Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

Важлива особливість Єгипту, як порівняти з іншими давніми цивілізаціями, що також підкреслює ставлення до Нілу в суспільстві, полягає в тому, що правителі будували вздовж річки споруди, щоб стежити за рівнем води — так звані ніломіри. Вимірюючи рівень води, могли передбачити масштаби майбутнього розливу. Однак краще описати значення річки може інша річ — рівень води також визначав, скільки до скарбниці надійде податків від селян наступної осені. Якщо рівень води був надто низький, селяни могли голодувати, а фараон, своєю чергою, отримував би менше податків. Якщо рівень води був надто високий, то очікували сильного розливу, себто катастрофи, а отже, бідності й менше податків. Якщо рівень був десь посередині, то селяни очікували на добрий врожай, а держава — на більше ресурсів. Вимірювати податки в такий спосіб було можна, адже інші чинники, що впливали на землеробство, були стабільні: сонце сяяло майже щодня, а ґрунт не втрачав родючості, адже його щороку угноював намул з Ефіопії. Єдине, чого не можна було знати напевне, — скільки води Ніл виллє на землю, яку востаннє зрошували пів року тому, під час останнього розливу. Тому правителі та можновладці мало чим переймалися так сильно, як ритмом Нілу й рівнем води в ньому. Так, ці дані можна вважати за найдовше систематичне вимірювання кліматичних даних в історії людства[50]. Жодне суспільство, яке непевно сподівалося на опади, займаючись землеробством, і жодне інше давнє суспільство, яке залежало від непостійніших і бурхливіших річок, не могло спиратися на таку систему, очікуючи доходу.

Ніл також становив винятковий водний і транспортний шлях. Він пов’язував майже всіх єгиптян, адже населення жило переважно на берегах. Течія легко вела човни на північ, а вітри напинали вітрила фелюг, ведучи їх проти течії на південь. За кілька тисячоліть до появи парових машин єгиптяни могли підійматися течією аж до південного Єгипту й перших порогів Нілу в Нубії — місцевості, що в майбутньому буде частиною Судану. Чимало перевезень у Єгипті — включно з перевезенням каміння для пірамід, яке завантажували в каменоломів неподалік Асуану на півдні й відтак везли до Гізи на північ — здійснювали річкою. Тому держава та державне керівництво могло ефективно контролювати торгівлю, забезпечуючи в такий спосіб ще більше доходів, що, своєю чергою, сприяло сильній владі.

Річка, водночас роз’єднуючи та з’єднуючи суспільство, заклала підвалини для такої держави, чия потуга перевершувала всі тогочасні спільноти. Завдяки доволі простим технічним рішенням, що згодом передбачали складнішу організацію суспільства, Єгипет став украй продуктивним, торгівля — вигідною, а управління державою — дедалі масштабнішим. Завдяки надлишку коштів фараони могли розбудувати вдале управління, а також зібрати достатньо ресурсів, щоб зводити монументальні піраміди. Сезонний режим Нілу також допомагає нам зрозуміти одне з найважливіших запитань в історії Стародавнього Єгипту: хто побудував піраміди? Тривалий час вважали, що тут використовували рабську працю, а голлівудські продукти, як-от фільм «Десять заповідей», лише популяризували цю теорію про людей, що працювали під палючим сонцем і батогами наглядачів. Нові дослідження вважають це пояснення за однобічне. Багато фактів вказують на те, що єгиптяни сприймали спорудження пірамід радше як релігійну подію[51]. Крім цього, фараони могли мобілізувати вільну робочу силу, коли тим, хто зароб­ляв на життя землеробством, було нічого робити більшість року, крім як чекати на наступний розлив Нілу. Може, будівництво вважали за таку собі форму колективної дії від імені суспільства для тих, хто оберігав землеробство й контролював розливи. Або це був індивідуальний «хабар» чи страхування від катастрофи, адже єгиптяни були переконані, що правитель, якому вони служать, може впливати на рівень води в річці.

Чимраз міцніша позиція фараонів над рештою суспільства виявлялася у величезних спорудах, які вони зводили, щоб уславити себе або забезпечити собі вічне життя. Перші піраміди, гробниці для правителів, здійнялися з піску за тисячу років після об’єднання країни. З-поміж усіх пірамід найвідоміша Піраміда Хеопса, збудована з 2,4 мільйона кам’яних блоків, кожен з яких у середньому важив 2,5 тонни. Деякі блоки важили понад 15 тонн. Піраміди — це витвір інженерського й архітектонічного мистецтва. Однак найзахопливіше те, що вони розповідають про вміння суспільства до соціальної організації, а також відкривають нам очі на позицію фараонів і їхній майже безмежний нарцисизм.

Релігія пронизувала єгипетське суспільство. Фараон підтримував «маат», світоустрій або божественний баланс, на землі; він сам утілював природний устрій у космічному та соціальному контекстах. Фараона вважали за сина бога Сонця й земне втілення бога Неба Гора. Позиція фараона була така висока, що люди жертвували життям, коли помирав фараон. Аж до приблизно 2800 р. до н. е. слуги та високопосадовці, за традицією, після смерті фараона накладали на себе руки, щоб служити йому в наступному житті.

Єгипетські боги мають риси, подібні до монотеїстичного образу бога, і, вірогідно, релігія єгиптян надихнула кілька пізніших монотеїстичних легенд[52]. Осіріс був богом, котрий гарантував розливи Нілу, суддя мертвих і той, хто міг дати безсмертя. Тож це був не лише тиранічний бог, він міг дати благословення. Єгипетських фараонів асоціювали з Осірісом, адже достоту, як Осіріс воскрес із мертвих, так і вони матимуть вічне життя. Саме завдяки цій вірі в життя після смерті — що притаманна далеко не всім світовим релігіям — Осіріса почали асоціювати з циклами природи, які в Єгипті були такі самі, як і цикли Нілу. Ніл утілював можливість відродитися й матеріалізуватися. Усі, хто жив у Єгипті за фараонів, з покоління в покоління бачили на власні очі, як сухий, мертвий пісок навдивовижу перетворювався на фантастичну, життєдайну природу.

Єгиптяни цікавилися межею між цим і наступним життями, а також межею між цим світом і «потойбіччям», що можна вважати за попередника раю та пекла в інших релігіях. Віра в те, що Ніл походить із потойбіччя, де править смерть, — це ще один приклад того, як релігійний світ уявлень єгиптян відбивав екологічний усесвіт навколо них. Світ був дуалістичний, із різкими контрастами між золотою пустелею (Дешрет) і родючою долиною Нілу (Кемет), між Нілом за розливу і звичайним Нілом. Світ складався з чистісіньких суперечностей: посуха й розлив, пустеля й цивілізація, один бік річки, де вставало сонце, й інший бік, де воно сідало, цьогобічна річка, що належала цьому життю, і небесна та потойбічна річка, що належала життю після смерті, не кажучи вже про те, що піраміди стоять на західному березі, на боці смерті та вічного життя. Тексти в пірамідах описують, як річка ділила Єгипет навпіл — на царство мертвих і живих. Ніл, своєю чергою, ставав посередником між цими двома світами. Однак річка не лише ілюструвала таємниці світу й те, як він улаштований, вона й була всім світом.

Єгипетські міфічні та релігійні легенди змінювалися за різних правителів, що завойовували країну. Так, на них вплинули грецька й римська міфології за часів Александра Великого та Римської імперії, суперечливі варіанти православного християнства за часів Візантійської імперії, а також коливання між сунізмом і шиїзмом після