read-books.club » Пригодницькі книги » Північна Одіссея 📚 - Українською

Читати книгу - "Північна Одіссея"

280
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Північна Одіссея" автора Джек Лондон. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 99 100 101 ... 130
Перейти на сторінку:
темряві. Напруженість стала нестерпною. Виставивши вперед ліхтарик, чоловік натиснув на кнопку, придивився — і заверещав від жаху. Він готовий був побачити все що завгодно — від переляканого теляти до оленя чи розлюченого лева, — але тільки не те, що постало перед його очима. Яскравий промінчик його ліхтарика на мить вихопив із темряви те, що і за тисячу років він не здатний буде забути. То був кремезний чоловік з рудуватим волоссям і рудуватою бородою. Окрім м'яких мокасинів на ногах та подоби шкіряної пов'язки на стегнах, іншої одежі на ньому не було. Руки, ноги, плечі та спина були голі. Шкіра — гладка й безволоса, але засмагла й обвітрена, а під нею, мов товсті змії, напиналися м'язи. Але не одне це — попри всю свою несподіваність — налякало його і змусило верещати. Страх був спричинений невимовною лютістю обличчя голого здорованя і несамовито-диким тваринним поглядом блакитних очей, у яких майже не відбивалося світло ліхтарика, сосновими голками, що стирчали з бороди й волосся, та погрозливою позою велетенського тіла, яке зігнулося для стрибка і ось-ось мало кинутися на нього. Буквально в ту ж мить, коли перед ним постала ця картина і коли в його вухах досі ще лунав власний переляканий зойк, страшна потвора кинулася на нього. Чоловік щосили жбурнув у монстра свій ліхтарик і метнувся йому під ноги. Відчувши, як здоровило перечепився об нього, боляче вдаривши по ребрах ступнями й колінами, він підскочив і чкурнув геть, чуючи позаду важкий звук падіння і хряскіт кущів.

Коли ж звук падіння стих, чоловік зупинився і, стоячи навколішки, прислухався. Почувши, як бурмило ходить сюди-туди, розшукуючи його, він завмер, боячись видати своє місцезнаходження спробою втечі. Він знав, що рано чи пізно все одно трісне гілкою чи сучком і потвора кинеться за ним навздогін. Він витягнув був револьвера, але передумав і сховав його. Він уже зміг узяти себе в руки і тому сподівався вибратися звідси без зайвого шуму. Кілька разів до нього долітав хрускіт гілок та кущів — то бурмило обстежував усе довкола, намагаючись його знайти. Час від часу здоровань зупинявся і завмирав — вочевидь, дослухався. І це підказало чоловікові вихід зі скрутного становища. Стоячи навколішки, однією рукою він спирався об шматок сухої деревини. Обережно помацавши навкруг себе і пересвідчившись, що зможе безшумно розмахнутися, він підняв цурпалок і жбурнув його. Цурпалок був невеликий і тому пролетів значну відстань і гепнувся з шумом у кущі. Почувши, як монстр шугонув у напрямку до цурпалка, чоловік тієї ж миті прудко і настирно поповз геть. Повільно, обережно, він повз навколішках доти, поки коліна його штанів геть не промокли на просякнутому вологою моху. Прислухавшись, він не почув нічого, крім шуму вітру та звуку крапель, що падали з вологих від густого туману гілок. Обачливо прислухаючись і озираючись, чоловік підійшов до кам'яної стіни, переліз через неї і зістрибнув на протилежний бік, уздовж якого тягнулася дорога.

Понишпоривши в кущах, чоловік витяг звідти велосипед і вже був зібрався на нього сісти. Але не встиг він перекинути ногу через сідло, як почув глухий удар — то чиєсь важке тіло спритно зістрибнуло зі стіни, при цьому явно встоявши на ногах. Не чекаючи, що станеться потім, чоловік чкурнув уперед, штовхаючи велосипед поперед себе. Набравши достатньої швидкості, він скочив у сідло, піймав ногами педалі і щосили рвонув по дорозі. «Гуп-гуп-гуп» — затупотів хтось по пилюці позаду нього, але він відірвався від переслідувача, і той розчинився в темряві. Та, на жаль, чоловік з переляку дременув не до міста, а в протилежному напрямку, по дорозі, що вела до пагорбів.

І він знав, що далі на цій дорозі не буде жодного перехрестя, тому звернути буде нікуди. Єдиний шлях назад лежав повз оте страхіття, а його лякала навіть одна думка знову зустрітися з ним віч-на-віч. Десь через півгодини, коли дорога круто пішла вгору, чоловік зліз з велосипеда. Заховавши його, про всяк випадок, біля дороги, він переліз через паркан і опинився, як йому здалося, на пасовищі, що тяглося схилом пагорба. Підстеливши газету, він сів на землю.

«Чорт забирай, оце так!» — сказав чоловік уголос, утираючи з обличчя краплини поту і туману.

«Чорт забирай!» — знову з радісним полегшенням повторив він, скручуючи цигарку і роздумуючи, як йому краще повернутися до міста.

Але повертатися він не став. Йому однозначно не хотілося їхати в темряві, і, схиливши голову на коліна, він задрімав, чекаючи, поки розвидніється.

Чоловік не знав, скільки минуло часу, коли його розбудило дзявкання койота. Озирнувшись і помітивши його на гребені пагорба позаду, він подумки завважив зміни, які відбулися в панорамі ночі. Туман зник, визирнули зорі й місяць, навіть вітер — і той ущух. Негода перетворилася на ніжну й духмяну каліфорнійську ніч. Чоловік спробував був знову задрімати, але дзявкання койота стривожило його. Напівсонний, він почув якесь химерне і зловісне гикання, схоже на речитатив. Озирнувшись, він побачив, як койот, кинувши дзявкотіти, щодуху втікає схилом пагорба, а за ним оскаженіло женеться, кинувши гикати, гола потворна істота, яку він надибав у парку біля будинку. Койот був іще молодий і явно програвав змагання в бігу, але чоловік не побачив, чим це змагання скінчилося, бо переслідуваний і переслідувач щезли з виду за краєм пагорба. Чоловіка пронизала дрож, і по його тілу побігли холодні мурашки. Притьмом скочивши на ноги, він перебрався через паркан і осідлав велосипед. У нього з'явився шанс, і він не збирався його марнувати. Між ним та Мілл-Веллі вже не стояло оте голе страхіття.

З карколомною швидкістю рвонув він униз по схилу, але внизу, у затінку, вскочив у вибоїну і, перелетівши через руль, бебехнувся на дорогу.

— Сьогодні явно невезуча ніч, — пробурмотів невдаха, оглядаючи зламану вилку переднього колеса.

Узявши на плече непридатний велосипед, він покрокував далі. Через деякий час, вийшовши до камінної стіни, він, гадаючи, що, може, то все йому наснилося, почав шукати на курній дорозі сліди. І знайшов їх. То були сліди від мокасинів — великі, з глибоко вдавленими в пилюку пальцями. Саме в ту хвилину, коли він схилився, розглядаючи ці сліди, знову почулося оте зловісне гикання. Чоловік уже бачив, як стрімко бурмило наздоганяв койота, і тому збагнув, що на відкритому просторі у нього немає жодного шансу втекти. Утім, він і не намагався втекти, а задовольнився тим, що сховався в затінку біля дороги.

І знову побачив голу людиноподібну істоту. Вона бігла швидко й легко, та ще й

1 ... 99 100 101 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Північна Одіссея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Північна Одіссея"