Читати книгу - "Шлюбний договір"

дешевим пивом, пролитим на минулих весіллях. На сцені грали музиканти-мексиканці, у барі між пляшок снував бармен-ірландець. У залі не було де яблуку впасти. Якийсь хлопець дав мені пиво, і ніхто цього не заборонив. Я не став відмовлятися, аби не образити його.

Тітка була головою профспілки. Її наречений, а тепер чоловік, теж керував профспілкою, тільки в іншому місті. Навіть я, підліток, розумів, що є присутнім на одруженні двох поважних персон. Веселі, галасливі гості продовжували прибувати, здавали в гардероб плащі і сумки, явно маючи намір затриматися надовго. Усі пили, танцювали, виголошували тости, потім знову пили і танцювали. Я ще ніколи не був на такій дикій та довгій вечірці. Я навіть не пам’ятаю, як вона закінчилася і о котрій годині ми виїхали додому. Про той день моя пам’ять зберегла уривчасті спогади, більше схожі на дивний строкатий сон десь на кордоні між дитинством і дорослим життям.

Я не чув, щоб тітка розлучалася, вони з чоловіком просто тихо розійшлися. Минуло багато років. Обидва високо піднялися по кар’єрних сходинках. А одного ранку я прочитав у Los Angeles Times, що мій колишній дядько помер.

Нещодавно мені наснилося те весілля: музика, їжа, напої, галаслива юрба веселих гостей у задушливій залі. Прокинувшись, я подумав, а чи було воно взагалі, те свято, на якому я вперше подумав, що шлюб – це щось веселе і радісне?

11

Увечері того дня, коли до нас приїжджала Вівіан, вже лягаючи спати, Еліс простягла мені мій примірник Кодексу.

– Візьми почитай. Не хочу, щоб тебе до в’язниці для молодят запроторили.

– Ні. Ти навчалася юриспруденції – ти і читай.

Кодекс складався із п’яти частин: «Наша Місія», «Регламент», «Правила і обов’язки», «Відповідальність» і «Врегулювання суперечок». Найдовше я читав «Правила і обов’язки». Кожна частина ділилася на розділи, розділи на глави, глави на параграфи, параграфи на пункти, і весь текст був набраний дрібним шрифтом. Мені відразу стало ясно, що прочитати цю книгу я не зможу, хіба що тільки побіжно перегляну. Еліс же, навпаки, обожнює всякі докладні описи та юридичні формулювання.

– Ой-ой, – сказала вона. – У мене можуть бути неприємності.

– Чому?

– Розділ 3.6: «Ревнощі і підозрілість».

Не секрет, що Еліс трохи ревнива. В основі ревнощів лежить цілий клубок комплексів, який я намагаюся розплутати відтоді, як ми почали зустрічатися.

– Так-так, бережися, – пожартував я у відповідь.

– Ага, не так швидко. Тут є глава 3.12: «Здоров’я і спорт».

Я спробував забрати книгу з її рук, але вона ухилилася, сміючись.

– Досить читати, – сказав я.

Еліс поклала «Кодекс» на тумбочку і притулилася до мене.

12

Мій кабінет завалений книгами і статтями про шлюб. Учені з Ратгерського університету, штат Нью-Джерсі, встановили, що у задоволених своїм шлюбом жінок чоловіки теж щасливі, а ось щастя дружини, схоже, не залежить від того, наскільки задоволений чоловік.

Невисокі чоловіки розлучаються з дружинами рідше, ніж високі.

Яка запорука стабільного шлюбу? Кредитоспроможність.

За вавилонськими законами, якщо дружина зраджувала, то чоловік мав право втопити її у річці.

Якщо говорити про науковий підхід, то для того, щоби дослідження було об’єктивним, а висновки – істинними, необхідно зібрати й обробити дуже багато даних. Що їх більше, то меншою є статистична похибка, а отже – більш вірогідним результат. Однак якщо інформації дуже багато, це теж погано – існує ймовірність упустити щось важливе. Не знаю, правда, наскільки цей принцип можна застосувати до шлюбу. Звичайно, можна зробити якісь висновки на основі попереднього досвіду, але ж кожен шлюб унікальний.

Ліза і Джон були моїми першими клієнтами. До їх приходу я намагаюся підготуватися найретельніше, по-іншому я працювати не вмію. Сьогодні йде дощ, а в таку погоду наш район, Річмонд, здається ще більш похмурим. Джон – програміст-фрілансер, Ліза – маркетолог. Одружилися п’ять років тому в гольф-клубі містечка Мілбро.

Мені вони відразу сподобалися. На ній був строкатий капелюшок, який вона сама сплела, а Джон був дуже схожий на хлопця, з яким я дружив у старших класах школи, тільки розумніший. Мабуть, консультування сімейних пар дійсно внесе необхідне різноманіття в мою роботу. Приємно іноді поспілкуватися з кимось на дорослі теми, а не розмірковувати про Ніцше, ефект пасажира та науково доведену користь марихуани. Ні, не зрозумійте мене неправильно, мені подобається працювати з підлітками. Але їх усіх об’єднує вразливість, спрага нового, сполучена з першими розчаруваннями, і наївна віра в те, що вони-то точно додумалися до чогось геніального, і від цього іноді втомлюєшся. Часом хочеться повісити на двері кабінету таблички «Так, я читав “Френні і Зуї”» і «Ні, анархія – не найкраща форма урядування». Отже, Ліза і Джон для мене – незвідана земля. Мені подобається допомагати людям вирішувати проблеми, більше схожі на мої. Я навіть думаю, що якби наша зустріч відбулася за інших обставин, ми, можливо, стали б дружити сім’ями.

Джон цілодобово працює над створенням якогось нового мобільного додатку, настільки революційного, що навіть сам автор не може нормально пояснити його сутність. Ліза втомилася писати рекламні буклети для лікарні, яку вважає чимось на зразок конвеєра для пацієнтів.

– Я почуваюся так, ніби обманюю людей, – зізнається Ліза, поправляючи плетений капелюшок. – За друзями сумую. Хочу назад до Вашингтона.

– Не за друзями, а за одним другом, – поправляє її Джон. – Зізнайся вже чесно. – Потім звертається до мене: – За одним конкретним другом.

– Я сумую за жвавістю столичного життя, – продовжує Ліза, не звертаючи уваги на його слова.

– За якою жвавістю? – шкіриться Джон. – Там ніхто за місто не виїжджає навіть за нормальної погоди. Один пристойний ресторан на дев’ять пабів. Тільки не кажи, що знову хочеш сидіти на смажених цибулевих кільцях з пивом.

«Напевно, Лізі діє на нерви його негативний настрій», – вирішую я про себе.

Ліза розповідає, що півроку тому їй написав у фейсбуці приятель, з яким вона зустрічалася в старших класах.

– Він політик. Намагається щось міняти.

– Не знаю, що гірше, – обурюється Джон. – Те, що мене в принципі зраджують, чи те, що з якимось політиканом.

– Лізо, – кажу я, – Джон вважає, що ви його зраджуєте. Ви визнаєте, що ваші стосунки з колишнім бойфрендом виходять за рамки дружніх?

Іноді краще запитати безпосередньо, іноді – піти обхідним шляхом. І я не впевнений, який саме випадок зараз переді