Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Він безцеремонно штовхнув ногою двері до спальні й впав з дівчиною на ліжко, нависнувши над нею. Очі Лєри сяяли відблисками нічного неба, що лились крізь вікно. В них самих, здавалось, мерехтіли зірки.

Ігор не став вмикати світло: йому й так видно, а їй буде затишніше. Він очікувально дивився на неї, не наважуючись продовжити й даючи дівчині змогу здати назад. Навіть у півтемряві було видно, як в дівочих очах промайнув острах. Ігор схилився й накрив її вуста ніжним пестливим поцілунком, після чого вона рішуче потягла з нього светр, а він дозволив його з себе зняти.

Її гарячі долоні проїхались по його оголеній шкірі, розганяючи по ній тремтливу хвилю, й він легким рухом перекинув Лєру наверх, стягуючи вже одяг з неї. У нічному примарливому світлі вона особливо походила на порцелянову статуетку, до якої страшно було торкнутись, щоб не зашкодити. Ігор повільно сів, і його рука мимоволі ковзнула по її шкірі від шиї до стану, відчуваючи хвилююче тремтіння, що пронеслось по ній слідом за його окреслюючим рухом. Не поспішаючи він торкнувся губами улоговинки між її ключицями, вдихаючи дурманливий аромат дівочого тіла, на що вона у відповідь лише щільніше притиснулась до нього, запустивши свої тендітні, зовсім вже розпашілі пальці у його волосся. У його голові вибухнув феєрверк, що ледь не зніс усю його гальмівну систему, і він насилу утримався, щоб не накинутись на дівчину звіром. Ні-ні! Тільки не це! Не зараз... Може, колись згодом… Якщо сама захоче…

Він усипав її ніжними дражливими поцілунками, спостерігаючи, як вигинається у відповідь її тоненька фігурка, а з коханих вуст зриваються ледве чутні стогони. Прокладаючи доріжку від сонячного сплетіння все нижче і нижче, він поступово звільняв їх тіла від цілком недоречних зараз залишків одягу, поки крізь його лихоманковий шал до нього нарешті дійшло, що між ними не залишилось жодного бар’єра.

Ігор не втримався і накрив дівоче тіло своїм, торкаючись губами її вуха:

– Якщо хочеш зупинити, в тебе ще є шанс…, – насилу видихнув він, розуміючи, що дати їй цей шанс йому буде дуже й дуже важко.

Та натомість вона спіймала його губи своїми: гарячими, припухлими, звабливими, впиваючись бажаними понад усе вустами з такою пристрастю, що він миттєво забув про будь-які шанси, божеволіючи від її доторків до нього, від п’янких поцілунків зі смаком зухвалої шаленості, від нестерпної спокусливості, що линула до нього всім своїм єством.

Його рука ковзнула трохи нижче Лєриного попереку, й з його пальців заструменів фіолетовий серпанок:

– Нічого не бійся, синице…

Вона потяглась йому назустріч, і вони розчинились у божевільному танку двох безумців, що загубились у часу…