Читати книгу - "Останній дон"

У міру того, як в'їжджали в місто, будівлі ставали вищими, так начебто лімузин прошивав гущавину кам'яного лісу. Клавдія завжди чудувалася, як це за десять хвилин можна перенестися від лагідної буколіки потопленого в зелені містечка в метрополію з бетону і скла.

У «Кедрі Синаю» шпитальні коридори здавалися такими ж просторими, як і зали аеропорту, хіба що стелі притиснуті вниз, немов панорамна кінокамера знімала для німецького імпресіоністського фільму. Їх зустріла шпитальний координатор — вродлива жінка в строгому, але вишуканому костюмі, що нагадало Клавдії «господинь» у веґаських готелях.

Вродливиця провела їх до спеціального ліфта, яким без зупинок дісталися до палат-особняків, споруджених на даху. У ці палати вели величезні, від підлоги до стелі, різьблені двері з мореного дуба з сяючими бронзовими ручками. Двері відчинялися як брама і за ними була палата-апартаменти: просторе приміщення з відкритими стінами, обіднім столом і кріслами, з канапою, шезлонгами та секретарською нішею, де розмістилися комп'ютер і факс. Було там також передбачене місце для невеличкої кухні, туалет для гостей в додачу до туалету для пацієнта. Дуже висока стеля і відсутність стін між кухонною нішею, вітальнею та діловим закутком надавали всьому приміщенню вигляд кінодекорацій.

Лежачи на хрусткому білому шпитальному ліжку, обкладений велетенськими подушками, їх зустрів сам Елі Мерріон. Він читав сценарій у помаранчевій обкладинці. Поруч на столі лежали ділові папки з кошторисами кінофільмів, що знімалися. Гарненька юна секретарочка сиділа з іншого боку ліжка й записувала у блокнот. Мерріон завжди любив біля себе вродливих жінок.

Боббі Бенц поцілував Мерріона в щоку і сказав:

— Елі, у вас чудовий вигляд, просто чудовий.

Моллі та Клавдія також поцілували старого в щоку. Клавдія настояла, щоб принести квіти, і поклала їх на ліжко. Така фамільярність була допустима, бо великий Елі Мерріон хворів.

Клавдія, неначе вичитуючи сценарій, брала до уваги всі дрібниці. Медичні драми з правового й фінансового боку були майже бездоганні.

Насправді Елі Мерріон не виглядав «чудово, просто чудово». Губи окреслені синіми лініями, ніби їх підмалювали чорнилом. Коли говорив, то хапав ротом повітря. З його ніздрів виходила зелена вилка, від якої тонкий пластиковий шланг вів до колби, де булькала вода, колба в свою чергу під'єднана до розетки в стіні: десь далі від очей стояв балон з киснем.

Мерріон помітив погляд.

— Кисень, — пояснив він.

— Це тільки тимчасово, — поспішив уточнити Боббі Бенц. — Щоб полегшити йому дихання.

Моллі Флендерс не зважала ні на що.

— Елі, — почала вона, — я пояснила ситуацію Боббі, і йому потрібне ваше схвалення.

Здавалося, Мерріон був у доброму гуморі.

— Моллі, — сказав він, — ви завжди були найзатятішим юристом у цьому місті. Ви що, збираєтеся на моєму смертному одрі загнати мене в глухий кут?

У Клавдії прокинулося сумління.

— Елі, Боббі сказав нам, що з вами все гаразд. До того ж ми справді хотіли вас провідати. — Усім видно було, що їй соромно, тож Мерріон зробив рукою заспокійливий і благословляючий жест.

— Я розумію всі ваші домагання, — сказав Мерріон. Жестом він відпустив секретарку, і та вийшла з кімнати. Персональна медсестра, вродлива і вольовита на вигляд жінка, читала книжку за обіднім столом. Мерріон дав їй знак рукою, щоб вона вийшла. Медсестра подивилась на нього і заперечливо похитала головою. Відтак знову уткнулася в книжку.

Мерріон засміявся тихим астматичним сміхом.

— Це Прісцілла, — пояснив він присутнім, — найкраща медсестра в Каліфорнії. Вона з реанімаційного відділення, тому така непоступлива. Мій лікар найняв її спеціально для цього випадку. Тут її слово останнє.

Прісцілла кивнула головою в їхній бік і знову взялася за читання.

Моллі сказала:

— Я вимагатиму для нього частки максимально в двадцять мільйонів. Розглядайте це як страховий внесок. Навіщо ризикувати? І навіщо бути такими непорядними?

— Що тут непорядного, — сердито урвав Бенц. — Він підписав контракт.

— Заткнися, Боббі, — відрубала Моллі.

На них Мерріон уже не зважав.

— Клавдіє, а якої ти думки?

Клавдія думала багато про що. Судячи з усього, Мерріон був у набагато гіршому стані, ніж будь-хто про це казав. І було жахливо безсердечно чинити тиск на цього старого, якому навіть говорити було так важко. Клавдії кортіло сказати, що вона забирається геть, та їй спало на думку, що Елі ніколи не дозволив би їм прийти, якби не мав якоїсь потреби для себе особисто.

— Ернест як людина здатний на дивні витівки, — відповіла Клавдія. — Він твердо поклав забезпечити свою сім'ю. Але, Елі, він письменник, а письменників ви завжди шанували. Розглядайте це як пожертву на мистецтво. Зрештою, дали ж ви двадцять мільйонів доларів музеєві «Метрополітен». Чому б таке саме не зробити для Ернеста?

— І нацькувати на себе всіх агентів? — не стримався Бенц.

Елі Мерріон глибоко вдихнув, зелені вставки, здавалося, глибше увійшли в його ніздрі.

— Моллі, Клавдіє, нам доведеться ставитись до цієї справи як до нашої спільної маленької таємниці. Я дам Вейлові два відсотки брутто максимально до двадцяти мільйонів. Мільйон даю наперед. Таке вас влаштовує?

Моллі оцінила запропоноване. Два валові відсотки брутто за всі фільми мали б принести мінімум п'ятнадцять мільйонів, можливо, більше. Це було найкраще, чого вона могла домогтися, і її здивувало, що Мерріон так розщедрився. Якщо торгуватися далі, то з нього може статися, що він взагалі відмовиться від своєї пропозиції.

— Це чудесно, Елі, дякую вам, — вона нахилилася і поцілувала Мерріона в щоку. — Завтра надішлю меморандум до вашої канцелярії. І, Елі, я сподіваюся, я щиро сподіваюся, що ви скоро одужаєте.

Клавдія не могла стримати емоцій. Вона взяла Мерріонову руку в свої долоні. В око впали коричневі цяточки, що всіяли всю шкіру, від руки віяло холодом смерті, що стояла на порозі.

— Ви врятували Ернестове життя.

Цієї миті в кімнату ввійшла Мерріонова донька з своїми двома малими дітьми. Медсестра, Прісцілла, підвелася зі свого стільця як кішка, що занюхала мишей, і рушила в напрямку до дітей, стаючи між ними та ліжком. Донька була двічі розлучена, з батьком не ладнала, одначе мала творчу групу на території «Лоддстоуна», бо Елі дуже любив своїх онуків.

Клавдія і Моллі попрощалися й вийшли. Вони поїхали в контору Моллі й зателефонували Ернестові, щоб повідомити добру новину. Він умовив їх разом з ним повечеряти, щоб відсвяткувати подію.

Мерріонова донька і двоє онуків побули зовсім недовго. Одначе цілком достатньо, щоб донька змусила батька пообіцяти купити для неї дуже