Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"

Без зброї на дронах я мав тільки один шанс — рухатися стрімко. Тому миттю обігнув останній кут, вдарився об протилежну стіну, відштовхнувся й побіг далі, обстрілюючи ворожі позиції.

Першому вартмеху я поцілив трьома розривними болтами в спину й одним у забороло, коли він повернувся до мене. Ворог упав. Другому я влучив у руку і вирвав суглоб; той даремно перекладав головну зброю в другу руку, давши мені кілька додаткових секунд. Я перемкнувся на швидкий вогонь, щоб вивести ворога з рівноваги, а тоді знову вистрелив розривним болтом. Негідник гепнувся.

Я також осів на підлогу — потребував хвилинки, щоб відновитися.

Я прийняв щонайменше десяток ударів від енергетичної зброї обох вартмехів, поки валив першого, але розривні болти оминули мене, пошматувавши коридор. Попри броню, окремі частини тіла німіли, але в мене поцілили тільки трьома снарядами в ліве плече і чотирма в праве стегно. Ось так ми й б’ємося: кидаємось одне на одного і дивимось, чиї деталі накриються першими.

Жоден мех не загинув. Але тепер вони не могли повернутися до своїх боксів у вартівні, а я не збирався їм допомагати.

Три мої дрони також були знищені; вони перейшли в бойовий режим, кинулися вперед і прийняли вогонь на себе. Ще один безпілотник було підбито випадковим енергетичним пострілом, і тепер він кружляв у коридорі десь позаду. За звичкою я перевірив обидва дрони, які патрулювали периметр, і ввімкнув комунікатор повідомити докторці Менсі, що мені таки треба оглянути решту бази й виконати хоча б формальний пошук уцілілих.

Позаду мене з шипінням упав дрон: я це почув і побачив у потоці. Миттю збагнув, що це означає, проте все ж забарився на пів секунди. Я вже стояв на ногах, коли щось зненацька вдарило мене так сильно, аж я впав на підлогу горілиць і відімкнулися всі системи.

Повернувшись у мережу, я нічого не бачив, не чув і не міг поворухнутися. Не вдавалося дотягтися ні до потоку, ні до комунікатора. Погано, вбивцеботе, погано.

Раптом в органічних частинах мого тіла спалахнули дивні відчуття. Повітря струменіло в обличчя, руки та розриви скафандра. У пекучу рану на плечі. Хтось зняв мій шолом і верхню частину броні. Відчуття тривали лише кілька секунд. Я збентежився й хотів закричати. Мабуть, саме так помирають вбивцеботи. Ти втрачаєш функціональність і вимикаєшся, але окремі деталі ще працюють, органічні частини доживають на напівзгаслій енергії батарей.

Тоді я зрозумів, що хтось намагається мене пересунути, і справді схотів заволати.

Здолавши паніку, я пережив ще кілька спалахів відчуттів. Не помер. Але опинився в серйозній халепі.

Гарячково, налякано й дезорієнтовано я чекав, доки відновиться хоча б частина функцій, і дивувався, чому мені не продірявили груди. Спершу повернувся звук, і я відчув, як щось нахилилося до мене. Слабкий скрип суглобів підказав, що це вартмех. Але ж їх було тільки троє. Я переглядав технічні характеристики «Дельта-Випаду» перед вильотом. Іноді я виконую роботу абияк, та навіть не іноді, але ж Пін Лі перевірила все ретельно.

А тоді мої органічні частини запекло вогнем, заціпеніння минало. Мене створили і з органічними, і з механічними частинами, щоб урівноважувати сенсорні сигнали. Без цієї рівноваги я почувався б кулькою в повітрі. І от органічна частина моєї грудної клітки торкалася твердої поверхні, що дозволило різко зосередитися на своєму становищі. Я лежав долілиць, одна рука звисала. Мене поклали на стіл?

Це точно недобре.

Тиск на спину, потім на голову. Інші частини мене також оживали, проте повільно-повільно. Я пошукав потік, але не зміг до нього під’єднатися. Потім щось устромилося в потилицю.

Ця частина мого тіла органічна, а оскільки решта мене ще не функціонувала, контролювати сигнали від нервової системи не було чим. Здавалося, мені відпилюють голову.

Мене пройняв шок, а тоді раптом усе тіло ввімкнулося. Я витяг суглоб лівої руки, щоб рухати нею так, як зазвичай не вдається ні звичайним людям, ні ауґментованим, ні тілу вбивцебота. Дотягнувся до джерела тиску й болю в шиї, а тоді схопив броньоване зап’ястя. Вигнувшись усім тілом, скинув нас обох зі столу.

Ми впали на підлогу, й поки котились, я обхопив ногами іншого вартмеха. Він намагався активувати вмонтовану в передпліччя зброю, але швидкість реакції в мене тепер зашкалювала, тож я затис рукою його порт, аби той не відкрився повністю. Повернувся зір, і тепер я міг розгледіти непрозорий шолом за кілька сантиметрів від себе. Мою броню зняли до пояса, що розлютило мене ще більше.

Запхавши руку вартмеха під його ж підборіддя, я вивільнив гармату суперника. Ворог мав частку секунди, щоб скасувати команду стріляти, але не встиг. Енергетичний удар пройшов крізь мою руку та з’єднання між його шоломом і шиєю. Його голова сіпнулась, а тіло забилося в конвульсіях.

Я відпустив суперника на час, необхідний мені, щоб стати навколішки, обхопити неушкодженою рукою його шию і скрутити її.

Я відпустив тіло, почувши, як тріснули механічні й органічні з’єднання. Підвів погляд і побачив у дверях ще одного вартмеха з великою вогнепальною зброєю в руках.

Та скільки ж тут цих клятих бляшанок?! Відповідь не мала значення, адже хоч я й намагався підвестися на ноги, зреагувати швидко не встиг. Проте раптом вартмех смикнувся, кинув зброю і впав уперед. Я побачив дві речі: дециметрову діру в його спині й докторку Менсу позаду нього, яка тримала дещо дуже схоже на ультразвукове свердло з нашої цикади.

— Докторко Менса, — сказав я, — це порушення пріоритету безпеки, тому, відповідно до контрактних зобов’язань, я мушу це зафіксувати у звіті для компанії…

Це єдине, що лишилося в буфері пам’яті, решта мозку спорожніла.

Жінка проігнорувала мої слова, розмовляючи з Пін Лі по комунікатору, і ступила крок уперед, щоб схопити мене за руку й тягти. Я був для неї заважким, тому звівся на ноги, щоб вона не травмувалася. Я подумав, що докторка Менса може бути безстрашною галактичною дослідницею, хоч і не схожа на героїнь розважального потоку.

Вона й далі тягла мене, тож я мусив іти. Щось було не так з одним стегновим суглобом. Ох, точно, мене ж туди поранили. Крізь порвану натільну шкіру стікала кров. Я простягнув руку до шиї. Гадав, що намацаю діру, але там щось застрягло.

— Докторко Менса, тут можуть вештатись інші неконтрольовані мехи, ми не знаємо…

— Тому треба швидше, — сказала вона, тягнучи мене далі.

Останні два дрони вона забрала знадвору, але тепер вони просто марно кружляли в неї над головою. Люди не мають достатнього доступу до потоку, щоб контролювати дрони й водночас займатися чимось іншим, як-от іти чи говорити. Я спробував зв’язатися з дронами, але досі не мав надійного зв’язку з потоком цикади.

Ми повернули в інший коридор. Оверс чекала біля зовнішнього люка. Побачивши нас, вона миттю відкрила панель. Жінка тримала напоготові свою зброю, а ось мою, як я встиг помітити, Менса стискала під пахвою.

— Докторко Менса, мені потрібна моя зброя.

— Тобі бракує руки й частини плеча, — рішуче відповіла вона.

Оверс ухопилася за рештки моєї натільної шкіри й допомогла витягти мене з люка. Здійнявши хмари пилу, за два метри від нас приземлилася цикада, ледь торкаючись розсувного даху бази.

— Так, я знаю, але…

Люк прочинився. Ратті вискочив, схопив мене за комір натільної шкіри й затягнув нас усіх трьох до відсіку.

Щойно ми злетіли, я впав на підлогу. Треба щось робити зі стегновим суглобом. Я спробував