Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

І що вони роблять?

—Ти де був? — грізно запитала Ладане, для більшого ефекту вперши кулачки в боки.

– Гуляв, – розсіяно відповів Ярослав, махнувши кудись собі за спину.

— Від тебе грахом смердить, — радісно повідомив Кіого, демонстративно повівши носом. — Дуже специфічний запах.

— А, — байдуже озвався Ярослав. Унюхав же, зараза. — Я в печеру заходив.

— Ти божевільний? — спитала Ладане.

Ярослав на неї подивився, дуже дивно подивився, довгим-довшим поглядом, потім лагідно посміхнувся і промовив тільки одне слово:

— Дежавю.

Більше йому питань ставити не стали. Служниці, не дочекавшись скандалу, тихо і мирно розійшлися. Кіого не клыпаючи, дивився в простір, мабуть, задумався, чи вирішив з вітрами поспілкуватися. А Ладане, невиразно вилаявшись, рвонула кудись у далечінь.

— О, я зрозумів, — дійшов до якихось одного йому відомих висновків Кіого. — Не ставитиму запитань. Я тобі не заважатимему.

Ярослав здивовано подивився на нього, але коментувати не став. Мало що він там зрозумів.

Шітіто з досади сплюнув. Він, на відміну від племінника, нічого не зрозумів і навіть припустити не міг, які процеси йдуть у голові дивного гостя дочки. Спокою йому це не додавало. Яро дуже дивно діяв на Кіого, поряд з ним непоправний шалопай починав мислити, але це не тішило. Тому що думати Кіого починав таким самим дивним чином, що і Яро. Говорити про свої думки він відмовлявся, переносячи розмову на віддалене майбутнє, коли все вирішиться. Щиро дивувався, що ця обіцянка дядька не тішить. Запитувати щось у гостя дочки Шітіто так і не ризикнув. Чомусь боявся. Передчуття в нього було, не те щоб погане, швидше незрозуміле.

Поки не чіпаєш, проблем не буде, а от якщо торкнешся...

Мено дуже сильно пошкодує, якщо зуміє отримати цього хлопчика у свою сім'ю. Та хто завгодно пошкодує. Цей хлопчина не буде беззаперечно сидіти на відведеному йому місці, він захоче більшого. І обов'язково більше отримає. Тим чи іншим способом.

На щастя у глави Будинку були й інші турботи, крім дивної поведінки гостя дочки та рідного племінника. Він рішуче викинув обох молодиків із голови і попрямував у південне крило, на чергову нараду з приводу болотного чаклуна. Зрештою, Кіого не його проблема, у племінника є батько, от нехай він і наставляє його на правильний шлях, раз не зміг виховати з дитинства. А Яро нехай займаються старші Міста. Турбота про благо мага без Будинку і сім’ї їх прямі обов'язки. Шітіто полегшувати життя цим чи то обраним, чи вигнаним не збирався. В нього своїх проблем вистачає.

***

Як показали подальші події, смиренність і бажання обійти стороною труднощі йому не допомогли.

Рішення було від початку неправильним. Краще б він втрутився і заборонив будь-що робити без його на те дозволу.

Юнаки розвинули бурхливу та незрозумілу діяльність. Нарвали на найближчому лужку цілий стіг трави, руками, вночі і залишили її сушитися на даху солдатської казарми, суворо заборонивши її там чіпати. Якби трава була лікувальна чи придатна для магічних відварів, Шітіто б їх ще зрозумів, але трава була звичайною, тоненькі гострі листочки, непоказні колоски, бур'ян бур'яном. Через день Яро виколупав у саду три білі камені і кудись їх відвіз. На коні. Сам він ішов пішки.

Челядь почала крутити пальцями біля скронь і складати версії того, до чого може привести то, що зараз відбувається. Хтось навіть до кінця світу дійшов і до провалу замка під землю. На щастя цьому мислителю ніхто не повірив, і заспокоювати служниць, що панікують, не довелося.

Потім хлопці фарбували на подвір'ї свічки, помилуватися цим видовищем збіглися половина населення фортеці та кілька мешканців прилеглого села, що прийшли вкотре поскаржитися на непотребства, що творяться болотним чаклуном. Курей, мовляв, краде, порчу наводить, корова захворіла, рябий собака пропав, і молодь від рук відбилася, на подвиги молодь потягло. А вчора взагалі диво дивне бачили. Летіло воно по небу, зеленими очима вниз дивилося, а хто це диво бачив, одразу ж п'янів.

Шітіто почали ставити питання про дивну поведінку племінника та гостя доньки. Той насилу відбивався, знаходив усім роботу і скрипів зубами. Юнаки у відповідь на запитання гордо мовчали. Ладане лаялася, плювалась і стверджувала, що їй нічого не відомо. Вона взагалі правила поведінки в пам'яті оновлює, цілими днями сидить у своїй кімнаті. І хто цих правил стільки вигадав?

Життя у фортеці ставало все веселішим і веселішим. Ще трохи і сусіди почнуть з'їжджатися, щоб не пропустити найцікавіше. Привід у них знайдеться. Тим більше, тут крім дочки, з якою можна знайомити своїх бовдурів, сподіваючись отримати в якості приданого щось цінне, ошивається ще й племінник, батько якого примудрився отримати в свої руки і землі, і титул, і посаду. Тож дівчат теж привезуть. Нашестя дівчат на виданні замок не переживе. Тут своїх вистачає. Серед служниць і прачок половину потрібно терміново видати заміж, а то в них дуже багато вільного часу, через що лізуть у все, що їх стосується і не стосується, і через день влаштовують скандали.

Шітіто почав подумувати про те, як би перекрити вхід у фортецю стороннім і перестати випускати слуг, що розносили по навколишніх селах плітки про дивацтво юних магів. Оголосити карантин він так і не наважився. Інших розумних причин вигадати не зміг. Тому вирішив здати фортецю без бою і вирушити викурювати з боліт усім набридлого чаклуна. Хоч якась користь. Хоч комусь.

Юнців чомусь його рішення не втішило. Вони проводили його похмурими поглядами і кудись зазбиралися, не забувши прихопити з собою підв'ялену траву та фарбовані свічки.

Може треба було з'ясувати, чим вони займаються?

Дивне передчуття нікуди йти не збиралося і меланхолійно нашіптувало, що похід на чаклуна не дуже гарна ідея. Тому Шітіто не поспішав. Тягнув час, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Щоправда, що саме має вирішитись, він так і не зрозумів. Дар чудив і на запитання давати виразні відповіді відмовлявся.