Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

 — Вражає зневагою і оця твоя чітка формула! — вигукнула Клариса. — Мовляв, у нинішньому житті люди роблять лише те, що відбувається!

Майнґаст спинився й опустив очі долу; можна було подумати, і що він прислухається, і що розглядає камінчика на стежці праворуч від себе. Але Клариса вже облишила розсипатися перед ним у похвалах; тепер вона й собі нахилила голову, мало не впершись підборіддям у ямку на горлі, і її погляд уп’явся в землю поміж носаками Майнґастових черевиків; на її блідому обличчі проступив легенький рум’янець, коли вона, обачливо стишивши голос, повела далі:

 — Ти сказав, будь-яка сексуальність — то лиш цапині вистриби?!

 — Так, я сказав це з певного приводу. Нашому часу бракує волі, й він замінює її не лише своєю так званою науковою діяльністю, а й сексуальністю!

Клариса хвилю повагалася, тоді промовила:

 — Особисто в мене волі достатньо, а ось Вальтер вдається до цапиних вистрибів!

 — А що, власне, між вами діється? — спитав метр, у якого раптом прокинулася цікавість, але відразу майже з огидою й додав: — Можу собі, звичайно, уявити.

Вони спинилися в кінці городу, де не росли дерева й земля була цілком відкрита весняному сонцю, а приблизно в протилежному по діагоналі кінці сидів навпочіпки Зиґмунд, і його в чомусь рішуче переконував, стоячи поруч, Вальтер. Садок підступав до поздовжньої стіни будинку й мав форму прямокутника, що його обрамляла, огинаючи грядки та клумби, посипана рінню стежка, й перетинали вздовж і впоперек ще дві такі самі стежки, виділяючись, завдяки ріні, світлим хрестом на ще не порослій зеленню землі.

Клариса, обережно позираючи на двох інших чоловіків, відповіла:

 — Може, це й не його провина, але я, щоб ти знав, приваблюю Вальтера якось не так.

 — Уявляю собі, — відповів метр, цього разу співчутливо поглянувши на неї. — У тобі є щось хлопчаче.

Після такої похвали Клариса відчула, як щастя підскакує у неї в жилах, ніби град на стежці.

 — Хіба ти тоді не помітив, що я вмію вдягатися швидше за будь-якого чоловіка?! — хутко спитала вона.

Доброзичливо-зморшкувате обличчя філософа вражено застигло. Клариса хихикнула.

 — Це таке подвійне слово, — пояснила вона. — Є й інші: вбивство на ґрунті статевих збочень, наприклад.

Метр, мабуть, вирішив за краще не показувати, що не дивується вже нічому.

 — Чого ж, — відказав він — пригадую. — Ти ж бо якось заявила, що вбивство на ґрунті статевих збочень — це коли гасять кохання у звичайних обіймах.

Але Майнґаст хотів ще знати, що вона має на увазі, коли каже про вдягання.

 — Надавати свободу дій — це вбивати, — швиденько пояснила Клариса, як це зробила б людина, що, витинаючи на льоду колінця, надто захопилася й послизнулась.

 — Ти знаєш, — зізнався Майнґаст, — тепер я справді не розумію вже, що й до чого. Ти ж бо знов завела мову про отого типа, про теслю. Чого тобі від нього треба?

Клариса замислено розгрібала носаком черевика рінь на стежці.

 — Це — те саме, — нарешті відповіла вона. І раптом звела на метра очі й різко кинула коротку, ніби втяту, фразу: — Гадаю, Вальтерові пора навчитися відмовлятись від мене.

 — Не мені про це судити, — промовив Майнґаст, так і не дочекавшись продовження. — Але радикальні рішення — завжди найкращі, поза всяким сумнівом.

Він сказав це просто на всякий випадок. Але Клариса знов нахилила голову, і її погляд уперся кудись у Майнґастів костюм, а по хвилі вона неквапно піднесла руку до його ліктя. Зненацька їй нестримно захотілося схопити цю тверду, худу руку під широким рукавом і доторкнутися до метра, який лише прикидався, нібито геть забув про ті пророчі слова, які сам колись сказав був про того теслю. Поки це діялося, в ній домінувало відчуття, ніби вона підштовхує до нього якусь частину самої себе, й у тій повільності, з якою її рука зникала в його рукаві, в тій схожій на приплив повільності кружляли уламки незбагненної похітливости, яку породжувало усвідомлення того, що метр стояв нерухомо й давав їй, Кларисі, торкатися себе.

А сам Майнґаст чомусь приголомшено дивився на руку, що обхопила його лікоть і повзла ним угору так, як ото багатоногий самець вилазить на свою самку; метр уздрів під опущеними повіками цієї невеличкої жіночки якийсь незвичайний трепет і здогадався: тут коїться щось сумнівне, і воно зворушило його тим, що коїлося на очах у людей.

 — Ходімо! — запропонував він, лагідно відтручуючи її руку. — Якщо ми тут отак і стоятимемо, то всім буде видно нас, як на долоні. Краще пройдімося туди-сюди ще раз!

Поки вони походжали, Клариса розповідала:

 — Я вдягаюся швидко; якщо треба, швидше за будь-якого чоловіка. Тіло немовби саме притягує мій одяг, коли я… як би його висловитись? Ну, коли я оце саме така! Мабуть, це якийсь різновид електрики. Те, що стосується мене, я притягую до себе, наче одежу. Але зазвичай це притягування виявляється фатальним.

Майнґаст усміхався з приводу цієї словесної гри, якої він усе ще не розумів, і навмання силкувався придумати яку-небудь ефектну відповідь.

 — Виходить, ти притягуєш до себе одяг, сказати б, як герой — долю? — нарешті промовив він.

На його подив, Клариса, спинившись, вигукнула:

 — Авжеж, саме так воно і є! Хто отак живе, той відчуває це, навіть коли має до діла з одягом, взуттям, ножем чи виделкою!

 — Якась істина тут є, — підтвердив метр це не вельми переконливе твердження. Потім, не церемонячись, спитав: — А як у тебе, власне, з Вальтером?

Клариса не зрозуміла. Вона звела на нього погляд і в його очах раптом побачили жовті хмари, що їх немовби гнав дикий вітер.

 — Ти сказала, — провадив Майнґаст, повагавшись, — що приваблюєш його «якось не так». Не так, мабуть, як це жінці годилося б? Як же це? Ти що — з чоловіками взагалі фриґідна?

Слова «фриґідна» Клариса не знала.

 — Жінка фриґідна тоді, — пояснив метр, — коли в обіймах чоловіків не дістає задоволення.

 — Але ж я знаю лише Вальтера, — злякано відказала Клариса.

 — Ну звісно, але після всього, що ти сказала, хіба не можна такого припустити?

Клариса була спантеличена. Вона мала поміркувати. Про таке вона нічого не знала.

 — Я? — сказала вона. — Я ж бо й не повинна. Навпаки, я маю ставати цьому на заваді!