Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

- По-друге, цей замок - справжнє осердя древньої магії. Волдеморт, безсумнівно, розгадав значно більше його таємниць, аніж більшість учнів, які тут навчалися, проте він відчував, що залишилися ще нерозкриті загадки, невичерпані джерела магії.

А по-третє, як учитель, він би здобув величезну владу і вплив на юних чаклунів та чарівниць. Можливо, він запозичив цю ідею від професора Слизорога, з яким перебував у найкращих стосунках, і на прикладі якого бачив, яку важливу роль може відігравати вчитель. Я й на мить не припускаю, що Волдеморт збирався пробути у Гоґвортсі усе своє життя, але, думаю, що він розглядав школу як чудове місце для вербування поплічників, для створення власної армії.

- Пане директоре, але ж він не отримав цієї посади?

- Не отримав. Професор Діпіт сказав, що у вісімнадцять років Волдеморт ще занадто молодий для такої роботи, і порадив йому звернутися за кілька років, якщо він не передумає стати вчителем.

- А ви як до цього тоді поставилися, пане директоре? - вагаючись, запитав Гаррі.

- З глибоким занепокоєнням, - відповів Дамблдор. - Я радив Армандові його не брати... я не пояснював йому тих причин, про які розповів тобі, бо професор Діпіт любив Волдеморта й був переконаний у його чесності... та я дуже не хотів, щоб Волдеморт залишився в школі, та ще й з такою владою в руках.

- А якої саме посади він домагався, пане директоре? Який предмет хотів викладати?

Гаррі відчув, що знає відповідь ще до того, як вона злетіла з Дамблдорових вуст.

- Захист від темних мистецтв. Його тоді викладала стара професорка, яку звали Галатея Веселодум і яка пропрацювала в Гоґвортсі майже півстоліття.

Отож Волдеморт влаштувався на роботу в крамницю «Борджин і Беркс», і всі вчителі, які були ним захоплені, бідкалися, яка це втрата, що такий блискучий молодий чаклун працює в якійсь там крамничці. Але Волдеморт не був там звичайним помічником. Чемний, вродливий і розумний, він невдовзі почав виконувати досить особливі завдання, про які може йтися лише в таких закладах, як «Борджин і Беркс», що, як тобі, Гаррі, відомо, спеціалізуються на товарах з незвичайними й могутніми властивостями. Волдемортові партнери посилали його переконувати власників віддавати їм на продаж свої скарби. Виявилося, що він має до цього неабиякий хист.

- Можу собі уявити, - не втримався Гаррі.

- Атож, - погодився Дамблдор, і на його вуста набігла тінь усмішки. - А зараз настав час послухати ельфиню-домовичку Гокі, яка працювала в дуже старої й дуже багатої відьми на ім’я Гепзіба Сміт.

Дамблдор ударив пляшечку чарівною паличкою, щоб з неї вилетів корок, і вилив вируючий спогад у кам’яну чашу.

- Ти перший, Гаррі.

Гаррі встав і нахилився над укритим хвильками сріблястим вмістом сита спогадів. Його обличчя торкнулося поверхні, він провалився в темну порожнечу і приземлився в якійсь вітальні перед гладкущою старою жінкою у вигадливій рудій перуці та яскраво-рожевому комплекті мантій, що спадали хвилями, роблячи її схожою на якийсь розталий морозивний торт. Жінка дивилася в малесеньке прикрашене коштовним камінням дзеркальце й великим пушком рум’янила й так уже червоні щоки, а крихітна старезна ельфиня зашнуровувала на її товстих ногах вузенькі єдвабні пантофлі.

- Швидше, Гокі! - владно звеліла Гепзіба. - Він сказав, що прийде о четвертій, залишилося кілька хвилин, а він не запізнюється ніколи!

Вона заховала пушок у пудреницю, а ельфиня-домовичка випросталася. Своєю головою вона ледве сягала сидіння Гепзібиного крісла, її тонка мов папір шкіра звисала з тіла так само, як і хрустке льняне простирадло, що в нього вона була закутана, наче в тогу.

- Як я виглядаю? - Гепзіба крутила головою, щоб побачити себе в дзеркальці з різних боків.

- Чудово, мадам, - пискнула Гокі.

Гаррі припустив, що в Гокі був записаний у контракті обов’язок брехати у відповідь на такі запитання, бо Гепзібу Сміт аж ніяк не можна було назвати привабливою.

Задзенькав дзвінок біля дверей і ельфиня та її господиня аж підскочили.

- Швидше, Гокі, швидше, він уже тут! - крикнула Гепзіба, й ельфиня подріботіла з кімнати, такої захаращеної різними речами, що важко було уявити, як можна ступити хоч крок і не звалити щонайменше десяток предметів: там були шафи, напхані лакованими скриньками, стелажі, заставлені тисненими золотом книжками, полиці з небесними сферами та глобусами, а також безліч квітучих рослин у вазонах, що стояли на мідних посудинах: словом, кімната була схожа одночасно на магічну антикварну крамничку і оранжерею.

Ельфиня-домовичка повернулася за кілька хвилин у супроводі стрункого юнака, в якому Гаррі легко впізнав Волдеморта. Той був у простому чорному костюмі, мав трохи довше, ніж у школі, волосся й запалі щоки, але все це йому личило: він здавався ще вродливішим, ніж колись. Волдеморт перетнув захаращену кімнату з упевненістю, що свідчила про неодноразові попередні візити, і низько схилився над пухкенькою ручкою Гепзіби, ледь торкнувшись її вустами.

- Я вам приніс квіти, - сказав він тихо, витворюючи з нічого букет троянд.

- Ох ти бешкетник! - пискнула стара Гепзіба, хоч Гаррі помітив заздалегідь поставлену на столику біля неї порожню вазу. - Ти балуєш літню даму, Томе... сідай, сідай... де Гокі... ага...

Ельфиня-домовичка вбігла до кімнати з тацею маленьких тістечок, яку поставила біля ліктя господині.

- Пригощайся, Томе, - запропонувала Гепзіба, - я ж знаю, що ти любиш мої тістечка. То як справи? Щось ти блідий. Забагато працюєш у тій крамниці, я вже сто разів тобі казала...

Волдеморт усміхнувся для годиться, й Гепзіба теж манірно вишкірилася.

- То яку ти цього разу вигадав причину для візиту? - запитала вона, кокетливо кліпаючи віями.

- Містер Беркс хоче запропонувати кращу ціну за панцир ґоблінської роботи, - пояснив Волдеморт. - П’ятсот ґалеонів, на його думку, це дуже справедливо...

- Стривай, стривай, не так швидко, бо я подумаю, що ти тут лише заради моїх дрібничок! - закопилила губки Гепзіба.

- Мене сюди заради них і прислали, - спокійно промовив Волдеморт. - Я ж лише вбогий помічник, мадам, і мушу виконувати, що мені накажуть. Містер Беркс звелів довідатись...

- Ох, містер Беркс! Та ну його! - махнула ручкою Гепзіба. - Я покажу тобі таке, чого містерові Берксу не показувала ніколи! Томе, ти вмієш тримати язика за зубами? Обіцяєш не казати містерові Берксу, що в мене це є? Він од мене не відчепиться, якщо довідається, що я тобі це показувала;