Читати книгу - "Повзе змія"

розрахувалася саме готівкою. Хлопчина-кур’єр, який зовсім не думав ховатися, визнав, що таке замовлення третього жовтня було, але божився, що троянди не ламав, у них із цим дуже суворо. Додавати до квітів листівку чи інший невеличкий пакуночок прийнято. Зазвичай кладуть листівку, іноді — щось запаковане. З досвіду працівників фірми «Ольга», коробочки з ювелірних магазинів. Букети готують за присутності замовника, потім він кладе серед квітів те, що хоче додати до них, кошик старанно пакують і доставляють протягом години. Адреса та адресат не здивували тих, хто приймав замовлення. Олену Суржу на фірмі «Ольга» знали не дуже добре, так склалося, що програми за її участю тут ніхто не бачив. Зате «S-канал» квіткарі дивляться. Звідси висновок: букет і подарунок для працівниці телебачення чи навіть телезірки, про яку вони, на жаль та сором, ще нічого не чули. Між іншим, коли оперативник показав фото Олени, дехто її впізнав, пригадавши «Кухонний базар». Просто прізвище не втрималося в голові. Буває.

Зовнішність замовниці описати докладно ніхто не міг. Щоправда, опитані дівчата, які приймали та готували замовлення, в один голос заявили: на їхній погляд, у неї на обличчі надто багато косметики. На обережне запитання опера, чи міг це бути переодягнений чоловік, дівчата дружно зареготали. Звісно, раніше такої клієнтки вони не бачили. Послуги фірми «Ольга» рекламуються в пресі й музичних радіостанціях. Ними може скористатися хто завгодно, кому дозволяють фінанси.

Голос на касеті свідки впізнали майже на сто відсотків. Клієнтка виявилася не надто балакучою, але її хриплуватий голос запам'ятався. До того ж не так багато часу минуло, менше доби. Хто зламав одну троянду, залишилося нез'ясованим. Оперативник схильний думати, що це — необережність кур’єра. Дівчата з «Ольги» навіть припускати такої думки не хочуть. Відбитки пальців на касеті, на сірниковій коробці та на папірці, в який посилку запакували, виявили. Але припущення міліції підтвердила експертиза: всюди наслідив Роман Романович Малиновський, є залапані відбитки ще однієї особи, та вони навіть при великому бажанні не піддаються ідентифікації, і, певно, залишила їх невідома замовниця. На бланку записані її дані: Ірина Попудренко, бульвар Лепсе, номер будинку, квартира. Але перевірка адреси нічого не дала. Вірніше, дала красномовне свідчення: клієнтка старанно замітала сліди. За названою адресою на бульварі Лепсе містився ЗАГС Солом'янського району міста Києва. Це означає, що Ірина Попудренко насправді зовсім не Ірина Попудренко. Навіть якщо ім’я та прізвище справжні, на встановлення всіх Ірин попудренко, котрі проживають у столиці та підходять за віком, треба витратити не один день. І, власне, для чого встановлювати її особу? Факту злочину немає — записала віршик на диктофон, зовсім нейтральний за змістом, жодних погроз чи ще чого. За начитування на диктофон віршів і посилання їх разом із трояндами улюбленим тележурналістам у кримінальному кодексі не лише України, а й жодної іншої держави відповідальність не передбачена. Висновок: ніхто Ірину Попудренко розшукувати не стане. Писати замість своєї домашньої адреси адресу ЗАГСу не можна, звичайно, та ані приміщення ЗАГСу, ані його репутація, ані жоден конкретний його працівник не постраждали, збитків від цього не зазнали.

Відсутність у діях Ірини Попудренко складу злочину — ось як усе це називається.

А в Олени Суржі розвивається манія переслідування. Якщо не щось більш серйозне. Немає гарантії, що всю цю виставу не організовують самі телевізійники, аби, по-перше, отримати можливість офіційно розголосити про втечу вбивці Баглая, який тепер погрожує журналістці, а по-друге, штучно створити довкола програми та каналу прецедент, кінцева мета якого, можете не мати сумніву, рекламна. Отже, пана Малиновського попередили: якщо є бажання і далі нормально працювати, краще історію з анонімними віршами не розвивати. Отак. Тему закрили.

Сам Роман поставився до всього цього інакше. Звісно, він знав, що жодної спроби інспірувати скандал ніхто не робив і не робить. Тепер, після всього, краще взагалі утриматися від будь-яких подібних ходів, навіть якби вони й були потрібні в інтересах справи. Олену ж насправді дістає прихильник, навіть, як з'ясувалося, прихильниця. Баглаєм тут і близько не пахне. Вона просто могла перевтомитися. Малиновський признався сам собі: він таки заганяв дівчину. Тому домовився з авторитетним лікарем і завіз на консультацію покірну Олену, котру після міліцейських заяв цілковито опанувала апатія. Її стан лише зайвий раз підтвердив діагноз лікаря. Олена глянула на годинник. Початок дев’ятої. Отак, у прострації, вона сиділа від шостої. Протягом двох наступних днів нічого не відбулося, та вона не особливо втішалася з цього факту. Чомусь здавалося — це не кінець. Не кінець… чого?

І початок — чого?

Телефонний дзвінок пролунав вибухом у тиші. Олена сахнулася, сильніше втиснулася в диван, та швидко опанувала себе: не можна так. Це лише телефон, засіб комунікації. Він дзвонить. Отже, так треба. Може, Роман вирішив поцікавитися її станом, хоча відтоді, коли все почалося, коли вона отримала конверт, коханець якось раптово став менше цікавитися нею взагалі.

А чи саме тоді? Хіба не раніше? Олена гнала від себе непотрібні думки, і що частіше їх проганяла, то частіше і настирливіше вони поверталися. Але про Романа і себе подумати вона ще встигне. Тепер — телефон. Хтось дзвонить їй увечері в неділю. Комусь вона потрібна.

Знявши трубку, вона мало не кинула її відразу на важіль. Вона раптом злякалася думки, що почує жіночий голос, котрий декламує нову порцію віршів і при цьому противненько регоче. Та з трубки линуло:

— Алло! Алло! Алло! — і чувся чоловічий голос.

— Слухаю, — Олена відкашлялася і приклала трубку до вуха.

— Олено, це Глод. Максим, із Слобожанська, ви…

— Так, Максиме, я впізнала вас. Добрий вечір.

— Мені голос ваш не подобається.

— Дякую.

— Я не в тому смислі, чор-рт… Вибачте… Коротше, все у вас нормально?

— Не вибачайтеся, Максиме. Мені самій мій голос не дуже до вподоби. І не все в мене гаразд, але хай вас це не турбує. Говоріть, слухаю вас.

— Я мусив дзенькнути вам ще раніше, вдень. Але подумав, що вас немає. Мобільний десь записував, та посіяв, робочого не знаю. Потім забігався, оце тепер згадав.

— А що