Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

серцем, не артикулюються язиком, вони застряють у горлі, й лише по очах можна їх прочитати. Власник човна передав Марії та Ісусові кошик із рибою — Ісусову частку та плату за його послуги, — й обоє пішли до будинку, де сьогодні збиралися заночувати, бо віднині таким було їхнє життя, без власного дому, сьогодні в одному човні, завтра — в іншому, цієї ночі на одній маті, завтра — на іншій, кілька разів, на самому початку, Ісус казав Марії: Таке життя не для тебе, знайдімо собі дім, який буде нашим власним, і я приходитиму до тебе завжди, коли зможу, але Марія відповіла: Я не хочу тебе чекати, хочу завжди бути поруч із тобою. Одного дня Ісус запитав у неї, чи має вона родичів, які могли б прийняти її до себе, і вона сказала, що має брата й сестру, які живуть у Віфанії, в Юдеї, сестру звати Марфа, а брата — Лазар, але вона їх покинула, коли стала повією, і щоб не ганьбити їх, подалася в далекі краї, переходячи з міста до міста, аж поки оселилася в Магдалі. Отже, тебе мали б називати не Марія з Магдали, а Марія з Віфанії, якщо ти там народилася, сказав їй Ісус. Атож, я й справді народилася у Віфанїї, але ти мені зустрівся в Магдалі, тому я й далі хочу називатися Марією з Магдали або Марією Магдалиною. Мене теж ніколи не називали Ісусом із Віфлеєма, хоч я й народився у Віфлеємі, Ісусом із Назарета я теж бути не хочу, бо мене там не люблять і я їх не люблю, мабуть, мені теж треба назвати себе Ісусом із Магдали, з тих самих міркувань, що й ти. Але наш дім там згорів, нагадала йому Марія Магдалина. Дім згорів, а пам’ять залишилася. Про повернення Марії до Віфанії вони більше не говорили, і берег того моря став для них цілим світом. Та хоч би де доводилося жити людині, з нею живуть і її обов’язки.

Кажуть у народі, кажемо ми, і певно, не якийсь один народ так думає, а всі народи землі, адже йдеться про всесвітній і загальний досвід боротьби людини зі злом, що тяжкі випробування виростають із-під наших ніг. А народилося це прислів’я, певно, в тому народі, що надто міцно пов’язаний із землею, по якій йому весь час доводиться ковзатись, спотикатися і в якій поховано стільки його надій. А потім під дією законів узагальнення та універсалізації, про які ми вже говорили, це прислів’я розповзлося по всій поверхні земної кулі і повсюди стало сприйматися як закон, хоч ми маємо всі підстави припустити, що не так легко йому було прижитися в народів моря, які годуються з риболовлі і знають, що глибокі, а іноді й бездонні води відокремлюють ступні їхніх ніг від твердої земної поверхні. Для народів моря тяжкі випробування не виростають із-під ніг, для народів моря вони падають із неба й називаються буревіями, це з їхньої ласки здіймаються хвилі та накочуються буруни, шаленіють урагани, рвуться вітрила, ламаються щогли, тонуть хисткі дерев’яні суденця, і ми маємо всі підстави стверджувати, що народи моря гинуть у буквальному розумінні між небом і землею, між небом, до якого не дотягуються їхні руки, і землею, до якої не дістають ноги. Галілейське море, воно майже завжди тихе, спокійне й лагідне, та й не море воно, власне, а озеро, причому не дуже й велике, але бувають дні, коли й на нього налітає шалений ураган, і тоді рятуйся, хто може, та, на лихо, не завжди щастить урятуватися всім. Ми саме й збираємося розповісти про один із таких випадків, але спершу повернімося до Ісуса з Назарета та розповімо про деякі його останні турботи, які показують, що людське серце ніколи не буває цілком задоволеним, як намагаються запевнити нас ті, кому небагато треба. Безперечно, можна стверджувати, що внаслідок постійних переходів Ісуса від верхів’їв до низин Йордану там уже ніхто не бідує, і велика кількість виловленої риби посприяла також підвищенню життєвого рівня тих, хто рибу не ловить, бо достаток рибопродуктів спричинився до зниження цін, унаслідок чого всі продукти стали дешевшими, і люди дістали можливість харчуватися краще. Щоправда, були одна або дві спроби підняти ціни, застосовуючи відомий метод, коли частину виловленої риби хотіли викинути назад у море, проте Ісус, від якого, в кінцевому підсумку, залежало, ловитиметься риба в сіті чи не ловитиметься, пригрозив покинути цей край, і любителям високих цін довелося його перепрошувати й від свого наміру поки що відмовитися, а там, мовляв, побачимо. Так чи інак, а всі місцеві люди, схоже, мають усі підстави почуватися щасливими, але Ісус себе щасливим не почуває. Він думає, що це не життя — безперервно подорожувати понад берегом моря то вгору, то вниз, то сідати в човен, то висідати з човна, завжди робити одні й ті самі рухи, завжди промовляти ті самі слова, а ще він думає про те, що коли Господь обдарував його чудесною спроможністю заманювати рибу в сіті, то чому тому ж таки Господові любо, щоб його життя минало так нудно й одноманітно доти, доки він не покличе його до себе на службу, як обіцяв? У тому, що Господь із ним, Ісус не має найменшого сумніву, адже риба завжди приходить до нього, коли він її кличе, і ця обставина за допомогою низки взаємопов’язаних міркувань, які ми не вважаємо за потрібне тут обґрунтовувати, з часом спонукала його запитати себе, а чи не захоче Господь наділити його й іншими чудесними спроможностями — віддавши їх йому не назавжди, звичайно, а, так би мовити, позичивши на певний час за умови, що Ісус зуміє добре ними розпорядитися, а ми знаємо, що Ісус міг би дати Господові таку обіцянку, виконуючи хоч би ту роботу, яку досі сумлінно виконував, покладаючись лише на свою інтуїцію. З’ясувати це не так важко, не важче, аніж сказати «ох», досить зробити певну спробу, і якщо вона вдасться, то стане очевидно, що Господь схильний обдарувати його своєю ласкою, якщо ж ні, то ні. Йому лишалося розв’язати тільки одне питання — питання вибору. А що Ісус не міг звернутися зі своїм запитанням безпосередньо до Господа, то він мусив на свій страх і ризик обрати одну зі спроможностей, яка не була б надто складною й не надто впадала у вічі, але й не минула б непоміченою ані для того, хто матиме з неї пожиток, ані для