Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"

Коли вони дісталися до узбережжя Утііде, то в дорозі натрапили на численний передовий ескорт Ґендзі, який, рухаючись щільним натовпом, оголосив, що їхній пан уже минув гору Авада, а тому подорожнім з Хітаці довелось зупинитися біля застави, на схилі гори Осака — гори Зустрічей. Підкотивши карети до криптомерій на узбіччі дороги і, ховаючи голови в їхній тіні, вони чекали, коли проїжджатиме Ґендзі.

Карети заступника намісника Хітаці вражали, незважаючи на те, що певна кількість їх лишилася в провінції, а друга вирушила до столиці заздалегідь. З десятка карет визирали краї рукавів і подоли різноманітних відтінків — благородні, без жодних ознак провінційності, тож можна було легко уявити, ніби сюди приїхали великосвітські пані, які супроводжують жрицю до святилища Ісе. Ґендзі, як знаємо, улюбленець долі, також був оточений численними супутниками, які тепер не могли відірвати очей від жінок у каретах на узбіччі.

Був кінець дев’ятого місяця, листя дерев із своїми різноманітними осінніми барвами разом із плямами побляклих від інею трав на землі вражали особливою чарівністю, такими ж мальовничими здавалися супутники Ґендзі в різнокольоровому вбранні, оздобленому відповідними вишивками й візерунками, що виходили з будівлі застави. Опустивши завісу в своїй кареті, Ґендзі покликав колись добре знайомого Коґімі — тепер Емон-но суке — і сказав: «Ваша сестра мала б зважити на те, що я доїхав до самої застави, щоб зустріти її».

Ґендзі часто з ніжністю згадував її, але спромігся сказати тільки кілька цих слів. Вона також не забувала ту минулу пригоду, спогади про яку і зараз зворушили її душу.

«Коли їду чи повертаюся,

Сльози ллються

Нестримно.

Мабуть, подумають люди,

Що б’є джерело біля застави.

А втім, навряд чи він дізнається...» — подумала вона розпачливо.

Коли Ґендзі повертався з Ісіяма, Емон-но суке, молодший брат Уцусемі, зустрівши його біля застави, попросив вибачення за те, що раніше не приєднався до нього. Коли він був зовсім ще дитиною, Ґендзі наблизив його до себе і взяв під свою опіку, аж поки той не став придворним п’ятого рангу. Однак як тільки у житті Ґендзі настали скрутні часи, юнак злякавшись поганої слави, поїхав разом із сестрою та її чоловіком у провінцію Хітаці. Хоча така його поведінка Ґендзі не сподобалася, він нічим не виказував свого невдоволення і, хоч не відчував до нього колишньої довіри, все ж таки прийняв його до найближчого оточення. До слова, колишній намісник Кії став тепер намісником провінції Каваті. Його молодший брат, свого часу відмовившись від звання Укон-но дзо, поїхав разом з Ґендзі у вигнання, завдяки чому Ґендзі тепер його особливо підтримував, а тому багато хто з придворних каявся: «Чи варто було довіряти примхам вітру у верхівках дерев?»

І от, покликавши Емон-но суке, Ґендзі передав йому листа для Уцусемі. «Дивно, що він досі пам’ятає про той випадок, про який мав би давно забути», — подумав юнак.

«Останніми днями я переконався, що наші долі міцно пов’язані в попередньому житті. А Ви як думаєте?

На перехресті доріг

Випадок звів нас,

І надія з’явилась в душі.

Та дарма — черепашок[356]

У прісному морі немає...

О, як я заздрю охоронцю застави[357]... — писав Ґендзі. — Ми так давно перестали спілкуватися, що мені здається, ніби пишу Вам уперше, але водночас я нічого не забув, а мої почуття, як ніколи, сильні. Та невже Ви дорікатимете мені за легковажність?» Емон-но суке шанобливо взяв листа й подався до сестри. «Будь ласка, напишіть йому відповідь, — просив він її. — Я відчуваю, що не можу сподіватися на його колишню довіру, але бачу, що попри все його доброта до мене безмежна. Хоча не дуже приємно носити листи туди-сюди, але я не міг відмовити йому... Не думаю, щоб хто-небудь осуджував жінку за душевну м’якість».

Тепер Уцусемі була ще скромнішою і сором’язливішою, ніж колись, але не відписати на довгожданого листа не могла:

«Хіба можна цю гору

Заставою Зустрічей

Називати,

Якщо крізь зітхань гущавину

Доводиться продиратись?..

Чи все це не примарилося мені?..»

Ця жінка була настільки привабливою і непіддатливою, що Ґендзі не міг її забути й іноді писав їй, щоб розм’якшити її серце.

А тим часом її чоловік, Хітаці-но суке, — може, через старий вік або іншу причину, — заслаб і, стурбований долею дружини, постійно говорив про неї із синами. «Догоджайте їй у всьому, ставтеся до неї так, як за мого життя», — напучував він їх удень і вночі.

«Мені й так випала гірка доля, а що ж буде зі мною, коли його не стане? Яка ще біда підстерігає мене попереду?» — журилася Уцусемі, а чоловік, поглядаючи на неї, думав: «Життя завжди має кінець і, на жаль, неможливо його продовжити. О, якби я міг залишити в цьому світі хоча б свою душу, щоб охороняла її! Бо не знаю, які наміри в синів». У ті дні він думав тільки про неї, турбуючись про її майбутнє, але врешті-решт життя, непідвладне людській волі, покинуло його.

Хоча деякий час з поваги до батькових настанов його сини ставилися до мачухи напоказ начебто добре, але багато чого її пригнічувало. Бо так уже повелося у світі, а тому, залишена напризволяще, вона тільки зітхала, нарікаючи на лиху долю. Та от намісник Каваті, який і раніше поводився досить легковажно, став виявляти до неї надмірну увагу. «Покійний батько заповідав у всьому вам допомагати... То чого ж ви цураєтеся мене, як когось, не вартого уваги?» — підлещувався він до жінки, але вона відразу здогадалася про його негідні наміри.

«Мені випала така гірка доля, що в майбутньому я, напевне, зазнаю ще не одного нечуваного лиха, якщо залишуся в цьому суєтному світі», — подумала вона й, ні з ким не порадившись, постриглася в монахині.

«Що ж, тепер уже не можна нічого змінити», — зітхали її служниці. А намісник Каваті, сильно ображений таким її вчинком, сказав: «Невже ви так вчинили тому, що я вам не подобаюся?.. Але ж у вас попереду ще багато років життя. Як тепер ви житимете?» А дехто, напевне, й дорікнув: «Яка недоречна поведінка!»

Змагання картин

Головні персонажі:

Ґендзі, міністр Двору, 31 рік

Імператриця Фудзіцубо, 36 років, мати імператора Рейдзей

Імператор Судзаку, що пішов на спочинок, син імператора Кіріцубо і ньоґо Кокіден

Колишня жриця Ісе (ньоґо Умецубо), 22 роки, дочка Рокудзьо і принца Дзембо, вихованка Ґендзі

Імператор Рейдзей, син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно син імператора Кіріцубо)

Пані з покоїв Кокіден, дочка Ґон-цюнаґона, наложниця імператора Рейдзей

Ґон-цюнаґон (То-но цюдзьо), брат Аої, першої дружини Ґендзі

Принц Хьобукьо, батько Мурасакі

Імператриця-мати (ньоґо Кокіден), мати імператора Судзаку

Найсі-но камі (Обородзукійо), придворна пані імператора Судзаку, таємна кохана Ґендзі

Принц Соті (Хотару), син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі

Мурасакі, 23 роки, дружина Ґендзі

Імператриці, а тепер монахині-мирянці Фудзіцубо припав до душі намір Ґендзі ввести колишню жрицю Ісе у високі імператорські покої,