Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь"

є матеріалом для роздумів про вплив польського літературного месіанізму на апостольський проект Гоголя. Його не могла не привернути масштабність задуму Міцкевичевих «Книг польського народу і польського пілігримства» (1832), метою яких був порятунок свого народу. Одна людина ставить перед собою завдання порятунку цілого народу і заявляє привселюдно про це своє право, а свої думки робить предметом суджень загалу. Біблійний стиль цього твору, його християнський пафос озиватиметься в пізній творчості Гоголя. Зближує їх передусім віра в оновлене християнство, здатне перетворити сучасний світ.

Ця ідея в її католицькому варіанті стала ідеологією польської еміграції, і Міцкевич був серед її творців. Польський месіанізм — одне з наймогутніших творінь Міцкевича і його попередників (мабуть, не менш значне навіть порівняно з його поезією, хоча відокремити їх одне від одного справа безнадійна). Прославити роль Костьолу, зробити його основою політичних справ і своєрідної історіософії — такою бачилася платформа «Домека Яньського», що став ядром формування ордену ресурекціоністів, члени якого Петро Семененко та Ієронім Кайсевич весною-влітку 1838 р. вели в Римі діалоги з Гоголем.

Збережені документи свідчать, що Гоголь високо цінував духовні устремління польських співрозмовників. П. Семененко в листі до Б. Яньського (25 травня 1838 р.) писав, що Гоголь часто повторював фразу: «У вас, у вас що за життя! Після втрати стількох сил! Удар, що мав вас знищити, підніс вас і оживив. Що за люди, що за література, що за надії! Це річ ніде не чувана». Гоголя жваво цікавив процес відродження релігійного життя і його вплив па суспільство. І польські емігранти, сповнені усвідомлення власної високої місії, дали приклад діючого потенціалу християнської віри, актуалізували пошук сучасного релігійного діяння.

Але в центрі уваги перебували проблеми християнської етики й шляхи її впровадження в життя. Любов до Христа — ось той ідеал, що бачився і Гоголю, і П. Семененку, й І. Кайсевичу, і їхнім патронам — Б. Яньському та А. Міцкевичу. Діяльність ресурекціоністів стала для Гоголя живим досвідом утілення в життя високої ідеї, чим і привертала його насамперед. Очевидно, що члени ордену, своєю чергою, були зацікавлені в Гоголі, але той мав на думці інше. Він готувався сам постати перед християнським світом пророком і проповідником нового християнства, через що й виявив неабияку зацікавленість ідеями й практикою діячів ордену.

У релігійних візіях і досвіді «воскресенців» є багато моментів, що перегукуються з ідеями Гоголя: обов’язкове покаяння, відвідування Святих Місць і введення нового Христа. Згадаймо слова Гоголя у «Вибраних місцях»: «Вигнали па вулицю Христа, в лазарети і лікарні, замість того, щоб закликати його до себе в дім, під рідний дах свій, і думають, що вони християни» (VIII, 412). Гоголь бачив себе апостолом нової діяльної віри, що мала привести до Преображення сучасну людину, яка через різні обставини змаліла, лише коптить небеса Господні, живе з мертвою душею.

Але основою всього повинна стати віра: «Релігія й тільки релігія може встановити порядок суспільний і дати свободу, забезпечити всяке право власності й актуальні інтереси, зняти соціальні злидні, досі не вирішені — і в сьогоденні, і в майбутньому, дати суспільству стабільність устремлінь і розвитку всіх сил»[26]. «Немає політики й народу без єдності, немає єдності без релігії» — таке гасло Богдана Яньського.

Гоголь жваво всотував все, що чув і бачив навколо себе, трансформуючи під своїм кутом зору. Православну редакцію «польських» думок він запропонує у «Вибраних місцях із листування з друзями» (1846‒1847). В. Зеньковський справедливо стверджував: «Правда Христова багато разів проповідувалась, але те, що ми знаходимо у Гоголя, є спробою поставити питання про реальне і всезагальне здійснення правди Христової» (Зеньковский В. Гоголь. — М., 1997. — С. 170).

Заключна фаза практичного втілення апостольського проекту припадає на 1840-ві роки і пов’язана з реалізацією замислу «Мертвих душ». Цей твір Гоголя, як відомо, задумувався за аналогією до «Божественної комедії» Дайте. Перша, умовно кажучи, критична частина, з’явилась 1842 р. Дві інші повинні були явити відродження мертвих душ, Преображення героїв поеми (авторське визначення жанру як поеми теж пов’язане з твором Дайте). Доброзичливо налаштований до Гоголя П. Вяземський, вже після знайомства з «Мертвими душами», побачив його у новому вимірі: «Запити його і небозвід стали ширшими. Можна сказати, що він уже в “Мертвих душах” переступив розсудливі і законні межі». Зауважимо, що, ще тільки починаючи роботу над поемою, Гоголь переймався питанням: «Що говорить у мені нечуваними словами? …Що ж я? Чи людина я?» (VI, 643).

Гоголь після «Мертвих душ» шукав «позитивного ґрунту» (О. Хомяков) для своїх героїв. Саме у цей час стає особливо помітною верховність ідеї, а не художності. «Література» поступово перестає «бути для нього головною справою, на перше місце виступають у Гоголі його особисті запити як людини».

Від самого початку Гоголь розумів, що комплекс ідей, який повинен стати засадничим у перетвореному світі його твору, буде пов’язаний із християнським вченням. У «Авторській сповіді» він зазначає: «Мені здавалось завжди, перш ніж уводити щось нове, слід не як-небудь, але докорінно вивчити старе, інакше використання найдобродійнішого у науці відкриття не буде успішним. З цією метою я й заговорив переважно про старе» (VIII, 436). Гоголь напружено роздумує над новими-старими ідеями, шукаючи своєї платформи. Він багато читає із релігійної святоотецької літератури (від праць українських діячів церкви, наприклад Дмитра Ростовського (Туптала), до Фоми Кемпійського). Тож має здоровий глузд іронічне й певною мірою несправедливе зауваження Абрама Терца: «Гоголь багато не читав, але, щоб не блукати намарне, першим із російських мислителів XIX століття перечитав Євангеліє. У цьому його велика історична заслуга»[27]. У свідомості Гоголя поступово формується соціально-християнська доктрина, що й була викладена у «Вибраних місцях із листування з друзями». Цей твір — своєрідна стилізація в епістолярному жанрі, а крім того, збірка оригінальних статей та есеїв.

Книга мала виконати кілька завдань. По-перше, Гоголь репрезентував комплекс тих ідей, які, на його думку, могли відродити Росію. По-друге, він хотів перевірити їх на читачах і тому в кількох листах говорить про книгу як про своєрідний випробувальний камінь. Він просить своїх адресатів повідомити про те, як сприймають читачі його творіння.

Гоголь формулює комплекс ідей, що мають стати засадничими в утопічному плані воскресіння Росії і скласти зміст наступних томів «Мертвих душ». Але книга поступово прибирала самостійного звучання і самостійного значення. Досвід письменника, абсолютний естетичний смак Гоголя вимагали надати їй художньої завершеності. Можна сказати,