Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

— Чорт забирай… — прохрипів він, намагаючись вирівняти дихання.

Поруч Сапфір теж відступив на кілька кроків, прикривши рот рукою. Його очі злякано бігали з одного боку в інший, ніби намагаючись знайти хоч якусь логіку в цьому жахітті.

— Це… це не може бути справжнім, правда? — його голос звучав приглушено, майже пошепки, ніби він боявся, що річка почує його слова.

Габріель, нарешті відірвавшись від дерева, знову поглянув на жахливий водоспад. Тепер він помічав більше. У цій рідині щось рухалося. Темніші згустки, немов живі, виринали з глибини, лише щоб знову зникнути під поверхнею. Час від часу з дна річки здіймалися бульбашки, випускаючи в повітря різкий, задушливий запах металу й гнилі.

Він прикрив ніс рукавом і нарешті вимовив те, що тривожно билося у його думках:

— Що за чортівня тут твориться?

Його голос пролунав гучніше, ніж він очікував, розбиваючи важку тишу, що витала над цією місциною. Відлуння його слів змішалося зі сплесками річки, і в ту ж мить Габріелю здалося, що вода—кров відповіла йому.

На кілька секунд усе завмерло. Лише повітря, просякнуте гнилим залізним запахом, обтяжувало легені.