Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"

сопляків, пишним діалектом "а-ля братва". Цей жорстокий жаргон повій та бандитів, "феня" брудних грошей та гострих "пік" не надто годився в контактах з начальством і нормальними громадянами, тому Годлевський навчився мови, яка підходила і для церкви, і для дитячого садка, хоча запас слів мав скромненький. Його всі любили, оскільки, будучи "синім сміттям", він охочіше служив землякам, ніж окупантам, часто ризикуючи своєю головою, і при цьому не кладучи надто багато у власну кишеню, хоча, крім дружини та дітей, мав на утриманні стареньку матір.

Поштмейстер Броніслав Седляк, перед війною комуніст, а тепер – прихований комуніст із фальшивим ім'ям. Він закінчив жорстку школу Комінтерну, зад йому задубили в'язниці санаційної Польщі, а життя навчило справжньої (а не показної) поваги лише до тих ближніх, які були фізично сильніші за нього. Поза всяким сумнівом, він би сподобався Фрейду - ідеально представляючи тип неврастеніків, що присипляють, але нешкідливих лише тимчасово, доти, поки стрес не детонує гримучого адреналіну. Жінкам він подобався не дуже, незважаючи на скромну елегантність, що виявляється в костюмі кольору "англійського туману" (що мало маскувати "класове походження" власника), оскільки він робився буркотом, одним з тих, кому шурхіт випадаючого волосся нагадує, що звалище життя вже швидше за ними, ніж перед ними. Начальником пошти він став завдяки радянській агентурі в 1940 році, коли і Союз, і Рейх грали в об'єднаному оркестрі.

Ксьондз Юліан Гаврилко, настоятель рудницької парафії. По місту він, як правило, ходив у цивільному одязі (хіба що, коли вирушав здійснити релігійний обряд), не дбаючи про зовнішність - його зморшкувате обличчя нагадувало його ж недбалу зачіску, зім'яту сорочку і стоптані чоботи, все це відповідало один одному. Окрім голосу – його веселий голос, немов голос жіночого угодника, людини, яка живе так, як їй хочеться самому, і як хотілося б жити багатьом – не відповідав ні стурбованому обличчю, ні професії священика. Професії, завжди складної під час війни, адже коли смерть збирає безглузді жнива - жахливо тяжко говорити людям про Божу всемогутність і нескінченне Боже милосердя. В окупованій Польщі ці жнива були взагалі жахливими - людей вбивали сотнями, тисячами, мільйонами... Ксьондз Гаврилко йшов до палацу графа, ніби відчуваючи, що там готується - надів сутану, щоб бути готовим до всього, до кожного зла цього світу.

Стіл для гостей був накритий багато. Поряд з кількома графинчиками з наливкою та попільничками тут стояли кошики з хлібом, тарілки з ковбасою та шинкою, огірками та маринованими грибами; крім того, індивідуальний прилад для кожного - тарілка більша, менша тарілка, чарка, келих і столове срібло на вишитій серветці. Тринадцятий комплект знаходився на чолі столу, куди на колясці мав під'їхати Тарловський. Хазяїна чекали, вбиваючи час балаканини. Брусь і Клос вели дискусію про спиртне:

- Ага, так це і є славна родова наливка. Подивимось, подивимось!

- Подивимося і тужитимемо за чистенькою, оскільки наливка - як і належить наливці - має бути трішки пересолодженою.

- Необов'язково, бувають і кисленькі наливочки.

- А я все одно віддаю перевагу чистенькій. Але винятково хорошій, тій, що з біленькою голівкою.

- Від чистої похмілля буває…

- Це тільки від погано дистильованої, дорогий мій пане. Або від надлишку пристойної чистенької. Винятково від надлишку!

- У мене від надлишку ніколи похмілля не буває, а от від однієї чарочки чистої я по голові отримую, - втрутився старший сержант Годлевський.

- По голові? - здивувався Брусь.

- Ну так. Перед тим, як повернутися додому, пити не можу, бо моя стара - найчистіший тобі спиртометр, щоб вона здохла!

- А для мене чиста – мов ліки.

- Від чого?

- А від усього. Вона мене чи розігріває, чи охолоджує, чи…

- Охолоджує? Чиста?!

- Це правда, - цього разу в розмову втрутився доктор Хануш. - Кліматизуючі переваги чистого спирту відомі вже давно. Відомо, що горілка захищає від морозу, оскільки розігріває замерзлого, і перед спекою, адже коли всередині робиться дуже тепло, то повітря зовні, за контрастом, здається набагато прохолоднішим, ніж по суті, і навіть приємно так бадьорить.

Друга половина столу була зайнята розмовою про стрілянину минулої ночі біля залізничних колій.

– Стара Зоська Гармулянка, сестра обхідника, загинула. Випадкова куля, така вже її доля! – повідомив Кортонь.

- Ну ось вам, - фиркнув Седляк, - а кожного дня в костелі просиджувала. Мабуть, молитви святош не захищають.

- Точно так, як марксизми не захищають придурків, - буркнув Мертель під ніс, але тихенько, щоб його не почули.

- Я ось читав, - продовжував Седляк, що в мусульман та африканських негрів, окрім молитов чи шаманських закляття, застосовуються засоби проти куль. Наприклад, протикульові мазі. Намастишся, і ось ти куленепробивний! У нас це знадобилося б, га? Я вважаю…

- У нас це вже було, - перебив Малевич.

- У нас?!.. - здивувалися всі.

- У часи Повстання Костюшка. Отці з ордена Беноні продавали у своєму варшавському монастирі, що на Новому Місті, освячені картки, які нібито захищали від куль. Брали дорого, одна штука п'ять злотих коштувала.

- І що? Діяло?

- Не завжди. Але коли сімейство застреленого приходило з рекламаціями, братики пояснювали, що, мабуть, у покійника був на совісті смертний гріх, що нівелював силу святої картки. І вони заробили на них величезні гроші, оскільки і попит був величезний.

- Чому ж Начальник[10] забобонів цих не засуджував? - спитав Седляк.

- Тому що простаки з картками йшли у вогонь, як у танок, - пояснив Малевич.

- Вірячі в силу Божу, адже це Бог кулю несе, адже так, шановний? - зачепив ксьондза Гаврилка професор Станьчак. - От і бідолашній Зосьці від Господа Бога дісталося, я правий?

Гаврилко похитав головою, чи то з запереченням, чи то з жалем до дурної зачіпки. Але Станьчак не хотів відступати:

- Пане ксьондз сьогодні в парадному мундирі, навіть подивитися приємно!... Але ще приємніше було б бачити пана ксьондза у фіолетовому чи пурпуровому одязі[11], ось тільки пан ксьондз ніяк підвищення не дочекається. Невже єпископові чимось насолили, га?

– Не потрібні мені земні чини, професоре, – пояснив Гаврилко. - Роботи з паствою Божою мені вистачить, щоб піднестися до Царства Небесного.

- Може вистачить, а може й ні, пане ксьондзик. І, можливо, саме сьогодні воно й проявиться... Щоб піднестися, необхідно мати амбіції підйому ієрархічними сходами, а відсутність таких амбіцій - це просто вада.

- Церква бачить це інакше, не так по-земному, - відповів священик.