read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

274
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 99 100 101 ... 248
Перейти на сторінку:
Ні! Ні! — хором кричать. От хоч і Слимаки, а за дитинчат своїх хвилюються.

— Тоді рятуйте.

Вони давай щось розумувати.

— Є вихід! — кричать.

— Який? І без хитрощів, бо роздавлю вашого малого, наче хробака! — обіцяю їм.

— Біжіть до рятувальної капсули! Швидко! — пояснили, як бігти і що робити. Капсула — то наче рятувальний човен на пароплаві. Добре, що розрахована була на Срібних, а вони хлопці дебелі, то й ми з Мельниковим помістилися, і діти.

— Тисніть на кнопку, — кричать нам Слимаки з дошки, яку ми з собою прихопили. Натиснули. Як трясоне нас, і понесло вбік. У тій капсулі віконце мале було. Припав я до нього, дивлюся, що самовар Срібних полетів кудись далі. А там унизу ота куля, що ми раніше бачили, виросла неймовірно, вже і краю не видно.

— Диви, он Сибір-батечко! — радіє їх благородь. Летимо. — А ото, мабуть, Урал. Ой, а то що? — кричить Мельников. Бачу наче вогонь якийсь позаду, в Сибіру.

— То корабель Убивць вибухнув, — пояснюють Слимаки. — Обережніше з нашою дитиною.

— А ви з нами!

Впали ми аж за Волгою, у степах. Добряче трусонуло нас, але всі живі. Вилізли з капсули, вона майже уся в землю зарилася.

— Ваню! — питає їх благородь. — А як ти здогадався, що можуть нас погубити ті Слимаки?

— Ваша благородь, та щоб я слизу довірився? Ніколи!

Малого Слимака я всередині залишив, як домовлялися. А самі пішли. Цілий день чимчикували, поки зустріли калмицьких пастухів. Вони вже нас до Царицина відвезли. Потім потягом ми до Києва. Дорогою домовилися нічого про польоти і пригоди не розповідати, бо ж у кращому разі засміють, а в гіршому — до божевільні відправлять.

У Києві виявилося, що нас уже поховали. Ага, поховали. Як заведено, на цвинтарі. Їх благороді пам’ятник гранітний, мені — з піщаника. Думали, що бунтівники нас викрали та вбили. Ми щось брехали про дивовижний порятунок. Їх благородь, от же молодець який, згадав про нагороду за дитину Гусятинського, яку жиди обіцяли. Дитина в нас, тепер би її у готівку перевести. Але виявилося, що в Гусятинського вже інша дитина була Жиди хитруни ще ті виявилися. Дали Гусятинському грошей, привели хлопчика більш-менш схожого, батько його радо впізнав, і так знайшлася дитина То обійшлося без погромів. Жиди без погромів, а ми з їх благороддю без грошей. Добре, що хоч прийняли Гусятинські свого малого. Та й інших по родинах розпихати вдалося.

Мені й без дітей клопоту вистачало. Сон утратив. Ото тільки очі заплющу, і Срібні мені ввижаються. Цілу ніч із ними воюю, а зранку такий слабкий, ледь живий. Вже і горілочкою лікувався, і компресами, і лазнею, а нічого не допомагає. Тільки як сходив до бабки одної, щоб переляк мені вилила,, тоді попустило.

Десь за тиждень після того викликали мене до себе їх благородь. Вони весь час у кабінеті сиділи, бо з такою пикою, як у нього, в люди не вийдеш. Все ж таки справжня тигриця та Дашенька. Мабуть би і Срібного перекусила навпіл, якби зустріла.

— Слухаю, ваша благородь, — доповідаю.

— Дивися, Ваню, про кого журнал «Нива» пише! — сміється їх благородь. Показує мені фотографію чоловіка якогось. Наче десь я його бачив. — Пізнаєш?

— Це ковбой той, чи що? — згадую я.

— Та це я думав, що він ковбой! А він виявився грабіжник потягів та банків!

— Та ви що?

— Ага, Бутч Кессіді звуть! За нього американський уряд велику нагороду обіцяє! І ще от пишуть, що зник він у Болівії. То будемо вважати, що у Болівії ми були.

— А що це?

— Країна така, у Південній Америці.

— Та ну ви що! Ваша благородь, мені ж як філеру заборонено за кордон їздити! — лякаюся я.

— Ну, тоді в Туркестані, стежили за бунтівниками, — пропонує їх благородь.

— Так точно!

— Оце аби й Дашенька так зі мною погоджувалася, як і ти, — зітхають їх благородь. Зараз засумують і пити коньяк почнуть.

— Можна йти? — питаю, щоб не заважати.

— Та ні. Тут і газети про дещо цікаве пишуть. Чув, що в Сибіру сталося?

— Та, кажуть, вибухнуло щось. Лісу багато поклало.

— Багато! Тисячі гектарів! — оживає їх благородь. — А знаєш, що то було?

— Та на японців кивають, — згадую я балачки у трактирах про випадок на річці Тунгусці.

— Які там японці, Ваню! Вчені кажуть, що то метеорит із неба впав. Але ми-то знаємо, який то метеорит, — посміхається їх благородь і підморгує мені. Дивлюся здивовано. Не розумію, до чого веде.

— Ваню!

— Що?

— Та то ж корабель Срібних був! На якому ми летіли! Він вибухнув!

— Та не може бути! Отой самовар так вибухнув?

— Отой самовар! Ти згадай, як їхня зброя стріляла!

— Хай Бог милує, — тільки головою кручу, бо ж ото про той випадок у Сибіру тільки й балакають. Кажуть, якби не в тайзі впало, а в населених місцях, так жертв би було страшне скільки. Деякі кажуть, що то за революцію покарання, а інші на правлячий дім хулять.

— Ех, Ваню, а я ж правду всю знаю, тільки сказати нікому не можу! — скаржаться їх благородь.

— І не треба. Краще нам оту правду забути, наче й не було нічого.

— Та як же забути таке, Ваню? — аж стогне Мельников.

— Забути, забути! Як страшний сон!

— Ні, я книжку про те хочу написати! — каже штабс-капітан.

— Ваша благородь, навіть не думайте про те, бо життя собі зламаєте. І кар’єру, і все. Самі розумієте, що ніхто не повірить, а за дурника вважатимуть.

— Ваню, та таке ж бачили!

— Уві сні чого тільки не побачиш. Тим більше у страшному! Забувайте ви про це. Краще подумайте, чим дружину потішити. Жінки люблять у часи душевних хвилювань у крамницях рятуватися. Сходіть, купіть щось. Ото краще.

— Ох, Ваню, правильно ж кажеш, — якось непевно каже їх благородь і дістає коньяк свій улюблений.

Писати книгу він таки почав, я на столі у нього листки бачив, але швиденько загальмував. Тоді ще закохався у модистку одну і взагалі про ті події не згадував. Я теж.

А пам’ятник із хрестом ми на цвинтарі залишили. По-перше, як так

1 ... 99 100 101 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"