Читати книгу - "Потраплянка для мажора , Деріка Лонг"

Не можу повірити своїм очам. Я знаходжусь в офісі - найпрестижнішої компанії столиці.

Висока зарплатня, найкращі умови для роботодавців. Про це я могла мріяти лише у сні. Але чи вийде в мене протриматись менеджером на цій роботі, якщо мій керівник Євген..

— Я так розумію ти новенька, — до мене підходить молода дівчина,  одягнена в довгу бежеву сукню. — ось анкета, тобі необхідно її заповнити.

— Гаразд, — відповідаю.

— Так як це твій перший робочий день, тобі необхідно ознайомитись зі всіма нюансами цієї роботи.

Я лише киваю головою, і повертаюсь до свого робочого місця. Великий кабінет, і я тут не одна. Кондиціонер охолоджує повітря, а мої колеги час від часу кидають на мене свій незнайомий погляд.

Намагаюсь бути дружньою, щоб залишити про себе гарні враження.

Стук в двері, і в кімнату заходить Євген. В дорогому, класичному костюмі. Як же йому пасує цей наряд. Плечі візуально, ніби стали ще ширші. Постава пряма, спортивна. А очі блищать краще, ніж дорогоцінне каміння.

По його виразу обличчя та впевненості, помітно, що він керівник.. Але здається він думає, що керівник не тільки цієї компанії, а ніби всього, що тільки існує.

— Гарного вам дня ! Нехай цей день принесе нам активні ідеї для просування бізнесу, — його слова звучать як завченна фраза. Жодної нотки щирості, я в його промові не почула.

Гордою ходою виходить з кабінету.

— Це ще нічого, іноді він взагалі днями не заходить до нас. Лише викликає до кабінету, якщо йому щось потрібно, — зі мною починає розмову чоловік, який сидить біля мене. — я Роберт, — протягує руку.

— Мелісса, — тихо говорю, опустивши очі в папери, які заповнюю.

— Ну звісно, коли батько власник імперії бізнесу… То й самому нічого нового придумувати не доведеться. Ще й компанію в успадкування отримав. — Роберт щось собі бурмочить під ніс.

Плітки це не моє. Але почуте, я не могла пропустити за вухами.

Тобто Женя — син багатих батьків, якому все дозволено ?

— Я заповнила анкету, — гукаю колегу.

— 324 кабінет, третій поверх. — автоматично відповідає і далі продовжує розмову з колективом, який уважно слухає її лекцію.

Поки їду ліфтом, любуюсь собою у дзеркалі. Який же гарний макіяж я сьогодні зробила. А наряд, взагалі неймовірний. Срібна сукня, вкрита яскравими блискітками. Вона чудово підкреслює мою фігуру та декольте, яке важко не помітити.

Доходжу до кабінету, і чую гучний сміх.

Не думаю, що питання з нерухомості, аж на стільки смішні.

Двері відчиняє брюнетка з яскраво - червоною помадою на вустах. Вона зупиняється біля мене, і незадоволено дивиться.

— Не бачила тебе тут раніше, — закочує очі.

— Тепер в тебе буде можливість, бачити мене кожного дня, — я розтягую посмішку. А вона кривить вуста, і на своїй високих каблах прямує по своїх справах.

Цікаво хто це, і чому їй в кабінеті було так смішно.

— Тепер зрозуміло, — роблю перший крок всередину, і бачу за столом задоволеного Євгена.

— Оо, вже й анкету принесла чудово, — хлопець допиває каву та міняється в обличчі. — Сідай, чому стоїш ?

— Так, ну наче все правильно, — робить розумний погляд.

— Що правильно ? Якщо я заповнювала інформацію про себе, свою діяльність та родину, — підіймаю брову.

А він починає шукати щось в поличкі біля стола. Через дві хвилини пошуків дістає коробку еклерів.

— Пригощайся , — нічого собі сервіс. Керівник компанії пропонує мені смаколики. Чи це знову якась перевірка ?

— Дякую, я не голодна, — дивлюсь йому в очі.

— Та не соромся.

Я уважно слухаю його слова, і надкушую тістечко.

— Сукня в тебе виблискує, аж очі засліплює, — чи можна це вважати компліментом ?

— Скажи мені пасує, — він не очікував такого питання.

Його скули заграли новими емоціями, і він підняв свої широкі, мов крила чайки — брови.

— А документ про вищу освіту, чому ти його не принесла ? — переходить на запитання робочого характеру.

— Я університет закінчила три роки тому, а на співбесіді уточнювала за диплом, — відповідаю.

— Потрібно, щоб всі документи були присутні. Сьогодні останній день прийому на роботу, — ставить лікті на стіл. — поїдь додому, щоб забрати диплом, а я буду тебе чекати. До трьох годин, ще є час.

Женя напевно помітив, моє засмучене обличчя. Я вдома два дні не була, і повертатись туди, після погроз в мій адрес, мені зараз не хочеться.

Коли аферистам відомо, де саме я проживаю, то я зовсім не відчуваю себе захищеною.

Якби квартира була орендованою, я б давно змінила своє місце перебування, але ця домівка залишилилась від бабусі.

— Не можу, — різко відповідаю.

— Чому ? — підіймається з крісла.

— Документи в моїй квартирі, але я в ній не живу. Мою домівку пограбували, і мені не хочеться туди повертатись.

Здивовані очі Євгена, округлились і він витріщився на мене, ніби вперше бачить.

— Отакої.. Через це тобі так терміново потрібна була робота ?

— Так, — поправляю своє густе волосся.

— Без проблем… Їдемо разом до квартири, — не очікувала я такої пропозиції , але відмовитись від неї не могла.

Виходим разом з кабінету, і його помічає брюнеточка, яка попередньо, сміялась в його кабінеті.

— Женя, — мурчить ніби кішка.

— Оксано, не зараз, — він навіть на неї не глянув.

А вона одразу обурилась, і принизливо мене оцінила.

Здається мене хтось прийняв за конкурентку. Але мені це навіть подобається.

Не забувайте ставити лайк та підписуватись на мою сторінку. Це надає мені сил для написання нових розділів. А ще мені дуже цікаво почути вашу думку, щодо роману ❤️