Читати книгу - "Діти Дюни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти ще живий, бо я хотів, аби ти перед смертю збагнув, що твоя леді Джессіка не пошле когорт ані проти кого. Тебе не манять тишком-нишком у Хуануї, ти, чужосвітське шумовиння. Я зі Шляхетного Люду, а ти…
— А я лише слуга Атрідів, — медовим голосом сказав Галлек. — Ми — шумовиння, що зняло ярмо Харконненів із твоєї смердючої шиї.
Намрі вищирив білі зуби.
— Твоя пані — в’язень на Салусі Секундус. Накази, які ти вважав її розпорядженнями, йшли від її дочки.
Галлеку довелося докласти максимум зусиль, аби зберегти спокій.
— Це не має значення. Алія…
Намрі витяг свого крис-ножа.
— Що ти знаєш про Лоно Небес? Я її слуга, ти, повіє в чоловічій подобі. Виконуючи її наказ, я візьму твою воду!
І з нерозважною прямотою кинувся на нього через кімнату.
Галлек, не дозволивши, щоб ця вдавана необачність його ошукала, махнув лівим рукавом одягу, вивільняючи підшиту там довгу смугу тканини, у якій застряг ніж Намрі. Тим самим рухом Галлек змахнув складкою одягу, закинув її Намрі на голову й крізь одяг ударив ножем просто йому в обличчя. Тіло Намрі звалилося на нього, і він відчув твердість металевого обладунку під одягом фримена. Намрі витиснув із себе обурений писк, шарпнувся назад і впав. З його рота фонтаном била кров, а очі з ненавистю дивилися на Галлека, аж доки не погасли.
Галлек видихнув крізь рот. Невже цей дурень Намрі сподівався, що ніхто не помітить обладунку в нього під одягом? Заправивши знову свій підшитий рукав, витерши ножа та сховавши його в піхви, Галлек заговорив до бездиханного тіла:
— Як, на твою думку, навчено слуг Атрідів, дурню?
Він глибоко вдихнув, думаючи: «Ну гаразд. А я чий фінт?» У словах Намрі було зерно правди. Джессіка в полоні в Корріно, а Алія плете свої підступні плани. Джессіка передбачила багато ситуацій, у яких Алія виявиться ворогом, але не знала, що сама потрапить у полон. Усе-таки він мав накази, які мусив виконати. Спершу слід було втекти звідси. На щастя, у фрименському одязі всі люди схожі. Він запхнув тіло Намрі в куток, накидав на нього подушок і пересунув килим, аби приховати кров. Зробивши це, Галлек поправив носову й ротову трубки свого дистикоста, підняв маску, наче готуючись до виходу в пустелю, низько опустив каптур одягу та вийшов у довгий коридор.
«Невинний іде безтурботно», — подумав він, намагаючись іти легкою ходою, ніби прогулюючись. Почувався дивно, ніби йшов від небезпеки, а не всередину неї.
«Мені ніколи не подобався її план щодо хлопця, — міркував він. — Скажу їй це, якщо побачу. Якщо». Бо якщо Намрі казав правду, то в дію приведено найнебезпечніший альтернативний план. Алія не дозволить йому довго жити й піймає, проте завжди є Стілґар — добрий фримен з добрими фрименськими забобонами.
Джессіка пояснила йому:
— На первісну натуру Стілґара накладено дуже тонкий шар цивілізованої поведінки. А от як тобі зняти з нього цей шар…
Дух Муад’Діба — це більше ніж слова, більше ніж літера Закону, що постає від його імені. Муад’Діб — це вічний внутрішній бунт проти самовдоволених можновладців, проти шарлатанів і догматичних фанатиків. Цей внутрішній бунт мусить бути висловленим, бо Муад’Діб навчав нас однієї речі понад усі інші: люди можуть вижити лише в братерстві соціальної справедливості.
Угода федайкінів
Лето сидів, спершись спиною об стіну хатини, зосередивши увагу на Сабісі та дивлячись, як розмотуються нитки його видіння. Вона приготувала каву й відставила її вбік. Сиділа тепер навпроти нього навпочіпки, помішуючи вечерю. Це була клейка каша з сильним запахом меланжу. Її руки вправно орудували черпаком, а рідина індигового кольору забарвила стінки його миски. Дівчина схилила схудле обличчя над мискою, домішуючи концентрат. Примітивна мембрана, що робила з хатини подобу диститента, була залатана світлішою тканиною відразу ж за Сабіхою, а це утворювало сірий ореол, на тлі якого в миготливому світлі язичків полум’я від кухонного вогнища та лампи танцювала тінь фрименки.
Лампа інтригувала Лето. Ці люди з Шулоху марнотратно гайнували олію з прянощів: лампа, а не світлокуля. Мали у своїх загородах невільників-вигнанців, досі дотримуючись звичаю з найдавнішого фрименського минулого. Попри те, використовували орнітоптери та найновіші комбайни для збирання прянощів. Були примітивною сумішшю давнини й новітніх часів.
Сабіха посунула до нього миску каші, гасячи кухонне вогнище.
Лето проігнорував миску.
— Мене покарають, якщо ти не з’їси цього, — сказала вона.
Він глянув на неї, думаючи: «Якщо я її вб’ю — це знищить одне видіння. Якщо розповім про Мюрізів план — це знищить інше видіння. Якщо чекатиму тут свого батька, ця нитка-видіння стане товстим канатом».
Він подумки сортував нитки. Деякі з них містили в собі солодкість, яка його переслідувала. Одне з майбутніх, спільне з Сабіхою, вносило в його пророчу свідомість відчуття спокусливої дійсності. Ця дійсність загрожувала блокувати всі інші, доки він не піде за нею аж до її стражденного кінця.
— Чого ти так витріщаєшся на мене? — спитала вона.
Він далі мовчав.
Вона присунула миску ближче до нього.
Лето намагався пересилити клубок у горлі. Йому раптом страшенно захотілося вбити Сабіху. Цей імпульс змусив його здригнутися. Як легко було знищити одне видіння та вивільнити дикість.
— Це наказав Мюріз, — промовила вона, торкнувшись миски.
Так, це наказав Мюріз. Марновірство перемогло все. Мюріз хотів видінь, які він міг би прочитати. Був прадавнім дикуном, що просить шамана, аби той кинув кості бика та витлумачив фігуру, яку вони утворили при падінні. Мюріз відібрав дистикост бранця «зі звичайної обережності». У цих словах ховалося лукаве глузування з Намрі та Сабіхи. Лише дурні дозволяють бранцеві втекти.
Однак Мюріз мав глибоку емоційну проблему: Духовну Ріку. Вода бранця текла в жилах Мюріза. Мюріз шукав знаку, який дозволив би йому тримати над головою Лето загрозу смерті.
«Який батько, такий і син», — подумав Лето.
— Лише прянощі дадуть тобі видіння, — сказала Сабіха. Через довгу мовчанку вона почувалася незручно. — Я часто мала видіння під час оргії. Вони нічого не важать.
«Саме так!» — подумав він, його тіло замкнулося в заціпенінні, що зробило шкіру холодною та липкою. Бене-ґессеритська виучка взяла владу над його свідомістю, точно скерована ясність охопила простір довкола нього, кинувши сліпуче світло видіння на Сабіху та всіх її компаньйонів-вигнанців. Древня наука Бене Ґессерит була однозначною:
«Мови побудовані так, аби відображати спеціалізацію у способі життя. Кожну спеціалізацію можна розпізнати за словами, засновками та структурою речень. Шукай за зупинками. Спеціалізації представляють місця, де життя зупиняється, де рух уповільнюється і завмирає». Тоді він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Дюни», після закриття браузера.