Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

хореографічні танцівниці. Вона втратила Фаєза з поля зору.

Дзвінок, що складався з трьох тонів, провістив: зараз буде

звернення їхньої пілотині. Ось і голос її дійшов до них по системі

комунікації з пасажирами.

— Пані й панове! Скидається на те, що стався критичний

розлад функції посадкової платформи. Тож цим разом нам не

вдасться здійснити посадку. Ми повернемося на орбіту й

зістикуємося з «Едвардом Ізраелем», а там зачекаємо, поки

складуться умови для виконання…

Пілотиня замовкла, але по всьому кораблику все так само

проходило сичання невимкнутої лінії зв’язку. Елві подумала:

щось відвернуло увагу пілотині. Ось іще один крен, кораблик

ізнов сіпнувся, й Елві щосили вп’ялася пальцями у своє

реміняччя, тягнучи його на себе. Поруч хтось почав молитися

вголос.

— Пані й панове! — знов заговорила пілотиня. — Здається, розлад посадкового майданчика завдав нашому шатлові якоїсь

шкоди. Тож я не думаю, що ми зможемо піднятися вгору саме

зараз. Недалечко звідси видніє висохле дно якогось

стародавнього озера. Гадаю, нам доведеться придивитися до

нього, чи не послужить воно нам як запасний посадковий

майданчик.

На мить Елві пережила ніби полегшення: «Ми все ще маємо

якийсь посадковий майданчик…» Але наступної хвилі їй

сяйнуло якесь глибше розуміння, а все єство пройняв глибший

страх: «Вона хотіла сказати, що зараз нас спіткає

кораблетроща!»

— Хочу попросити всіх: залишайтеся прив’язані до своїх

кушеток! — сказала пілотиня. — Не розщібайте своїх ременів! І

ще, будьте ласкаві, подбайте, щоб ваші руки й ноги залишалися

всередині панцера кушетки, аби уникнути переломів, якщо буде

удар об борт. Там є гель, він знадобиться. За пару хвилин ми всі

здійснимо посадку!

Силуваний, штучний спокій у голосі пілотині нажахав Елві

дужче, ніж налякали б зойки та сльози. Пілотиня робила все, що

було в її силах, аби вберегти своїх пасажирів від паніки. Та чи всі

виконають ці настанови, якщо хтось витлумачить їх як заклик до

паніки?

Її вага знову змістилася, потягла її ліворуч, потім відкинула

назад, а тоді, коли шатл уже падав, Елві пережила легкість.

Здалося: те падіння триває цілу вічність. Гуркання й скигління

шатла переросло в пронизливий вереск. Елві заплющила очі.

— Все буде добре! — мовила вона сама собі. — Все гаразд…

Від зіткнення з ґрунтом «човник» розколовся, мов панцер

омара під ударом молотка. На мить Елві отримала враження, ніби перед нею відкрилися незнані зорі чужинського неба, а тоді

її свідомість провалилася в пітьму, от неначе Господь Бог натис

на вимикач і вимкнув світло.

* * *

чумою панцер обох Америк, деручись по трапах на дерев’яні

кораблі

з

величезними

полотняними

вітрилами

та

покладаючись на вітри й уміння моряків, аби ті завезли їх геть

від добре знаних рідних країв — до того, що вони звали Новим

Світом. Релігійні фанатики, авантюристи й доведені вбогістю до

відчаю бідняки на пів року плавби довірилися немилосердним

хвилям Атлантичного океану.

Півтора року тому Елві Окойє, згідно з контрактом, укладеним

із «Королівською Енергетичною Хартією», покинула станцію на

Церері. «Едвард Ізраель» виявився дуже масивним кораблем.

Колись-то, майже три покоління тому, став він одним із тих

колонізаційних кораблів, котрі завезли людство аж до Поясу й

системи Юпітера. Коли ж людський приплив вичерпався і

натиск експансії змирився зі своїми природними межами,

«Ізраеля» перекваліфікували на водовоза. Вік експансії

скінчився, і романтика свободи поступилася практичним

потребам життя: повітрю, воді та їжі, в такому порядку.

Десятиліттями

цей

корабель

слугував

конем-ваговозом

Сонячної системи, а потім… відкрилося Кільце! І знов усе

змінилося. Позаду, на верфях Буша й на станції Тайко, заходилися будувати нове покоління колонізаційних кораблів, але цей ретроград «Ізраель» випередив усіх.

Коли Елві уперше ступила на його борт, вона вловила відчуття

подиву, надії та хвилювання у бринінні