Читати книгу - "Сонячний Птах"

– Я слухаю, мій володарю.

– Знімайся з якоря й рушаймо до Опета.

– Нічний перехід?

– Так, я хочу прибути до міста перед полуднем завтра, і я довіряю твоєму мистецтву мореплавання.

Габбакук Лал схилив голову, дякуючи за комплімент, і важкі золоті сережки звісилися йому на щоки. Потім повернувся на підборах і пішов через палубу, викрикуючи накази своїм офіцерам.

Якорі витягли на корму, й барабанщик на баку флагманського корабля став відбивати ритм веслування на порожньому стовбурі дерева.

Три швидкі удари, два повільні, три швидкі. Ряди весел занурилися, зробили гребний рух, піднялися з води, перелетіли вперед і знову занурилися в ритмі барабану. Коливальні рухи відбувалися в досконалому унісоні, схожі на помахи крила великого водяного птаха. Довгий і вузький корпус корабля відважно ковзав по освітленій призахідним сонцем озерній воді, кільватерний слід утворювався позад нього, штандарт дому Барка лопотів на траверсі головної щогли, а його башти на носі й на кормі стояли високі й горді над порослими папірусом берегами озера.

Коли флагманський корабель проминув інші судна флоту, вони опустили свої штандарти й рушили слідом за ним. Кожен ретельно дотримувався своєї черги, стерничі вчепилися в рульові весла, гуркіт барабанів лунав над озером.

Лише накульгування Гая свідчило про те, що почувається він не дуже, коли переходив від групи до групи на освітленій смолоскипом палубі; у кожній він показував дно порожньої чаші з вином нічному зоряному небу й кидав на палубу гральну кість зі слонової кістки.

– Хай буде прокляте твоє щастя, – засміявся Філон, але сміх не міг приховати вираз гніву на темному циганському обличчі. – Чи я збожеволів, що надумав грати в кості з улюбленцем богів?

Але він кинув на палубу золото зверху на ставку Гая, проте Гай кинув свою кість, і в нього знову випали три чорні риби. Філон тісніше закутався у плащ і пішов геть під сміх і глузи тих, котрі спостерігали за його успіхами у грі.

Світла й біла зоря Астарти вже сховалася за обрієм, коли нарешті Ланнон і Гай зустрілися і стали, щоб трохи постояти під вивішеними сушитися шкурами великих левів. Вони окинули поглядом палубу. Вона скидалася на поле битви, коли битву програно. У світлі смолоскипів лежало безліч тіл, вони лежали там, де й упали, розслаблені й непритомні. Діжка з-під вина перекочувалася під легке погойдування корабля, який досі плив своїм курсом крізь темряву.

– Ще одна перемога, – сказав Ланнон, ледве повертаючи язиком, дивлячись затуманеним поглядом на сліди бойовища.

– Велика перемога, величносте.

– Я думаю… – почав Ланнон, але не закінчив.

Ноги підігнулися під ним. Він похитнувся й мало не впав наперед. Гай вправно підхопив його і закинув собі на плече. Не звертаючи уваги на біль у грудях, він підняв царя й поніс його до головної каюти під палубою. Поклав Ланнона на ліжко й прилаштував його руки, ноги та голову якнайзручніше. Якусь мить він ще постояв, дивлячись на лежаче тіло.

– Солодких тобі снів, мій чудовий царю, – пробелькотів він, обернувся й пошкандибав до власної каюти.

Дівчина-рабиня підвелася, коли він увійшов.

– Я постелила вам постіль, де ви зможете писати, – сказала вона йому, й Гай утупився поглядом у сувій, чорнильницю та перо під висячою лампою.

– Не сьогодні.

Він рушив до свого ложа, втратив напрямок, налетів на шпангоут і відскочив назад. Дівчина-рабиня підбігла й допомогла йому відновити рівновагу.

Гай ліг на спину й подивився на неї. Вона належала до обслуги Ланнона. Гай хотів би дозволити собі мати рабиню, таку, як вона, але вона коштувала щонайменше десять пальців золота.

– Вам потрібно щось іще, мій володарю? – запитала дівчина.

Вона була вродлива, з темним м’яким волоссям і блідою, кольору слонової кістки шкірою. Гай заплющив одне око, щоб ліпше сфокусувати друге на ній.

– Можливо, – сором’язливо відповів він. – Якщо ти захочеш мені трохи допомогти.

Але він переоцінив свої сили і за мить його хропіння потрясло корабель до самих основ. Дівчина підвелася, накинула на себе сукню і протягом якоїсь хвилини постояла над ним, усміхаючись, перш ніж вислизнути з каюти.

У темряві перед світанком Гай стояв на баку корабля й тренувався зі своєю сокирою, вимахуючи нею з посвистом. Він відчував, як в’яле старе вино заструмувало швидше в його жилах, піт пробився на поверхню тіла, яке дихало теплом попри озерну прохолоду. Він поміняв руки на топорищі, й велика сокира заспівала. Отупіння в його голові прояснилося, й піт поплив по тілу струмочками, які дзюркотіли по мускулистих ногах і руках, по горбатій, як у бика, спині, намочили настегенну пов’язку, затікали йому в очі, й Гай почав танцювати – він легко кружляв, стрибав і вимахував руками, а сокира всюди літала за ним.

Світанок уже забарвив небо, коли він нарешті зупинився й обперся на топорище сокири. Його віддих парував і хрипів у холодному потоці вранішнього повітря, але кров заструмувала йому в тілі, й він знову відчув себе людиною.

У каюті одна з Ланнонових дівчат-рабинь зішкребла з його тіла піт золотою лопаточкою, подарунком від Ланнона. Потім натерла його запашною олією, розчесала й уклала йому волосся та бороду, подала просторий халат без пояса з білої тканини.

Він вийшов на палубу саме в ту мить, коли всім кораблям у флоті передали наказ змінити курс, і вони повернули на схід і тепер чекали, коли зійде сонце, надавши рабам-веслувальникам, які вдячно злягли на свої весла, можливість трохи перепочити. Коли сонце піднялося над обрієм, Гай проспівав подячну молитву Ваалу. Потім улаштували сніданок на відкритій палубі, посадивши товариство на мати з плетеного очерету. Гай дивився на їхні роздратовані обличчя, сірі й поморщені, з мішками під очима. Навіть Ланнон здавався блідим, і руки йому тремтіли, коли він снідав теплим молоком і медом, поданим йому у глибокій мисці.

Гай почав сніданок із пшоняних млинців, з яких скапували олія й мед, потім з’їв вудженого озерного ляща, а коли він замовив смажену качку, приправлену гострим диким часником і ще пшоняних млинців, товариство подивилося на нього зі страхом. Гай розібрав качку на малі шматочки й, коли їв, зобразив на обличчі полегкість, бо пильно дбав про свою репутацію.

Філон заговорив за всіх, коли нарешті викрикнув:

– Великий Ваале! Ти, Гаю, кривдиш не тільки власний живіт, а й мій також.

І підхопився на ноги й поквапився вниз.

– Він має рацію. – Ланнон засміявся вперше за той день. – Ти схожий на дитину, яка не пила нічого отруйнішого, ніж молоко матері.

– Він смоктав лише червоне вино Зенґу, а зуби точив на лезі своєї