Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

Приниження жінок імперської нації досягає свого апогею в таких текстах, які переповнені матеріалом, що мав би викликати гнів феміністок. У «Бідному серці Пані» 47-річна жінка з поганим здоров’ям, чий чоловік-тесля також є інвалідом, несподівано вагітніє. Жінка наполягає на аборті, незважаючи на те, що вона вже на сьомому місяці вагітності, приносить необхідні дозволи та папери, цілком переконана, що свідоцтво про «небезпеку для здоров’я матері» є достатньою підставою, щоб лікар перервав вагітність. Лікар імітує аборт і приймає дитину. Немовля — дівчинку — забирають, і задоволена Паня від’їжджає кудись на Далеку Північ. Вона не задає жодних запитань про те, що трапилось. Паня заклопотана своїм здоров’ям, оскільки для того, щоб дістатися додому, мусить їхати поїздом і ще йти 12 кілометрів пішки до селища, де вона працює вахтером (на електростанції, спроектованій радянськими інженерами під впливом монументалізму та імперських амбіцій). На ГРЕС бракує коштів для забезпечення тим росіянам, які там працюють, гідного рівня життя; досить того, що Росія, як імперія, має від неї користь. На відміну від мешканців Західної Європи, яким колонії забезпечили, на додаток до імперського престижу, і високий життєвий рівень, героїні Петрушевської провадять таке ж нужденне життя на завойованій території, як і в Москві. Паня не отримала жодних вигід від переїзду на віддалене будівництво («стройку»), розташоване на межі російської етнічної території. Імперія завезла її та інших робітників так далеко «задля справи», але ця справа була їй чужою. Імперський проект передбачає життя, ніяк не пов’язане з життям цієї російської жінки.

До появи Петрушевської з її незмінною іронією, російські письменники звично розмежовували імперську велич та злиденне життя окремих людей. В останньому звинувачували систему, — чи то комунізм, чи царське самодержавство, а не економічні пріоритети, визначені необхідністю зберігати імперію. Тверда відмова Петрушевської звинувачувати систему (на відміну від тих, хто звинувачує в російських нещастях виключно комуністичну тиранію та посткомуністичну корупцію) свідчить про відкриття, якого до неї не зробив жоден письменник. Хвороба вийшла далеко за межі політичної системи Росії: хворобою є сама імперія. У тих рідкісних випадках, коли в текстах Петрушевської з’являються політичні метафори, вони застосовуються для підкреслення факту, що політичне життя має другорядне значення, принаймні коли йдеться про російських жінок. У повісті «Час ніч» героїня оповідання Альона у відчаї з’являється в квартирі своєї матері й каже: «Прошу політичного притулку». Життя з кримінальним злочинцем і ґвалтівником довело її до того, що квартира її сварливої матері здається терпимою. Сказана Альоною фраза показує, наскільки далекими були інтереси так званих дисидентів від потреб звичайної російської жінки.

Матері й бабусі таких героїнь, як Ніна в «Уроках музики», які прожили все своє життя в тяжких і принизливих умовах, не хочуть «поступитися» і звільнити місце для наступного покоління. Вони зі всіх своїх сил чіпляються за свої кімнати й ліжка і переміщаються тільки тоді, коли їх до цього змушують. У повісті «Час ніч» бабуся надто слабка розумом і тілом, щоб боротися за своє місце в малій квартирі, де її онука хоче поселитися зі своїми трьома дітьми. Її донька, Анна Андріанівна (мати Альони) віддає її у притулок, що навіть не може бути названий будинком для людей похилого віку. Малося на увазі, що бабуся помре там через кілька тижнів; муки сумління її доньки є справжніми й глибокими. Повний розпад сімейного життя в цьому оповіданні, опублікованому 1992 p., є відображенням розпаду держави, яка розплачувалася зруйнованими життями задля великих військових, політичних і культурних досягнень.

Такі злидні панують не лише у сім’ях робітників. Переважна більшість героїнь Петрушевської мають добру освіту. Іноді вони слухають Моцарта, як у «Циклі». Серед них багато студенток. Освічені верстви суспільства розпочинають своє доросле життя в кімнатах гуртожитків, умеблювання яких складається з чотирьох ліжок, столика в центрі та тумбочок, заставлених флаконами з косметикою («Уроки музики»). У «Своєму колі» фактично всі персонажі мають університетську освіту. Вони мешкають у невідповідних квартирах, де онуки конкурують за простір із дідусями та бабусями й де мама, яка приховує невиліковну хворобу, лупцює свою дитину перед своїми друзями, щоб викликати симпатію до дитини. Вона сподівається, що після її смерті колишній чоловік (тепер просто знайомий) захоче взяти хлопця до себе. Очевидно, дитячий будинок, тобто радянський варіант сирітського притулку, не розглядається як можливий варіант навіть у порівнянні із жахливими умовами перенаселених комунальних квартир.

Майстерність стислого викладу досягає свого максимуму в оповіданні Петрушевської «Країна», обсяг якого не перевищує двох сторінок. У ньому оповідач роздумує про життя самотньої матері, яка зловживає алкоголем і, однак, кожної ночі акуратно складає одяг своєї доньки, щоб та могла одягти його зранку в дитячий садок. Вона була колись заміжньою, а тепер її колишній чоловік має нову дружину, і всі спільні друзі також віддали перевагу йому. Мати розраховує, що може витратити свою частку грошей на спиртне замість їжі, оскільки доньку нагодують у садочку. Вона лягає спати о дев’ятій годині, щоб зекономити на платі за електроенергію, і зранку вирушає на свою роботу; коли робочий день закінчується, вона заходить до крамниці по пляшку, забирає доньку із садка, й цикл починається знову. Самотність матері зовсім не подібна до тих славних зображень самотності в російській художній літературі, коли навіть такі самотні й змучені душі, як Раскольников, урешті з’єднуються з іншими людьми. Заголовок оповідання наводить на думку, що в Росії XX століття людина приречена на певну форму самотності, коли не надходить допомога від сім’ї, друзів, держави чи долі, і що російські жінки страждають від такої самотності. Смиренність мами-алкоголічки є симптоматичною для російського суспільства, яке не протестує проти витрат трильйонів рублів на військові цілі, тоді як росіяни змушені жити в нужді покоління за поколінням.

У цих оповіданнях світ складається майже виключно з невдалих сімей, дівчат, які хочуть утекти від жорстоких і схильних до інцесту батьків, як Таня в оповіданні «Батько та мати» чи одиноких жінок, які захоплюються нахабністю своїх більш енергійних колег, як Надя Романова в «Циклі». Якби Петрушевська тільки додавала гостроти своїм творам, змальовуючи такі аномалії, але не повторювала їх з безжальною наполегливістю, вона б не відрізнялась від інших пізніх радянських і пострадянських письменників. У творах Распутіна та Солженіцина зображено чимало невдалих сімей і безнадійних ситуацій. Але те, що Петрушевська зробила цю трагедію, спричинену