Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

сепаратистів, спрямовані проти імперської влади. Розпочалися гоніння на невдоволених. Частина аристократії, пов'язана із засновниками старих колоній, була відсторонена від влади і частково знищена. Служба також вступила у жорсткий конфлікт зі Знаючими, але позиції останніх були ще надто сильними. Імператор особисто зобов'язав Преподобних сестер та офіцерів Служби встановити неофіційне перемир'я і дотримуватись «політики ненападу». Побоюючись змов, Сіоран І переніс свою резиденцію з бунтівної Альфи Альфи спочатку на Землю, а згодом на віддалену планету Сагунт у системі Капели. Там для нього було побудовано резиденцію Шекану.

В останні місяці життя перестарілого Сіорана І його потенційні наступники почали відкриту боротьбу за владу. Леґенда стверджує, що великого монарха отруїла одна з наложниць. Його найстарший син і офіційний спадкоємець Мартін пережив батька лише на кілька годин. Спочатку у придворній інтризі отримали перемогу військові лідери Імперії. Але ставленик Служби і Флоту Еарлан І (третій син Сіорана Великого) не впорався з повстанням на Альфі Альфі, яке організували і підтримали Знаючі. У 243 році Преподобні сестри посадили на престол юного сина Мартіна — Сіорана Другого. Один за другим прощалися з життям адмірали і міністри Сіорана І та Еарлана І, звинувачені в заколоті та вбивстві законних монархів. Службу Запобігання розігнали. Столичною планетою знову стала Альфа Альфа. Сіоран II збільшив асигнування для транспортного флоту, заохочував комерційні дослідження Темних Шляхів і видобуток у нових колоніях тих ресурсів, які неможливо було синтезувати штучно (передовсім важких металів і рідкоземельних елементів). За часів правління цього монарха нестачу добровольців для освоєння нових світів почали компенсувати виробництвом мільйонів клонів, на плечі яких поклали найбільш трудомісткі роботи на далеких планетах. Освоєння Далекого Космосу знову призупинилося, зміцнився стан чиновників, які створили на освоєних планетах нові спадкові правлячі клани. Імперія поступово і непомітно вступила до епохи своєрідної «феодальної роздрібненості».

Після несподіваної, за загадкових обставин, смерті Сіорана II (263) трон Імперії опинився в руках кількох фінансово-адміністративних угруповань з вузькими політичними інтересами. Чергового коронованого учня й симпатика Знаючих Сіорана Третього (263–270) без особливих зусиль відсторонив від влади власний гарем. За цим заколотом, що увійшов до історичних анналів під назвою «змови семи наложниць», стояли аґенти Служби Запобігання, яка на той час перебувала в підпіллі. Короткочасні й бездарні правління імператриць Селіни (270–272), Наомі (272), Нелі (272–276) і сина останньої Явіса II (276–278) призвели до граничної дискредитації центральної влади і до падіння олігархічної Імператорської Ради, сформованої переважно з альфійців. До влади прийшли адмірали Флоту, пов'язані з правлячими кланами Землі та Аврелії. Столичною планетою була проголошена Земля.

Лідери військових підтримали династичні претензії представника бічної лінії Дому Сіоранів — адмірала Еарлана Мартіна з Дому Тізе. Після відсторонення від влади Явіса II, Знаючих і «гаремного клану» (Домів Харре і Корвінів-Клартів) він посів трон під іменем Еарлана Другого. Його довготривале, непослідовне і авторитарне правління загострило всі кризові тенденції у строкатому співтоваристві великих і малих світів. Офіційно проголошені програми не виконувались. Кричущі відмінності у якості життя громадян на різних планетах викликали нову хвилю масового незадоволення жителів сировинних колоній. Частину світів охопили сепаратистські настрої. У відповідь Еарлан II розгорнув безпрецедентні репресії проти правлячих еліт Периферії. Служба Запобігання знову отримала найширші повноваження та технічні засоби для тотального контролю. Одночасно була урочисто проголошена стратегічна «політика Вирівнювання» (289 рік ЕВ). Ресурси розвинених світів і транссвітових корпорацій насильно відчужувалися для технічної модернізації віддалених колоній. «Вирівнювання» призвело до небаченої корупції й до стрімкого збагачення чиновників з оточення імператора. Отримавши підтримку від малих світів, Еарлан II втратив довіру Випереджуючих планет.

У 294 році на Альфі Альфі спалахнуло нове повстання. Альфійці відмовилися ділитися ресурсами для «політики Вирівнювання», платити податки і проголосили альтернативним імператором прямого нащадка Сіорана Першого, також з іменем Сіоран. Їх підтримали колоністи Арпікрана, Аврелії і Марсу. З великими труднощами Еарлан II повернув собі владу над Імперією, але був змушений надати і Землі, й Альфі Альфі якнайширші права самоврядування. Столичною планетою стала Аврелія. Фінансування урядових програм у межах «політики Вирівнювання» було поступово згорнуте. Задіяні в цих програмах спеціалісти втратили роботу і поповнили лави бунтівних люмпенів. На Землі знову зібрали всепланетний Конґрес, який висловив імператорові недовіру і заборонив землянам приймати імперське громадянство (306 рік). Після такого публічного акту непокори Знаючі підштовхнули Еарлана II до спроби реставрації абсолютної влади. Імператор з державного кризового фонду профінансував будівництво на верфях Піфії гігантських кораблів-знищувачів, за допомогою яких планував відновити контроль центрального уряду над фрондуючими світами. У розпалі грандіозних приготувань до Війни за Реставрацію імператор загинув. Його вбили змовники з числа найбільш наближених адміралів. Після смерті Еарлана II розпочалася Друга Смута (312–356), яка привела Стару Імперію до остаточної загибелі (див. Додаток 4).

Вона розпалася на декілька ворогуючих між собою транссвітових держав. Деякі з них, такі, як Федерація Ноли, демонстрували позитивну динаміку в економічному і технічному розвитку, але більшість світів опинилась в ізоляції, хаосі та злиднях. На політичну арену несподівано вийшли лідери клонів (здебільшого релігійні пророки), які до того часу не виявляли суспільної активності. Історики вважають, що клонів спровокували до заколотів прибічники реставрації Імперії, які таким чином намагались змусити Периферію до покори. Клони за кілька років стали небезпечною силою. Повсталі клони спустошили кілька колоній, частина малих світів опинилася на межі вимирання. Тоді ж смертельний ксеновірус знищив майже половину марсіан і чверть населення Землі. Після епідемії виявилося, що значна частина землян уражена вторинними патологіями і безпліддям. Екологічна ситуація на Землі різко погіршилася. В земних мегаполісах розпочалися довготривалі заворушення, частина великих міст потрапила під владу вуличних банд і кланів наркоторговців. Епоха хаосу й насилля тривала більш як три десятиліття і призвела до катастрофічного падіння рівня життя. Після Другої Смути вплив земних політиків на справи Імперії практично зійшов на нуль.

Коли у 357 році ціною величезних зусиль і жертв імператор Сіоран VI Тізе і канцлер Іріте Ойзеле відновили формальну цілісність галактичної мегадержави, процеси соціальної деґрадації вже стали невідворотними. Їх можна було лише уповільнити. Багатомільйонні армії виробничих клонів постійно погрожували повстаннями, чисельність населення Імперії скоротилася, аристократія остаточно замкнулась у своїх вузькокланових інтересах. Так і не вдалося відбудувати в колишній величі старі земні мегаполіси і колись багатолюдні місячні міста. Там, де колись вирувало життя, тепер височіли покинуті хмарочоси-примари і множилися гігантські пацюки-мутанти. Локальні епідемії та політична нестабільність змусили частину землян переселитись у більш захищені й комфортні орбітальні поселення.

Династія Ойзеле намагалася знайти вихід із ситуації, що склалася. Ойзеле зробили ставку на компромісну політику, мобільні поліцейські сили та економічну могутність