Читати книгу - "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу, Олександр Дюлович Гаврош"

і весь цей мотлох розлітається по арені. Мавпочка скубе його за волосся. Зала регоче. Піня збирає своє багатство, але робить це дуже незграбно, раз по разу щось гублячи. За кожну втрату мавпочка дає йому ляпаса. Зала надриває животи. Раптом Піня підкидає свої знахідки вгору і починає ними жонглювати. У повітрі літають черевики, пляшки, м’ячики і навіть шабля. Публіка вражено замовкає…

Коли вистава закінчилася, глядачі гучними оплесками проводжали артистів. Дивлячись, як не поспішає розходитися додому публіка, щоразу переказуючи яскраві епізоди, Іван не міг повірити, що йому аплодуватимуть так само. Сумніви роздирали його серце, і він вирішив поговорити з мадам Бухенбах.

– Ну що? Сподобалося? – мадам виглядала трохи втомленою.

– Пані Аделіє… – зам’явся Іван. – Навряд чи я зможу чим-небудь допомогти вашому цирку…

– Що за дурні балачки? – мадам закинула ногу за ногу. – Я вже придумала, чим ви будете займатися.

– І чим? – з холодком у серці перепитав він.

– Ви боротиметеся з глядачами, – без тіні сумніву повідомила мадам.

– Як це – боротися? – здивувався Іван.

– А ми викликатимемо бажаючих на бій за грошову винагороду, – запалила цигарку в мундштуці пані Бухенбах. – Але ви, коханий, мусите вигравати. Інакше за що я вам платитиму гроші? Чи не так?

Вона усміхнулася своєю неперевершеною усмішкою.

Силі тут же згадався бій із Велетом, який заробляв собі на хліб таким жорстоким способом. До речі, подейкували, що після бою з Іваном той серйозно травмувався і більше не виступав.

– Але я… – хотів заперечити він, та пані Бухенбах його відразу перебила.

– Ведмедику, ви починаєте мені набридати.

Її очі холодно блиснули.

– Маєте інші пропозиції? Я із задоволенням послухаю їх уранці. Сьогодні я втомлена…

Іванові нічого не залишалося, як побажати власниці цирку солодких сновидінь.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ,

У ЯКОМУ ІВАН СИЛА ВИГАДУЄ ПЕРШИЙ НОМЕР

Цілу ніч Іван крутився на ліжку.

Він думав про завтрашню розмову, і сон його не брав. Ще раз і ще раз хлопець у деталях пригадував бій з Велетом, рідні гори, домівку і, звичайно, мамині галушки. Раптом йому згадалося, як він носив на собі дітей з їхньої вулиці. Тоді на нього залізала купа малечі, і він нагадував ведмежа, яке обліпили бджоли. А що як винести на манеж усіх артистів цирку? Це ж ідея! Іван ледве дочекався світанку.

Задум був справді незвичним. Мадам Бухенбах зібрала циркачів.

– Панове! – голосно мовила вона. – Зараз ми спробуємо новий номер. Іван Сила буде виносити з-за куліс увесь наш цирк.

– Еге ж, – невдоволено мовив карлик Піня. Він ніколи нікому не вірив. Можливо, тому, що природа над ним поглумилася. А може, якраз навпаки: природа відомстила горбунові за те, що той завжди був незадоволеним.

– Починаємо! – плеснула в долоні мадам Бухенбах.

Першим на верховинця спритно зіпнувся акробат Фандіго. Він сів Іванові на плечі, міцно обхопивши його голову колінами. Чорнява красуня Рената легко злетіла по хлопцях нагору і тепер стояла на коліні та плечі свого брата. По інший бік Фандіго розташувалась танцівниця Мілена, піднявши граціозно догори руку. Залишались Пандорський та карлик Піня.

– Я ж оголошую номер! – ударив себе по чолі імпресаріо.

Тож Пандорський відпадав. Усі глянули на Піню.

– Я туди не полізу! – показав пальцем карлик на самий вершечок живої композиції. – Навіть не думайте!

Тоді Іван схопив його за комір куртки і посадив собі на долоню. Як не дивно, Піня на ній якраз умістився. Тут звідкись узялася мавпочка і, за звичкою, шугнула на голову карлику і почала його скубти. Всі розреготалися. Особливо затрясся Іван, під чого дівчата нагорі запищали.

– Чудово! – заплескала мадам Бухенбах. – А тепер, мій коханий ведмедику, спробуйте із цією живою купою зробити кілька кроків.

Тримати на собі чотирьох дорослих людей і мавпочку було не те що важко – незвично. Іван остерігався зробити зайвий рух, аби піраміда, основою якої він був, не розсипалася.

– Не бійся, – пролунав згори голос Фаніго. – Ми ж акробати!

Іван сміливіше ступив і пройшовся через увесь манеж. Як не дивно, ніхто не впав.

– Неймовірно! – засяяла мадам Бухенбах. – Іванові Силі – ура!

– Ура! Ура! Ура! – прокричала весело трупа і стала вітати новачка з таким оригінальним номером.

Усім сподобалося, окрім карлика Піні, якому здалося, що його навмисно образили.

– Цього я тобі не забуду! – зло прошипів він, дивлячись своїми вугільними очицями на щасливого Івана Силу.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,

У ЯКОМУ АГЕНТ ФІКСА ЗНАХОДИТЬ СПІЛЬНИКА

Фікса сидів у задньому ряду шапіто майже під самим прожектором. Він насунув собі на очі капелюха і підняв комір, аби його не пізнали.

Агент дивився на того, хто зіпсував йому кар’єру. А можливо, й життя. Адже догана ніколи не вивітриться з його пам’яті. Догана! І кому? Йому – агентові 008, кращому нишпорці таємної поліції столиці! Фікса важко зітхнув.

Іван Сила прислуговував повітряним гімнастам під час їхнього виступу, притримуючи канат та підстраховуючи їх знизу. Він був у чорній, розшитій золотом, шкіряній жакетці, накинутій на могутні голі груди. «От на що здатен оцей вантажник! Тримати шнурки та носити діжки з оселедцями. Тьху!»

З усіх циркачів агентові припав до вподоби лише карлик. «Він такий же нещасний, як і я, – думав Фікса. – Всі його скубуть. Навіть дурна мавпа. Треба з ним ближче познайомитися», – вирішив він і став чекати завершення виступів.

Піня з недовірою поставився до похмурого типа зі щурячими вусами та насунутим на очі капелюхом.

– Чого вам треба? – буркнув він.

– Хочу випити з вами пива, шановний, – блиснув у пітьмі двома золотими зубами Фікса.

(Так-так, недавні дірки заповнилися найдорожчим металом).

Дармове пиво карлику завжди подобалося, але з якої речі цей незнайомець такий щедрий?

– Чому саме зі мною? – недовірливо глипнув Піня.

– Мене цікавить Іван Сила, – шепнув Фікса.

– Гаразд, – карлика охопила така цікавість, що у нього аж пересохло в горлі. – Я зараз переодягнуся. Чекайте мене за рогом у кав’ярні «Троє поросят».

У корчмі була гамірно й накурено. За дерев’яними столами сидів різношерстий люд, кожен про щось жваво базікав. Фікса з карликом їли смажені курячі крильця і запивали пивом.

– Проти цього типа, який себе хвалькувато називає Силою, порушена карна справа, – масними руками схопився за кухоль Фікса. – Його звинувачено у вбивстві.

Очі Піні округлилися від здивування.

– А чому ви його не арештуєте?

– Нам бракує доказів, – агент зробив великий ковток. – Це ду-у-же хитрий злочинець. Він вправно замітає сліди.

– О-о! – тільки вимовив карлик, розгризаючи кістку.

– Тому в мене до вас, мій дорогий друже, важливе доручення, – Фікса обійняв карлика за плече, заодно витираючи долоню. – Ви