Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Що ж, капітане, спробуймо визволитися до того, як минуть ці сорок вісім годин!

— Ми це й спробуємо зробити. Будемо намагатися пробуравити одну з стін, що нас оточують.

— З якого боку? — спитав я.

— На це нам відповість зонд. Я спущу зараз «Наутілус» на нижній шар криги, і матроси, одягнувши скафандри, почнуть атаку найтоншої стіни айсберга.

— А можна відчинити віконниці?

— Безумовно! Адже ми вже не рухаємося. Капітан Немо вийшов. Невдовзі почувся свист, який

сповістив нас про те, що вода почала входити в резервуари. «Наутілус» почав повільно спускатись і, нарешті, досягнув дна криги на глибині трьохсот п’ятдесяти метрів.

— Друзі мої, — звернувся я до своїх товаришів, — становище дуже серйозне, але я розраховую на вашу мужність і енергію.

— Пане професоре, — відповів канадець, — у таку хвилину ви не почуєте від мене нарікань. Я готовий зробити все можливе для загального врятування.

— Гаразд, Неде! — сказав я, простягаючи руку канадцеві.

— Додам також, — продовжував він, — що я так само добре володію киркою, як і гарпуном, і якщо я можу бути корисним капітанові, то хай він розпоряджається мною.

— Він не відмовиться од ваших послуг! Ходімте, Неде!

Я пройшов з канадцем у кімнату, де матроси «Наутілуса» одягали скафандри. Я передав капітанові Немо пропозицію Неда Ленда, і вона була прийнята. Канадець швидко одягнув скафандр і майже одночасно з матросами був готовий до роботи. Кожен з них причепив собі на спину апарат Руквейроля, наповнений свіжим повітрям з резервуарів загального користування. Це зменшувало повітряні запаси «Наутілуса», але така витрата була необхідною. А щодо ламп Румкорфа, то вони були зовсім непотрібні в яскраво освітлених прожектором водах.

Коли Нед повністю одягнув скафандр, я повернувся в салон, віконниці якого були вже відчинені. Сівши поруч з Конселем, я почав у вікно розглядати крижані стіни, що оточували «Наутілус».

Через кілька хвилин ми побачили дванадцять чоловік команди, які вже спустилися на дно крижаного тунелю. Нед Ленд виділявся серед них своєю високою постаттю. Капітан Немо був разом з ними.

Перш ніж приступити до рубки крижаної стінки, він наказав пробуравити кілька свердловин для визначення найкращого напряму робіт. У бокові стінки були встромлені довгі свердла, але й через п’ятнадцять метрів вони продовжували зустрічати міцний лід. Випробувати товщину стелі було безнадійною справою, бо це був шар вічних льодів завглибшки понад чотириста метрів. Тоді Капітан Немо наказав свердлити нижній шар. У цьому напрямі товщина льоду не перевищувала десяти метрів, далі була вода. Отже, потрібно було прорубати яму розміром з «Наутілус», тобто обсягом близько шести з половиною тисяч кубометрів, в яку він міг би опуститися і продовжувати свій шлях під льодами.

Не витрачаючи жодної хвилини, водолази розпочали роботу і продовжували її з неослабною енергією. Щоб уникнути великих утруднень, капітан Немо наказав рити яму не безпосередньо під «Наутілусом», а на відстані восьми метрів од його лівого борту. Водолази окреслили величезний овал і почали роботу одночасно в кількох місцях. Їхні кирки з силою врізалися в тверду масу льоду, відколюючи од неї великі куски. Цікаво, що відколоті уламки льоду, маючи меншу питому вагу, ніж вода, злітали, так би мовити, під стелю тунелю, яка ставала товщою в міру того, як тоншала його підлога. Але нам було байдуже до того що шар стелі збільшувався, бо товщина підлоги все-таки зменшувалася.

Після двох годин напруженої роботи Нед Ленд повернувся зовсім утомлений. Він і його товариші були замінені свіжими робітниками, до яких приєднались я й Консель. Нами керував помічник капітана.

Спочатку вода здалася мені дуже холодною, але, попрацювавши киркою, я швидко розігрівся. Незважаючи на тиск у тридцять атмосфер, я не відчував ніякого утруднення в рухах.

Коли, після двогодинної роботи, я повернувся, щоб трохи попоїсти й відпочити, мене вразило згущене, сповнене вуглекислоти повітря «Наутілуса», яке надзвичайно відрізнялося од чистого повітря апаратів Руквейроля. Повітря всередині корабля не поновлювалося вже сорок вісім годин і було мало придатним для дихання. Тимчасом за дванадцять годин безперервної роботи нам удалося вирубати яму всього на один метр завглибшки, тобто приблизно шістсот кубічних метрів. Отже, коли б навіть ми й продовжували працювати з тією ж інтенсивністю, заглиблюючись за дванадцять годин на один метр, нам і тоді б для закінчення роботи потрібно було п’ять ночей і чотири дні.

— П’ять ночей і чотири дні, — сказав я своїм товаришам, — а повітря в резервуарах нам вистачить усього на два дні.

— Не говорячи вже про те, — додав Нед, — що навіть коли нам пощастить вийти з цієї проклятої тюрми, ми ще будемо залишатися полоненими. Адже над нами будуть висіти вічні льоди, і ми знову-таки не зможемо поповнити запас повітря.

Цілком слушне зауваження. Справді, хто міг точно визначити час, необхідний для того, щоб вирватися на волю? Невже ми всі загинемо від задухи, поки «Наутілусові» пощастить вийти на поверхню моря? А можливо, він сам тут знайде свою крижану могилу разом з усіма нами?.. Наше становище було жахливим! Але кожен з нас дивився небезпеці просто у вічі, і всі були сповнені рішучості виконати свій обов’язок до кінця!

Як я й передбачав, протягом ночі велетенська яма заглибилася ще на один метр. Але ранком, коли я одягнув скафандр і пішов у воду, температура якої була від шести до семи градусів нижче нуля, я помітив, що бокові стінки потроху наближались одна до одної. Вода, яка знаходилася біля крижаних стін, далеко від водолазів, залишалася весь час спокійною, її не тривожили рухи працюючих людей і їхніх інструментів, і вона поступово замерзала. Це була нова й безпосередня грізна небезпека, що зводила нанівець наші шанси на врятування. Чим можна було затримати замерзання рідкого середовища і зближення стінок тунелю, які загрожували роздавити корпус «Наутілуса», як крихке скло?

Я нічого не сказав своїм товаришам про нову небезпеку. Для чого було вбивати в них волю до роботи, спрямованої на врятування? Проте, повернувшись на борт, я доповів капітанові Немо про це нове і важке ускладнення.

— Знаю про це! — сказав він спокійним голосом, якого не могли змінити навіть найтрагічніші обставини. — Що ж, стало однією небезпекою більше, але з цим я нічого не можу вдіяти. Єдина можливість урятуватися — це вийти звідси швидше, ніж вода повністю замерзне. Отже, нам необхідно бути першими! От і все!

«Бути першими!» Нарешті, я мав час