Читати книгу - "Марія Стюарт"

злу руку ворога і на удар, спрямований із пітьми проти її честі, вона тепер, не криючись, б’є у відповідь. Надто довго горить їй душа, сповнена лихого нетерпіння сказати коли-небудь як жінка жінці слово правди тій начебто незайманій королеві, що дає себе уславлювати як дзеркало чесноти. Марія Стюарт пише Єлизаветі листа, начебто щоб «по-дружньому» розповісти, які наклепи поширює графиня Шрузбері про приватне життя Єлизавети, а насправді — щоб крикнути в обличчя своїй «любій сестрі», як мало саме в неї підстав удавати чеснотливу жінку й бути суддею в питаннях моралі. Удар за ударом завдає в цьому листі розпачлива ненависть. Тут сказано все, що може сказати жінка, дотримуючись жорстокої щирості, іншій жінці, всі негативні риси Єлизавети висміяні перед її очима, нещадно розкрито її останні жіночі таємниці. Марія Стюарт пише Єлизаветі, — начебто з милої дружби, насправді щоб смертельно уразити, — що графиня Шрузбері сказала про неї, буцім вона така пихата і має таку високу думку про свою красу, немов вона небесна цариця. Вона ніколи не може насититися лестощами і ненастанно змушує свою двірську челядь до надмірного захвату, проте під час нападів гніву по-нелюдському ставиться до придворних дам і служниць. Одній зламала палець, іншій, яка погано прислужувала за столом, черкнула ножем по руці. Але це все — лише скромні закиди проти страхітливих викриттів найінтимнішого: сексуального життя Єлизавети. Графиня Шрузбері, пише Марія Стюарт, стверджує, що Єлизавета має гнійну виразку на нозі — натяк на сифілітичну спадщину її батька, — її юність уже минула, вона втрачає свої тижні, але не втомлюється насолоджуватись із чоловіками. Вона не тільки спала з одним із них (графом Лестером) “infinies foys”, «безліч разів», а й, крім нього, шукає хтивого задоволення в усіх кутках та закутках і хотіла б “jamais perdre la liberté de vous fayre l’amour et avoir vostre plésir tousjour aveques nouveaulx amoureulx”[28]. Уночі Єлизавета в самій сорочці та накидці прокрадається в кімнати до чоловіків і дуже тішиться цими насолодами. Марія Стюарт називає ім’я за ім’ям, подробицю за подробицею. Марія Стюарт не утримується навіть від найстрахітливішого удару по найпотаємнішій таємниці ненависної жінки: глузливо дорікає їй (про це відверто розповідав за столом і Бен Джонсон своїм гостям), що “undubitablement vous n’estiez pas comme les autres femmes, et pour ce respect s’estoit follie à tous ceulx qu’affectoient vostre marriage avec le duc d’Anjou, d’aultant qu’il ne se pourroit accomplir”[29]. Так, Єлизавета повинна знати, що її полохливо бережена таємниця, що її жіноча недовершеність відома, що їй дозволена тільки хтивість, але не справжня насолода, тільки недостатня гра, та аж ніяк не повне задоволення, і для неї назавжди закритий шлях до монаршого шлюбу і материнства. Жодна жінка на землі ніколи не казала цій наймогутнішій жінці на землі останньої правди так страхітливо, як сказала ув’язнена зі своєї тюрми: двадцять років замерзлої ненависті, здушеного гніву і скутої сили раптом здибилися до страхітливого удару пазурами по серцю мучительки.

Після цього листа зі скаженою люттю примирення вже немає. Жінка, яка написала цей лист, і жінка, яка отримала його, вже не можуть дихати одним повітрям і жити далі в одній країні. Hasta al cuchillo, як кажуть іспанці, боротьба аж до ножів, боротьба на життя і смерть лишається тепер єдиною, останньою можливістю. Після чверті сторіччя затятого і впертого чатування та ворожнечі всесвітньо-історична боротьба між Марією Стюарт і Єлизаветою досягла тепер вістря кульмінації, хоча насправді тут можна було б сказати: вістря кинджала. Контрреформація вичерпала всі дипломатичні засоби, а до військових ще не підготувалася. В Іспанії ще досі на превелику силу й повільно будують Армаду, але на цьому нещасному дворі, незважаючи на індійські скарби, вічно бракує грошей, вічно бракує рішучості. Чом би, думає Філіп Побожний, що, як і Джон Нокс, в усуванні безвірного суперника бачив лише богоугодний учинок, не обрати дешевший шлях і найняти краще кілька вбивць, які швидко приберуть із дороги Єлизавету, ту покровительку єресі? Доба Макіавеллі і його учнів не дуже обтяжена моральними роздумами, коли йдеться про владу, а тут ідеться про вирішення з непередбачуваними наслідками, віра постає проти віри, Південь проти Півночі, і єдиний удар кинджалом у серце Єлизавети може позбавити світ від єресі.

Якщо політика досягла колись найвищого градуса пристрасті, тоді глухнуть усі моральні й правові міркування, зникає останнє озирання на пристойність і честь, тоді навіть підступне вбивство постає як славний жертовний учинок. Унаслідок відлучення від церкви 1570 року Єлизавети, а 1580 року принца Оранського, двох головних ворогів католицизму, вони опинилися поза законом, а відколи папа радісно привітав як похвальний учинок убивство шістьох тисяч чоловік Варфоломіївської ночі, кожен католик знає, що він лише здійснить богоугодний учинок, коли підступно прибере з дороги одного з тих заклятих ворогів віри. Один відважний і твердий удар, швидкий пістолетний постріл — і Марія Стюарт із в’язниці підніметься сходинками трону, Англія і Шотландія об’єднаються в істинній вірі. Коли ставки такі високі, немає ні вагань, ні зволікань: іспанський уряд з усією безсоромністю визначає підступне вбивство Єлизавети як головне політичне й державне завдання. Мендоса, іспан­ський посол, раз по раз називає у своїх численних депешах “killing the Queen”, «убивство королеви», бажаним заходом, герцог Альба, намісник Нідерландів, теж виразно дає свою згоду, а Філіп II, володар обох світів, пише власноруч на плані вбив­ства: «...він сподівається, що Господь посприяє йому». Перемоги тепер домагаються не завдяки мистецтву дипломатії, не у вільній, відвертій війні, а з голим ножем, кинджалом убивці. І з одного боку, і з другого дійшли згоди в методі: в Мадриді вбивство Єлизавети ухвалили в таємному кабінеті, король схвалив його, а в Лондоні Сесіл, Волсінґем і Лестер погодилися, що Марії Стюарт слід заподіяти смерть. Тепер уже немає ані кружних шляхів, ані виходу: тільки кров’ю можна підвести риску під рахунком, який давно годилось оплатити. Тепер ідеться тільки про одне: хто діятиме швидше, Реформація чи Контрреформація. Лондон чи Мадрид. Чи Марію Стюарт усунуть раніше від Єлизавети, чи Єлизавету — раніше