read-books.club » Наука, Освіта » Після війни. Історія Європи від 1945 року 📚 - Українською

Читати книгу - "Після війни. Історія Європи від 1945 року"

239
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Після війни. Історія Європи від 1945 року" автора Тоні Джадт. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 380
Перейти на сторінку:
жінок у боях; військові жертви в Німеччині становили 4 мільйони; в Італії — 400 тисяч солдатів, моряків та службовців повітряних сил; у Румунії — 300 тисяч, більшість із яких загинули в боях з нацистським блоком на російському фронті. Утім у співвідношенні кількості загиблих до всього населення найбільших військових втрат зазнали австрійці, угорці, албанці та югослави. Якщо взяти до уваги всіх жертв — і серед військових, і серед цивільних, — найбільше постраждали Польща, Югославія, СРСР та Греція. Польща втратила приблизно п’яту частину свого довоєнного населення, зокрема суттєвий відсоток його освічених представників, яких спеціально винищували нацисти[9]. Югославія — кожного восьмого, якщо порівняти з кількістю довоєнного населення; СРСР — кожного одинадцятого, Греція — кожного чотирнадцятого. Щоб краще уявити розбіжність: у Німеччині загинув кожен п’ятнадцятий; Франція втратила одну із 77 осіб; Британія — одну зі 125.

Радянський Союз втратив особливо багато військовополонених. Німці взяли в полон близько 5,5 мільйона радянських солдатів, з яких три чверті — у перші сім місяців після нападу на СРСР у червні 1941 року. З них 3,3 мільйона померли від голоду, холоду та жорстоких умов у таборах у Німеччині: у німецьких таборах для військовополонених з 1941 по 1945 рік загинуло більше росіян, ніж упродовж усієї Першої світової війни. Із 750 тисяч радянських солдатів, які потрапили в полон після взяття Києва у вересні 1941 року, лише 22 тисячі дожили до дня капітуляції Німеччини. Зі свого боку «совєти» захопили 3,5 мільйона полонених (здебільшого німців, австрійців, румунів та угорців); більшість із них після війни повернулися додому.

З огляду на ці цифри, стає цілком зрозуміло, що в післявоєнній Європі, особливо в її центральній та східній частинах, гостро бракувало чоловіків. У Радянському Союзі жінок було більше за чоловіків на 20 мільйонів, і щоб вирівняти це співвідношення, знадобиться більше ніж одне покоління. Радянська сільська економіка тепер сильно залежала від жінок, які мусили виконувати будь-яку роботу: не вистачало не лише чоловіків, а й коней. У Югославії внаслідок німецьких каральних операцій, коли всіх чоловіків, старших за 15 років, мали стратити, у багатьох селищах дорослого чоловічого населення не лишилося взагалі. У самій Німеччині дві третини тих, хто народився в 1918 році, не пережили гітлерівської війни: в одному районі, щодо якого ми маємо точні дані, — у Трептов, що в передмісті Берліна, — у лютому 1946 року серед дорослих віком 19‒21 рік на 1105 жінок припадав 181 чоловік.

Про цю суттєву кількісну перевагу жінок, особливо в післявоєнній Німеччині, вже говорилося чимало. Принижене, зганьблене становище німецьких чоловіків, які із супергероїв вишколеної гітлерівської армії перетворилися на жменьки обідраних в’язнів, що запізніло поверталися додому й збентежено зустрічалися із поколінням згрубілих жінок, які були змушені навчитися виживати і давати раду без них, — це не вигадка (канцлер Німеччини Ґерхард Шредер — один з багатьох тисяч німецьких дітей, які після війни залишилися без батька). Райнер Фассбіндер вдало відтворив цей образ післявоєнного німецького жіноцтва в кінострічці «Шлюб Марії Браун» (1979), у якій героїня вдало користується своєю гарною зовнішністю та цинічним енергійним характером, попри благання матері не робити нічого, «що могло б занапастити твою душу». Тимчасом як тягарем фассбіндерівської Марії, як і всього післявоєнного покоління, було гірке розчарування, у реальності німкені в 1945 році стикалися з труднощами, що потребували більш нагального вирішення.

В останні місяці війни, у міру того як радянська армія просувалася на захід до Центральної Європи та Східної Прусії, від неї тікали мільйони мирних мешканців, передусім німців. Джордж Кеннан, американський дипломат, описував це видовище у своїх мемуарах: «Лихо, яке сходило на цю землю з наступом радянських сил, не має собі рівних у сучасній європейській історії. Судячи з усіх наявних свідчень, у багатьох районах, після того як там пройшли радянські війська, з-поміж місцевих чоловіків, жінок і дітей виживали одиниці… Росіяни… стирали місцеве населення з лиця землі так, як не робив ніхто з часів азійських орд».

Жертвами ставали насамперед дорослі чоловіки (якщо вони ще лишалися) та жінки різного віку. У Відні, за даними клінік та лікарів, протягом трьох тижнів, відколи Червона армія увійшла в місто, радянські солдати зґвалтували 87 тисяч жінок. Ще більше жінок було зґвалтовано в Берліні під час радянського наступу на місто, більшість із них — упродовж тижня з 2 по 7 травня, за кілька днів до капітуляції Німеччини. Обидві цифри, звичайно, менші від реальних; крім того, вони не враховують незліченні напади на жінок у селищах та містах, розташованих на шляху радянських сил під час їхнього наступу в Австрії та через Західну Польщу в Німеччині.

Поведінка Радянської армії не була таємницею. Мілован Джилас, близький поплічник Тіто в партизанській армії Югославії й тодішній палкий комуніст, навіть поговорив про це особисто зі Сталіним. Відповідь диктатора, за спогадами Джиласа, була красномовною: «Чи знає Джилас, сам письменник, що таке людське страждання і людське серце? Хіба він не може зрозуміти солдата, який пройшов крізь кров, вогонь і смерть, якщо той розважиться з жінкою чи візьме щось собі?». У своїй абсурдній логіці Сталін частково мав рацію. У Радянській армії не було відпусток. Більша частина її піхоти й танкістів відвойовували свою територію впродовж трьох жахливих років у нескінченній низці боїв та маршів західною частиною СРСР, крізь Росію та Україну. Під час наступу вони бачили докази й чули про безліч звірств німецьких солдатів. Ставлення Вермахту до військовополонених, цивільних, партизанів і просто будь-кого і будь-чого, що траплялося їм на шляху, спочатку впродовж їхнього гордого наступу до Волги та воріт Москви й Ленінграда, а потім під час болючого кривавого відступу, залишило шрам на лиці землі та в душах людей.

Коли Червона армія нарешті дійшла до Центральної Європи, її виснажені солдати потрапили в інший світ. Контраст між Росією та Заходом був величезний (цар Олександр І ще давним-давно пошкодував, що дозволив росіянам побачити, як живуть на Заході), а під час війни він лише зріс. Поки німецькі солдати сіяли на Сході спустошення та масові вбивства, сама Німеччина процвітала — настільки, що її мирне населення дуже довго майже не відчувало матеріальної ціни війни. У воєнний час Німеччина була світом міст, електрики, їжі, одягу, магазинів та споживчих товарів, порівняно ситих жінок і дітей. Разюча відмінність від його власної понівеченої батьківщини мала здаватися звичайному радянському солдатові незбагненною. Німці скоїли в Росії страшні речі; тепер настала їхня черга страждати. Їхня власність та їхні жінки були трофеєм. З мовчазної згоди командування

1 ... 9 10 11 ... 380
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після війни. Історія Європи від 1945 року», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Після війни. Історія Європи від 1945 року"