Читати книгу - "Танґо смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Невже це правда? — каже вона крізь сльози.
Сльози течуть і по обличчю Мількера, смуток і радість у його очах, вуста тремтять, але жодне слово так і не зривається з них. Маки поволі опускають головки. Мількер простягає до дівчини руки, вона слухняно, мов сновида, підходить і пригортається до його грудей, він гладить її по голові, вона запорпується носиком у його шию і завмирає, все ще тримаючи в опущених руках скрипку і смичок, кілька хвилин обоє стоять непорушно, і здається, увесь старий будинок з поваги до них закляк, мов чапля, вмовк і не сміє потривожити жодним ані найменшим звуком, жодним скрипом чи шелестом, тиша триває доти, доки на сходах не залунали чиїсь кроки, дівчина випростується і дивиться запитально на старого, Йосип киває, вона робить два кроки назад, тремтячими руками прикладає скрипку до підборіддя і проводить смичком. Мелодія танґа злітає в повітря, бринить тонко на шибах, ковзає по книгах, маки знову оживають і підводять головки, пелюстки ворушаться в такт, ще трохи, і вони, розбившись на пари, підуть у танок, сонце вигулькує з-за дерев і вихлюпує щедрим промінням у вікна, довгі тіні падають на підлогу. Двері відчиняються, й увіходить Ярош з кількома примірниками спогадів Орка Барбарики. Увійшовши, завмирає, потім з подивом дивиться на Мількера, той усміхається до нього так, як ніколи раніше, як усміхається хтось, кого ти дуже любив, але давно з ним не бачився, усміхається і Ярка, хоч і крізь сльози, і обидва ці усміхи на тлі музики забивають йому подих, здається, що серце не витримає такого шаленого темпу, вирветься з грудей, Ярош прихиляється до стіни і слухає мелодію, яка провадить його закамарками снів і марень у щось незвідане і солодке, радісне і тривожне, погляд його падає на підлогу, де схрещуються тіні маків, тіні мерехтять, танцюють, кружляють, в очах аж рябіє.
— Господи! — вишіптує він і визирає у вікно, мовби намагаючись переконатися, що все ще там, де й був хвилину тому, за вікном і справді нічого не змінилося — проїжджають авта, сновигають перехожі, вусатий дядько з китицею кольорових бальонів крутиться біля входу на ринок, на лаві сидять бабусі і перешіптуються. Раптом серед перехожих упізнає пані Стефу. Що вона тут робить? Іде на базар? Начебто ні. Звертає у браму. У цю чи сусідню? Балькон заважає роздивитися. І в цю мить сходи на коридорі знову риплять, але не так важко, як під ногами Яроша, цокіт обцасів засвідчує, що піднімається сходами жінка. Ярош отерп і з сум'яттям дивиться на двері, раптом усвідомивши собі, що слухає не тільки мелодію танґа, а й слова, які нашіптує Мількер:
А як не стане мене з тобою,
вкриють піски тіла,
стрінемось там, де маки рікою,
там, де їх тінь лягла.
Кроки наближаються, Ярош вдихає повітря і відчуває, як немилосердно сильно гупає серце, ось кроки зупиняються, хтось переступає з ноги на ногу, потім двері відчиняються, але дуже повільно, мовби несміливо, мовби хтось вагається — зайти чи не зайти, та врешті зважується — й увіходить Данка. Вона дихає на повен рот, ніби пробігла дистанцію, але вуста її озорені радісною усмішкою, хоча на очах чомусь бринять сльози. Що вона тут робить? Ага, та ж вони домовлялися разом прийти до старого, але вона задзвонила, що запізниться, щоб ішов сам, а вона прийде незабаром. Він ще хотів назвати їй адресу, але вона сказала, що знає. Він не встиг запитати «Звідки?», як вона вимкнула мобілку, але потім згадав, що вона сама ж йому ту адресу й дала, хоча ніколи тут не була. А скрипка грає і грає, і здається Ярошу, що він кружляє у танґу, наче в танці дервішів, кружляє разом з тінями маків, але цього разу він очей уже не заплющує, а вбирає ними все, що є в кімнаті, — й усміхненого Йосипа Мількера, й усміхнену Ярку, й усміхнену Данку, й усміхнені маки… Чому вони усі так дивно до нього всміхаються? Вони щось знають більше за нього? А сходи знову голосно порипують під чиїмись кроками, цього разу піднімається не одна людина, а здається, двоє, а може, й троє. Серце в Яроша стискається, він намагається теж усміхнутися тремтячими вустами, хоча те, про що він щойно здогадався, усе ще примарне, мерехтливе і до кінця неусвідомлене, він усе ще не вірить самому собі, коли хоче промовити: «Данусю!», але з вуст його виривається: «Ліє?!»
Словник
A ґiт — добре (їдиш).
Аббація — популярний курорт в Австро-Угорщині, зараз — Опатія на території Хорватії.
Аль-Хідр, або аль-Хізр — ісламський пророк, учитель пророка Муси.
Андієвська Емма (народилася у 1933 р.) — українська поетеса, прозаїк і художник, живе в Мюнхені.
Арканум — держава на терені сучасної Туреччини, існувала в XVIII–VIII ст. до н. е.
Асник Адам (1838—1897) — польський поет і драматург.
Астурія Мітиленська — квітка, яка росла на морських скелях в Арканумі.
«Атляс» — ресторан на Ринку, де збиралась богема.
Бакеліт — перша штучна пластмаса, створена бельгійцем Лео Беклендом у 1909 р.
Балабухи дати — відлупцювати.
Балак — балачка.
Балія — велике корито з оцинкованої бляхи.
Банах Стефан (1892—1945) — математичний геній, професор.
Бачевські — родина горілчаних магнатів.
Баюра — синонім горілки.
Бенькарт — підліток.
Бібула — промокальний папір.
Біґос мисливський — квашена капуста, тушкована з ковбасками, цибулею і морквою.
Близна — шрам.
Блят — залізна поверхня печі.
Братрура — духовка.
Бригідки — тюрма на Городоцькій.
Бузя — рот.
Бюрко — письмовий столик.
Вайґль Рудольф Штефан (1883—1957) — біолог, медик, відкрив вакцину проти тифу.
Варґа — губа.
Вирозумілий — передбачливий, серйозний.
Відвошивня — заклади, у яких знищували вошей, функціонували в СССР.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танґо смерті», після закриття браузера.