Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Відьмі, — вставив свій коментар братик.

— У допомозі, — закінчила свою думку подруга.

— Що потрібно?

Я відвернулася, щоб не сміятися перед куратором.

— Розумієте, Данило, ми з Лікою вчилися і дружили з першого курсу. І вона просила мене перефарбувати її, щоб менше виділятися світлим волоссям. Вона ж десять років тому була ще меншою і була таким собі беззахістним створінням, яке всі, кому не лінь, хотіли образити. Так ось її пушок жодна моя фарба не взяла, навіть посилена зіллям. Зокрема й прабабусиними. Усім сімейством голову ламали, як це чудо біляве перефарбувати хоча б у зелений або інший оригінальний колір. Про темний взагалі мовчу. Ні що не взяло зовсім. Навіть шкіру не пофарбувало. Так от хочу на вас перевірити що візьметься. Якщо візьметься можу одразу ж змити. Зілля в цій частині перевірено роками. А то б чоловік досі ходив фіолетовий.

— Угу, Марго після п'ятої невдачі вирішила на комусь ще перевірити фарбу. Під руки нам попався Гілберт, він не зміг відмовити. І вдало підфарбувався в темно-фіолетовий. А через місяць я дізнаюся, що ці двоє вже роман крутять. А наприкінці п'ятого курсу вже хтось вагітний.

— Ну, Ліко, мені ж уже тоді було двадцять п'ять, — сказала з доброю посмішкою ця руда відьма.

— А тобі коли?

— Так, хоч зараз, тож не засмучуйте мене!

Здається, Данило злякався і мужньо терпів фарбування. Хоча Марго зглянулася і пофарбувала тільки невелику ділянку волосся з метою експерименту, і щоб потім було простіше змивати. Фарбу вона вибрала золоту, на що Ріра заявила:

— Мама мене золотим пофарбує в садок на виступ! Я буду принцесу грати.

— Пофарбую, якщо не народжу на той час. Інакше тато буде фарбувати. Не нервуйте, так, — сказала вона з посмішкою Данилу. — За десять хвилин буде ясно. Поки що пропоную попити чаю.

Коли вже змили фарбу, колір залишився, але буквально хвилину, а потім став обсипатися як пилок.

— Вау! Мама я теж так хочу!

Маргарита встигла дістати телефон і зняти крупним планом як обсипається фарба. Вона злітала вгору дрібними шматочками і трохи покружлявши обсипалася вниз. Ми показали Данилу результат. Волосся в нього знову було білим.

— Хм, красиво. І що зовсім нічого не залишилося?

— Ні. Але у вас хоча б трохи затрималася. У Ліки відразу змивалося все водою.

— Гаразд, нам уже час.

— Бувай! — одразу пискнула молодша відьмочка і міцно мене обійняла.

Я попрощалася з братом і подругою, і ми пішли. Коли йшли тротуаром Данило запитав:

— Як ти з відьмою подружилася?

— Підійшла на першому курсі і прямо їй сказала — давай дружити! Вона здивовано подивилася на мене, а потім оцінила, що тільки ми вдвох відрізняємося від оточуючих і хитро так на мене подивилася. Я думала зараз якусь капость зробить. А вона сказала, що із задоволенням буде дружити зі мною. І що вона відчуває, що зі мною нудно не буде. І виявилася права, нудно не було. Данило...

— Клич мене Ніл, — попросив він з усмішкою.

— Добре, Ніл, нас зараз спробують збити під час переходу.

Куратор пригальмував перед пішохідним переходом. А я кивнула в бік машини.

— Та машина мене збила, номери ті самі і чоловік той самий.

— Чому він узагалі на волі.

— Тоді не змогли зібрати достатньо доказів. Усі камери в тій місцевості на той час не працювали, перехожих не було. А те, що я бачила, не прийняли, списали на шок. І ментальне сканування тоді заборонили проводити. Спочатку лікарі, потім суддя.

Ніл зробив руками кілька жестів, і пішохідний перехід відгородився захистом із двох боків. Після чого він узяв мене за руку і повів через нього.

— Ти виставив захист?

— Так, але її бачать тільки жителі верхнього світу.

Машина, завероскотівши колесами, понеслася на нас. А коли я думала, що зараз буде зіткнення, її трохи занесло і вона, об'їхавши нас, врізалася в ліхтарний стовп.

— Пішли на автобус, нам кілька зупинок звідси проїхати до порталу.

В автобусі Ніл розплатився за нас. А я бачила, як здивовано люди дивляться на нас. Нам навіть мета в першому ряду поступилися і категорично наполягли, щоб ми присіли. Ніла одна старенька доторкнулася обережно за волосся, а потім сказала:

— Справжні. А крила у тебе є?

— Ні.

— А в когось крила взагалі є з ваших?

— Так, але вони в інші площини дуже рідко спускаються. І крила не проявляють, тож навіть якщо зустрінете, не впізнаєте.

— А в нас зараз у дільниці є? — запитала вже я.

— Зараз ні, — подумавши відповів куратор. — На зупинці будь ласка зупиніть!

Після порталу Ніл сказав:

— Я у відділок за Ташею і ми підемо гуляти. А в тебе вільний час, янголятко.

— Оу, хоч не поганка і на тому спасибі.

Ніл розсміявся і потріпав моє коротке волосся. Пройшовши деякий час одна виявила, що якимось незрозумілим чином опинилася в темному провулку, хоча йшла для цього широкою вулицею. Озирнулася, я була приблизно на середині вузького провулка. Попереду було троє темних і позаду ще парочка. Я трохи нервово ковтнула. Я, звісно, не боягузка і якось впораюся, тільки от ціна може бути високою.

— Напевно дивуєшся, як сюди потрапила? — сказав один із чоловіків позаду — Просто заклинання, і ти як песик прийшла куди покликали. Думала тобі залишать усе так безкарно. Через тебе ми всі залишилися без роботи і нас розшукують органи правопорядку. Все через тебе сопля малолітня. Але сьогодні ти здохнеш!

Вони напали майже скопом. Не фізично, магічно. Кілька разів я змогла відповісти світлою магією і добряче обпекла парочку нападників. А далі рефлекторно вдарила темною магією, їй було діяти звичніше. Адже мене з дитинства вчили нею користуватися. Але мене ніхто не попередив, що при переході на вищу площину і те, як я змінилася після вівтаря, краще ніколи більше не користуватися темною магією. Так, я перемогла і мої кривдники, скиглячи, втекли. Але і мені було страшенно боляче. Темна магія палила мене зсередини. І я розуміла, якщо я її не витісню, не випалю, то це банально вб'є мене і вб'є те світло, що я так захищала в душі.