Читати книгу - "Українська міфологія"

— «Не мона яєць свячених викидати. Чи в воротах чи де свячене закопати, то тії вє´дьми не прийдуть».[1889]

— «На Великдень, коли варитé яйця, треба ту воду виливати в чотирьох вуглáх, жóби не лізла такаво якась нечисть на подвір’я».[1890]

Одним із поширених оберегів для корови від відьом були освячені на Вербницю галузки верби. Саме вербою вперше виганяли худобу на пашу: «Це, кажуть, корова ходить добре буде на груду да на низу, з тею вербинкою».[1891] Принісши таку вербну гілку з пасовиська, її застромлювали де-небудь у хліві: «Хай їм, кажуть, лихе буде, бо не тре’ людям лихо робити. Вірбý свячону тóчемо в хлів».[1892]

На Зарічненщині дехто виганяв корову не вербою, а сосонкою. Пригнавши худобу з паші, сосонку застромлювали в хліві над дверима — «кажуть, шось для худоби помагає».[1893] Гіллячку хвойного дерева використовували з цією метою й на сусідній Любешівщині: «В нас на Паску ще корови стоять. А якщо вже є паша, то на третій день вигонили, а якщо нема паши, то ще стоять далей. Як перший раз вигонили, то ламають деревинку і закладають її, тую деревинку, за двері, де корова стоїть. В нас так робили і зара роблять. Хвоїнку, гуллячку. Там вже, де пасуть тиї корови, да йдуть, да по дорози хвоїнка, — да й зломнять її, гуллячку. То ж як перший день прогонять корови, йде багато людей. А потім остаєця два пастухи чи три. Ну, потім вже йдуть додому і несуть тую вже гуллячку, ламнють де-небудь. Кажна жінка несе вже в свій хлів, за двера затикають. І вона там, поки вона вже не осохне і не опаде».[1894]

Могли виганяти корову освяченою на Трійцю гілкою липи (липу, клен та інший троєцький май застромляли й у двері хліва): «У хліві ми стиркаємо гіллячки, як вербу святимо, то тоді, як і корову виганєємо перший раз, то тою гіллєчкою треба побити корову, і в хлеві затикаємо гіллячку. Чи з липи, чи з вірби… І з липи, і з вірби свячоную гіллячку. Кругом хати хто затикає… Свячона. Ну, як на Трійцю святимо липу, то тоді вона святиться. І до хліва, затикаємо… На Стрітеннє в нас свічки святяцця, — знов, тре’ посвятити і кажне кругом хлева обійти, і як корову виганєють, тоді знов корову тамечки… треба її погладити тею свічечкою».[1895]

Від відьми на Івана встромлювали у двері хліва кропиву, осикову гілку:

— «Говорóлі, шчо перед Іваном Купалним як ідеш у сарай, як видоіш короўку, береш проківу, вирвеш і затикай за клямочку, шчоб вєдьма не влєзла. Она буде отчінять хлєва, і спече руку, і не откриє».[1896]

— «На рокове свято літом, кажуть, треба осину заткнути, бо змея прийде корову доїти».[1897]

— «На Івана Купайла і на Онопрія затикають осину. Шоб нішо недобре не заходило. Шоб калдуни не заходили. То ж чарівная ніч. Оце тії, шо калдуни, це самая їхняя ніч».[1898]

Часто використовують для цього освячені на Купала галузки глоду: «Казали, шо відьма поколеця об ті колю´хи».[1899]

Щоб корові чи коневі нічого не зашкодило, застосовували червону посвячену стрічку, частинку весільного вінка молодої, освячений на Великдень мак, нитки з пасхального рушничка (що тотожне оберегам від домовика, ласки):

— «Свячону лєнточку чепляють на рога або на шию чи де. Або коню тако чепляють. Красна. Чирвона. На Спаса святиш або на тево… на Маковєя».[1900]

— «Кажуть шось, шо як там вже така худоба да… то треба — із свадьби якогось там віночка — да повісити її до рóга, якóсь прив’язати на лєнточку. Шо вроді вона вже тоді спокойна буде йти. Ну то колись же були — знаєте, які вінки робили? Молодій на голову колись такі шили, знаєте? То якогось маленького цвіточка, трошки там. То гето таке говорили».[1901]

— «Опир має фіст. Це відьма, відбирає молоко. Шоб відьма молока на забрала, корові до фоста причіпали шос свіченого. Ну, ади світіт паску, і ниточкó якісь свєті, то то корові ззаду до фоста причепили, ’би відьма не відбирала. Червоне».[1902]

— «Мак засипали так в мішечок, шоб нияка калдунья молока не брала. Лєнточку червону [вплітали] і того чепляли [корові між рогами]».[1903]

Використання стрічки мотивували тим, що вона — «від гадини» (водночас «гадиною» могли називати й відьму): «Кладемо ключа з лєнтаю червонаю чи трапкаю, вербý свічоную беремо в руки, і замка замикаємо. Верба в руках, а корова шоб перейшла через замка, ключиком… через червону лєнту. І тоді всьо спасаннє. А лєнта — шоб нияка гадина не вкусила, ничо’ не було».[1904]

Інші люди вірять, що ця стрічка помічна для «відводу очей»:

— «А шоб з очей не пошкодило нічого. Шоб так як зирнé, то шоб на тій лєнтоцци було. Шо має вже коняци бути, то шоб на тій лєнтоцци було. З очей шоб не було. Так вєшають».[1905]

— «У фіст зав’язували корові червоне. То око зле вперед кинецця на ту лєнту, аж по тому на то вімнє. Бо кажут, якшо погано подивитисі на то вімнє, то може спухнути, може молоко щезнути. Коневі в гриву вплітали, а ше якшо кінь такий булáвий… Відьма і опириці — то те саме, лиш казали, шо відьми мают хвости».[1906]

Якщо корів виганяли до Великодня, то з так званим «христеником», чи «хрестяником», — спеціальним печивом у вигляді хреста, спеченим на Середопістя; а якщо після, то вже з паскою: «Ше брали, так як після Паски, то паску свячону. Або, знов, Хрестці є таке свято, то хрістéники пічуть, от з тим христеником. До Паски — то з христéником, а посля — то з паскою».[1907] Дехто на перший випас переганяв корів через покладений на порозі «áртос», спечений на Провідну неділю.[1908]

Нерідко на перший вигін стелили на порозі хліва пасхального рушничка й клали на нього хліб, щоб корови переступали. Після вигону хліб несли до хати і їли: «Корову виганєли пірід Паскею… Як яка весна, як водяна да холодно, то аж у маї йде. Пірід Юрієм уже йшло, виганєли. Свячонею вербинкею. Клали хліб кала порога і красную… чи лєнту… проводили перед порогом, шоб вона пересту… Свячоного рушника, я знаю, клали, да… паску святимо… Колись, то я знаю, вже я, то… я пойду вигнати — я так клала хліб в рушниці, шоб корови пуресту… а тепер гети молодиї — бразь — вчинили двери… та й пошла на пашу».