Читати книгу - "Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Nous verrons[31]. А ви все жарти жартуєте? Радий бачити, що мужності вам не бракує.
– Ну, це якось відволікає, – промовила Нік.
Щось невловиме в її тоні вразило мене, і я зацікавлено звів на неї очі – з’явилося таке відчуття, наче вона чогось недоговорює. Тим часом ми знову зайшли у вітальню, і Пуаро саме вертів у руках газету, що лежала на дивані.
– І ви таке читаєте, мадемуазель? – запитав він зненацька.
– Тутешній «Геральд»? Радше, проглядаю. А розгорнула, бо дивилася прогноз припливів. Його там щотижня друкують.
– Ясно. До речі, мадемуазель, ви, часом, не складали заповіту?
– Склала. Десь із півроку тому. Перед тим як лягати під ніж.
– Qu’est ce que vous dites?[32] Як це – «під ніж»?
– На операцію. Апендицит видаляти. Хтось був сказав, що мені варто скласти заповіт, от я і склала. Зате відчула себе не абиким.
– І які ж він містить розпорядження?
– Будинок я залишила Чарльзові. Ну а крім нього, мало що могла заповісти, однак усе, що все-таки знайшлося, залишила Фреді. Хоча мені, зрештою, здається, що… як це їх?.. боргові зобов’язання перевищують вартість спадщини.
Пуаро з відсутнім виглядом кивнув.
– Тепер я, мадемуазель, піду. Au revoir[33]. Пильнуйте.
– Чого? – спитала та.
– Ви дівчина розумна, думайте сама. Так, це найвразливіший момент – звідки ж очікувати небезпеки? Хтозна. Але довіртеся мені, мадемуазель. За кілька днів я докопаюся до правди.
– А доти остерігайтеся отрути, бомб, пострілів із револьвера, автомобільних аварій і стріл, вмочених у потаємне зілля індіанців із Південної Америки, – докінчила гостроязика міс Баклі.
– Мадемуазель, не насміхайтеся над собою, – серйозно сказав Пуаро.
Дійшовши до дверей, він зупинився й запитав:
– До речі, скільки пропонував містер Лазарус за портрет вашого дідуся?
– П’ятдесят фунтів.
– Ого! – вигукнув детектив, озирнувшись, і пильно подивився на темне, похмуре лице над каміном.
– Але, як я вам і казала, мені не хочеться продавати старого.
– Авжеж, – замислено промовив мій друг. – Авжеж, я розумію.
Розділ четвертий
За всім цим щось криється!
– Пуаро, – сказав я, щойно ми вийшли на дорогу. – Є одна річ, про яку вам треба знати.
– І що ж це за річ, mon ami?
Я переповів йому те, що почув від місіс Райс, мовляв, із машиною проблем не було.
– Tiens! C’est interesant, ça[34]. Існує, звісно, тип марнославних істериків, які прагнуть привернути увагу до своєї особи чудесним уникненням гаданої смерті й розповідатимуть вам дивовижні історії про те, чого ніколи не бувало! Так, він добре відомий, цей тип. Такі люди навіть здатні заподіяти собі серйозні тілесні ушкодження для підкріплення цих своїх вигадок.
– Ви ж не думаєте, наче…
– Мадемуазель Нік одна з них? Ну, ні. Ви ж помітили, Гастінґсе, з якими величезними труднощами нам вдалося переконати її в реальності небезпеки? І як вона до самого кінця ламала комедію напівіронічного скепсису? Вона у своєму репертуарі, ця крихітка, як і все її покоління. Але слова мадам Райс викликають цікавість. Чому вона таке сказала? Нащо, навіть якби це була правда? Якийсь непотрібний крок, ба навіть gauche[35].
– Так, – погодився я, – ви маєте рацію. Як на мене, цілком безпричинний. Приплела це до розмови ні до ладу ні до прикладу…
– Дивно. Так, дуже дивно. Люблю, коли вони з’являються – такі ось чудернацькі фактики. Вони важливі, бо вказують шлях.
– Шлях?.. І куди ж він веде?
– Оце ви спитали, як в око влучили, славний мій Гастінґсе. Куди? А й справді, куди? Гай-гай, цього ми не дізнаємося, аж доки не здолаємо його!
– Скажіть, Пуаро, – поцікавився я, – чому ви наполягли на приїзді кузини?
Детектив, спинившись від хвилювання, посварився на мене пальцем.
– Ви тільки подумайте! – вигукнув він. – Замисліться на хвилиночку, Гастінґсе! Яку фору має зловмисник! Як міцно в нас зв’язані руки! Відшукати вбивцю, коли злочин уже скоєно – c’est tout simple![36] Чи принаймні це просто для такого вмільця, як я. Нападник, так би мовити, ставить свій підпис під скоєним. Але тут злочин іще не відбувся, навіть більше: нам його і не треба. А розслідувати ще не скоєне вбивство – це й справді становить неабиякі труднощі. Яка наша найперша мета? Убезпечити мадемуазель. А це нелегко, Гастінґсе. Ні, аніскілечки не легко! Ми не можемо пильнувати над нею вдень і вночі чи хоч би прислати полісмена у формених черевиках, який робитиме те саме за нас. У спальні молодої дами нічний пост не влаштуєш. Це не справа, а суцільні палки в колеса! Ми можемо зробити лиш одне – ускладнити вбивці завдання. Звеліти мадемуазель остерігатися і приставити до неї безстороннього свідка. Щоб обійти ці дві перешкоди, знадобиться непересічний розум.
Він змовк, а відтак зовсім іншим тоном додав:
– Але чого я боюся, Гастінґсе…
– Ну-ну?
– Чого я боюся, то це того, що вбивця і справді має непересічний розум.
– Пуаро, – сказав я, – ви змушуєте мене всерйоз нервувати.
– Я й сам нервуюся. Послухайте, друже мій, та газета… тутешній «Віклі геральд»… Вона була розгорнута й загнута – на чому б ви думали? На коротенькій замітці, у якій зазначалося: «Серед поточних постояльців готелю «Маджестик» значаться Еркюль Пуаро та капітан Гастінґс». Припустимо, просто припустимо, що хтось прочитав цю звістку. Він знає моє ім’я – воно відоме кожному…
– Але не міс Баклі, – зауважив я з посмішкою.
– Вона шалапутка, а тому не рахується! Серйозній людині – злочинцю – воно добре відоме. Він має злякатися! Насторожитися! Почати мучитися запитаннями. Після трьох замахів на життя мадемуазель в околиці з’являється Еркюль Пуаро. «Чи спроста такий збіг?» – запитує він себе. І неминуче побоюється, що це ніякий не збіг. І що ж він зробить тоді?
– Замете сліди й заляже на дно, – припустив я.
– Так… так… або ж… якщо йому справді не бракує сміливості, завдасть удару швидко, не гаючи часу. Не встиг я навести довідки, аж тут pouf[37] – мадемуазель мертва. От як учинить сміливець.
– Але чому ви гадаєте, що ту замітку читав хтось інший, а не сама міс Баклі?
– Бо вона не читала її. Коли я назвався, моє ім’я нічого їй не сказало, навіть не здалося знайомим. Вираз її обличчя залишився незмінним. А крім того, вона сама
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті», після закриття браузера.