Читати книгу - "Лють"

Побачивши його, Джон позадкував.

— У чому…

Вілл різко викрутив йому руку за спиною і вдарив обличчям об стіну. Наблизив губи на дюйм до вуха Джона, щоб виродок чув кожне слово.

— Кажи, де він.

Джон закричав від болю й став навшпиньки.

— Кажи, де він, — повторив Вілл, ще сильніше натискаючи на руку.

Джонове плече вже потроху зміщувалося.

— Я не…

— У нього Енджі, паскудо. — Вілл ще більше викрутив йому руку. — Скажи мені, де він.

— Теннессі, — прохрипів Джон. — У нього є будинок у Теннессі.

Вілл відпустив руку, і Джон упав на підлогу.

— Де саме в Теннессі?

Джон похитав головою, силкуючись встати.

— Візьми мене з собою.

— Кажи адресу.

Джон підвівся, кривлячись від болю в плечі.

— Візьми мене з собою.

— Питаю ще раз і востаннє. — Коли Джон не відповів, Вілл ступив крок у його бік.

— Добре, я скажу! — закричав Джон, прикриваючись рукою, якою ще міг поворухнути. — Елтон-роуд, двадцять один, Дактаун, Теннессі.

Розділ 36

Енджі знудило, але кляп затримав блювоту всередині. Судячи з різкого запаху в багажнику, вона обмочилася. Голова розколювалася, тіло боліло так, що вона не могла й поворухнутися без стогону. Руки й ноги в неї були зв’язані за спиною. Навіть якби вона й могла ворушитися, то допомогти собі не змогла б. Цілковито безпорадна.

Вона спробувала зосередитися на диханні, на тому, щоб не втрачати орієнтації, щоб знову не знудило. Це був не перший струс мозку, який вона пережила, і не найгірший, але темрява в багажнику лише підсилювала паніку. І щоразу, коли машина зупинялася на світлофорі чи на стоп-сигнал, Енджі не могла вгамувати страх, який кислотою пропалював їй груди.

Машина знову пригальмувала, і вона напружилася, дослуховуючись, як шини шелестять по гравію. Вони з’їхали з асфальту. Енджі гадки не мала, чи довго вона пробула в багажнику. Вона не бачила, хто вдарив її по голові, але знала, що то Майкл. Його сміх досі дзвенів у неї у вухах. Так само він сміявся тієї ночі після Кенової вечірки, коли кинув її на заднє сидіння її машини.

Дівчинка.

До більярдного стола була прив’язана дівчинка. Її тендітне тіло було в синцях і крові. Джезмін. То мусила бути Джезмін.

Машина повільно зупинилася. Енджі лічила секунди. На дванадцятій секунді дверцята відчинилися. Машина трохи піднялася, бо з переднього сидіння прибрали вагу. Грюкнули дверцята. Під ногами захрускотів гравій. Відчинилися дверцята з боку пасажирського сидіння, потім їх з грюкотом зачинили ногою.

Двадцять секунд. П’ятдесят. Сто. На ту мить, коли в замку багажника зашкряботів ключ, Енджі втратила лік секундам.

Сонячне світло засліпило її. Енджі міцно заплющила очі від болю. Свіже повітря було мов манна небесна, і вона широко розтулила рота з кляпом, роздула ніздрі, аби тільки побільше вдихнути.

Тінь затулила собою сонце. Енджі повільно розплющила очі. Згори їй усміхався Майкл. На щоці в нього, наче бойова фарба, видніла подряпина, яку залишила три дні тому Джезмін.

— Виспалася?

Енджі напружилася й натягнула мотузки.

— Спокійно, — попередив він.

Енджі крізь кляп спробувала крикнути «пішов ти».

Він витяг з чохла довгого мисливського ножа, сказав: «Тільки без фокусів», — і розрізав мотузку в неї за спиною.

Вона застогнала від полегшення і простягнула ноги якнайдалі. Руки ще були зв’язані, та принаймні вона могла рухатися.

— Виходь з машини.

Енджі спробувала сісти. Майкл сховав ніж у чохол і витяг службову зброю. Націлив їй у голову, і вона вклякла.

— Повільно, — наказав він. — Навіть не думай, що я тебе не застрелю.

Мотузка врізалася в зап’ястя, коли вона сперлася долонями об дно багажника. Після кількох невдалих спроб вона нарешті спромоглася підвестися. Перекинула ноги через борт. Стогнучи, вибралася назовні й заточилася, коли ноги торкнулися землі, та якось спромоглася не впасти.

Вона стала рівно, роззирнулася навколо, намагаючись зорієнтуватися.

— Непогано, непогано, — сказав Майкл. — Я вже й забув, яка ти гнучка.

Їй хотілося голими руками вирвати йому очі.

— Роззирнися, — сказав він. Вона побачила круті пагорби й гори з шапками снігу, що маячіли над грубо збитою хижкою. — Кричи, хоч лусни, тебе ніхто не почує.

Він витяг їй з рота кляп, і вона жадібно заковтнула повітря. Було таке відчуття, що у неї зламаний ніс, і коли вона сплюнула на землю, то побачила між решток сніданку згусток крові.

Енджі набрала повітря і закричала.

Майкл стояв спокійно і дивився. Енджі зігнулася мало не навпіл від зусиль, відчуваючи, як тріпочуть у грудях легені. Вона безсило опустилася на землю. Гострий гравій болюче врізався в ноги.

Майкл притис дуло «ґлока» їй до скроні й наблизив обличчя майже до неї впритул.

— Енджі, запам’ятай: ти у мене тут у резерві.

Джезмін.

— Де вона?

Він смикнув її за волосся й потягнув у бік хатини. Енджі боролася з ним, тягла за мотузки, підстрибуючи на сходах.

— Пусти мене! — заверещала вона. — Пусти, виродку!

Майкл відчинив двері й заштовхнув її всередину.

— Іди туди. — Він ухопив її за руку й штурхонув у ванну кімнату.

Енджі впала у ванну і стукнулася головою об пластикову стіну. Майкл досі тримав у руці пістолет. Іншою рукою він увімкнув душ. Енджі спробувала встати, але послизнулася, коли в обличчя вдарив струмінь холодної води.

— Знімай шорти, — наказав Майкл. Вона силкувалася встати, а він пирснув на неї шампунем. — Знімай.

Навіть якби й хотіла, зі зв’язаними за спиною руками Енджі не змогла б нічого зробити. І Майкл, схоже, це розумів. Він простягнув руку, зірвав ґудзик з її обрізних шортів і рвучко потягнув униз змійку.

— Труси теж, — наказав він. — Швидко.

Її пальці заніміли. Та вона таки підчепила великими пальцями шорти за пояс і потягла вниз. Ногами відкинула їх від себе.

— Що ти зробив з дівчинкою? — вимогливо спитала вона, стягаючи трусики. — Що з Джезмін?

— Не турбуйся. — Майкл всміхнувся, наче почув якийсь смішний жарт. — Вона нічого не скаже.

Енджі рвонулася вперед і вдарила головою йому в живіт. Майкл вивалився в коридор, пістолет полетів на мокру підлогу. Одним спритним рухом він ухопив Енджі й жбурнув її через усю ванну кімнату. Вона незграбно приземлилася, простягаючи руки назад, щоб зменшити силу удару. Права рука вигнулася, усю вагу Енджі прийняло на себе зап’ястя, пролунав хрускіт, і руку простромило нестерпно гострою блискавкою болю.

— Вставай, — скомандував Майкл.

Рука наливалася болем, угору й униз побігли голки. Енджі перекотилася на бік і схлипувала. Господи, вона поламала руку. Що вона тепер робитиме? Як вибиратиметься звідси?

З сусідньої кімнати долинули якісь звуки. Майкл вийшов. Де була дівчинка? Що він зробив із Джезмін?

Енджі притислася лобом