Читати книгу - "Сибіріада польська"

— «Ти тоже польская красавіца», — говорив. А як на мене дивився! Вєра, знаєш, боюсь його... Та ще й на «стукачку» явно мене намовляє. Що мені робити?

— А то б...! Ти знаєш, Целіно, скільки він тут у лікарні має коханок? Мабуть, тільки зі «скупердягою» ще не спав. Але вона його сама колись зґвалтує. Хоча ні, бо наша начальниця воліє дівчат.

— Ти що?

— То до тебе ще не доходить? То стара баламутка, яких мало! А як би так Красильников часом до тебе добирався, то ти його в морду і все. І відразу верещи. Вони цього бояться. А то старий козел! «Стукачка», польська красавіца... В разі чого, то ти його в морду і все. Спимо, сєстрьонка, ранок мудріший від вечора.

А вже наступного дня Красильников одержав від Вєри донос, що Целіна проводить у камері ворожу пропаганду, вихваляє серед ув’язнених панську Польщу, а радянський лад їй не подобається, що хворим полякам постачає додаткові ліки. А окрім всього, ця сама Біалер цілком не є полькою, тільки єврейкою!

— Ти збожеволіла, Вєрка, чи що? — Заскочений Красильников оскаженів. Це все не було йому на руку. — Підтвердиш це як свідок?

— А навіщо? Відправ її звідси першим етапом і будеш мати спокій. А я тобі нічого не говорила. Хочеш, щоб мене в камері задушили? Відправ її звідси, Женю, навіщо вона тобі.

— Не лізь, Вєрка, на мене, не тепер, не тепер. Ну, ну, але з тебе зіллячко... Почекай, нехай ключ у дверях перекручу.

З доносу заздрісної Вєрки «кум» використав одне: політично ненадійна, польська спєцпєрєсєлєнка не може далі працювати в лікарні, бо нема гарантії, що її контакти з іншими ув’язненими польками не принесуть шкоди радянській владі. Переговори з нею довели — нема надії, що стане донощицею.

Ув’язненому нічого тут не пояснюється, нічого не тлумачиться. Якось вранці Целіну не пустили до лікарні, наказали їй забрати всі свої речі з камери, і цеховий відвів її на територію суворої в’язниці. Найближчої ночі групу ув’язнених жінок, а серед них і Целіну, під посиленим конвоєм відвели на залізничну вітку в Канську, де їх було завантажено у «вагон-зак», спеціальний вагон для перевезення в’язнів. «Вагон заключонних» — заґратований, затемнений, щільно ізольований від зовнішнього світу. Два виділені купе для конвою, решта вагона — то прозорі на простріл, міцно заґратовані клітки. Вздовж тих кліток вузькі проходи. Куди прямує етап, цього ніхто, крім коменданта конвою, не знає. На цей раз то був «вагон-зак» для обох статей. Дві клітки для жінок, дві для мужчин. Велика тіснота. Перевага блатних. Вони тут розпоряджаються. Ледве поїзд зрушив, конвоїри ще раз перелічили в’язнів у окремих клітках і пригасили карбідну лампу. У вагоні закипіло, мов у вулику. Жінки й чоловіки разом в однім вагоні! Правда, відділяють їх ґрати, але бачуть одні одних, відчувають, розмовляють. Взаємне, придушуване довгою в’язничною ізоляцією жадання зростає з хвилини на хвилину. Слова, вульгарні жести стають вільними. Пари підбираються на відстань, перегукуються взаємно, розпалюють пристрасті, оголюються, онанізують, пожираючись поглядом. У повітрі плаває важкий сморід немитих тіл, сперми й сечі. «Пахан» блатних, витатуйований навіть по обличчю, хрипло гукає до жінок:

— Баби, а что, єжелі нам «трамвайчик» сообразіць? Один раз живемо, баби, а?

Відповідає йому одне велике схвальне виття.

— Ну, то в такому разі робимо зчіпку. Всі!

Целіна охоплена жахом, сидить скулена в куточку. Ще не знає, до чого це все прямує, але відчуває, що збирається на щось жахливе. Не має ще стільки в’язничного досвіду, щоб знати, що «трамвай» мовою блатних означає спільне пияцтво і сексуальні оргії. Треба тільки зм’якшити конвой, щоб він заплющив очі або щоб сам сів у такий «трамвай».

«Пахана» поважали, і він мав голову не для параду. Незабаром домовився з командиром конвою. На найближчій стоянці у вагоні з’явилася горілка. Конвой узяв своє. Заки повідкривав клітки, кожен з конвоїрів вибрав щось для себе. Целіна сподобалася самому комендантові. Втягнув її до свого купе, силою влив їй до рота горілку, ґвалтував і забавлявся з нею протягом цілої ночі.

Етап п’яного «вагон-заку» закінчувався в Черемхові, недалеко від Іркутська. Конвой і напівсвідомі в’язні привели себе в якийсь порядок. Вечір у Черемхові був холодний, порошив дрібний сніг. В’язні витягли з вагона трупи трьох жінок. Не витримали колективного ґвалтування. Смерть серед в’язнів не бралася до уваги, головне, щоб рахунок погоджувався. А померти адже людина завжди може. І від будь-чого. Хто в гулагу цим спеціально проймався... Целіна, тремтячи від холоду й болю, виходила з вагона, минаючи коменданта.

— На, пані, вазьмі.

І сунув їй в руку консерви «свиної тушонки». Взяла!

Корчинський помирав. Минуле галопувало в думках... Не мав ще вісімнадцяти років, а вже як доброволець боровся за Польшу. Київ, важке поранення ноги, майже ампутація. Герой-«клишонога». Що йому від «Віртуті»? «Клишонога», «клишонога». Йшло за ним. Це було в ньому. Може тому не одружився? Ксеня Малинич, чорноброва красунечка з Ворволинців. Українка. Знав, що його кохала. І він її кохав. Лідка Кусьмерська, подруга, вчителька зі школи в Товстому. То вже було пізніше. Мама за нею