка Фруде і попросив його скласти контракт, згідно з яким вони наймали Лісбет співробітником строком на місяць.

Повернувшись назад, він побачив, що дівчина перебралася в сад і сидить, заглибившись у поліцейські протоколи. Мікаель зайшов у дім і підігрів каву, а тим часом трохи поспостерігав за нею з вікна кухні. Вона, здавалося, просто перегортала справи, приділяючи кожній сторінці не більше десяти-п'ятнадцяти секунд. Мікаеля здивувало, яким чином вона, з такою недбалістю підходячи до матеріалів, умудряється давати такі докладні й точні висновки. Він узяв з собою дві філіжанки кави і склав їй компанію за садовим столиком.

— Те, що ти написав про зникнення Харієт, писалося до того, як тобі спало на думку, що ми шукаємо серійного вбивцю? — спитала вона.

— Вірно. Я записував те, що здавалося істотним, питання, які я хотів задати Хенрікові Ванґеру, і таке інше. Ти напевно помітила, що робилося це досить безсистемно. Аж до теперішнього часу я, по суті, просто рухався в потемках навмання, намагаючись написати якусь історію — розділ для біографії Хенріка Ванґера.

— А зараз?

— Раніше вся увага пошуковців була зосереджена на острові та подіях, що відбувалися там. Тепер же я переконаний, що історія почалася в Хедестаді, кількома годинами раніше. Це дозволяє поглянути на всю справу зовсім під іншим кутом.

Лісбет хитнула головою і трохи поміркувала.

— Це ти здорово додумався щодо тих знімків, — сказала вона.

Мікаель здивовано звів брови. Лісбет Саландер справляла враження людини, від якої не дуже вже дочекаєшся похвали, і Мікаель відчув себе потішеним. З другого боку, для журналіста він справді досяг у цій справі небувалих успіхів.

— Тепер твоя черга додавати деталі, — вела вона далі. — Чим кінчилась історія з тим знімком, за яким ти полював у Нуршьо?

— Ти хочеш сказати, що не подивилася знімки в моєму комп’ютері?

— Я не встигла. Мені більше хотілося прочитати, як ти міркував і до яких прийшов висновків.

Мікаель зітхнув, запустив ноутбук і відкрив папку з фотографіями.

— Цікава справа. Відносно конкретної мети пошуків відвідини Нуршьо виявились успішними, але результат мене геть розчарував. Іншими словами, ту фотографію я знайшов, але пуття від неї мало. Та жінка, Мілдред Берґґрен, акуратно вклеювала в альбом і зберігала всі до єдиної відпускні фотографії. Серед них була і ця, знята на дешевій кольоровій плівці. За тридцять сім років фотографія добряче вицвіла і місцями дуже пожовтіла, але у Мілдред в коробці з-під туфель збереглися негативи. Вона віддала мені їх, щоб я відсканував усі негативи з Хедестада. Ось те, що побачила Харієт.

Він клікнув на фотографію з номером документа (Harriet/bd-19.esp).

Лісбет зрозуміла його розчарування. Вона побачила зняту широким об’єктивом трохи нечітку фотографію, на якій були зображені клоуни на дитячому святі. На задньому плані було видно ріг магазину чоловічого модного одягу Сундстрьома. На хіднику, теж на віддалі, стояло з десяток людей, у просвіті між клоунами і капотом наступної вантажівки.

— Я вважаю, що вона дивилася ось на цю людину. По-перше, тому, що намагався з’ясувати, на що вона дивиться, за допомогою тріангуляції, керуючись кутом повороту її обличчя — я точно замалював це перехрестя, — а по-друге, тому, що тільки цей чоловік, схоже, дивиться просто в об’єктив, тобто на Харієт.

Лісбет побачила нечітку фігуру людини, що стояла трохи позаду глядачів, біля самого рогу поперечної вулиці. Одягнена вона була в темну стьобану куртку з червоними вставками на плечах і темні штани, можливо, джинси. Мікаель збільшив фотографію так, що верхня частина фігури заповнила весь екран. Зображення відразу розпливлося ще більше.

— Це чоловік. Приблизно метр вісімдесят на зріст, звичайної статури. У нього середньої довжини русяве волосся, бороди немає. Розрізнити риси обличчя неможливо, так само як і прикинути вік — може бути від підліткового до середнього.

— З фотографією можна попрацювати…

— Я пробував і навіть надсилав її Крістерові Мальму з «Міленіуму», а він у цій справі неперевершений майстер.

Мікаель клікнув на іншу фотографію.

— Це найкращий варіант з тих, що вдалося дістати. Просто дуже поганий апарат і дуже далека відстань.

— Ти цей знімок кому-небудь показував? Народ може впізнати поставу…

— Я показував знімок Діркові Фруде. Він уявлення не має, хто це може бути.

— Дірк Фруде, напевно, не найбільш спостережлива людина в Хедестаді.

— Так, але я працюю на нього і Хенріка Ванґера. Я хочу спершу показати знімок Хенрікові, а потім уже йти далі.

— Він може бути просто випадковим перехожим.

— Не виключено. Проте схоже, що саме він справив на Харієт таке сильне враження.

Протягом наступного тижня Мікаель із Лісбет Саландер займалися справою Харієт практично всі вільні від сну години. Лісбет і далі читала матеріали розслідування й закидала Мікаеля питаннями, на які той намагався відповідати. Потрібна була сама лиш правда, і будь-яка ухильна відповідь чи неясність ставали причиною