Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

Тож ретельні пошуки, проведені Кшисєком, показали, що єдиною точкою контакту була електронна адреса, яку Вероніка вказала в програмі. А як було зі зціленнями? Чи було на що сподіватися? Він пригадав, як його бабуся колись дивилася Кашпіровського і ще якогось маніяка, які заряджали воду енергією. Вона сиділа з сусідами, озброївшись пластиковими пляшками з-під мінералки, і чекала на диво. Диво мало проявитися у вигляді бульбашок. Іноді вони з'являлися, як завжди у мінеральній воді. Тоді вони пили цю воду, і вона нібито допомагала.

Від прочісування невичерпних ресурсів Інтернету у нього боліла голова. Цілителі в Польщі жили добре, об'єднувалися в спілки, асоціації, мали свої журнали і навіть рейтинги. Наприклад, перший же з краю портал Macierz публікував рейтинг найвідоміших і найефективніших польських цілителів, біотерапевтів і шаманів. Однак загадковий знахар не увійшов до жодного з рейтингів; згідно з коментарями інтернет-користувачів, він мало лікував, а загалом відомий лише один випадок, коли він вилікував дружину президента.

Кшисєк грюкнув ноутбуком, наче це були двері у світ, йому потрібно було подихати свіжим повітрям. Він сів у машину і поїхав до центру міста. Припаркувався біля замку і попрямував до парку, гордості міста, яка не змогла забезпечити переобрання мера на попередніх виборах. Він сів на лавку і насолоджувався сонячним промінням. У січні рідко можна було погрітися на сонці. Монотонність нагадувала йому спокійний голос Христини Чубівни і передачі про природу, наприклад, про саванну. І тільки завдяки магії уяви відома дикторка безпристрасно повідомляла йому, що повз нього на лавці проїжджають велосипедисти – найшвидші істоти в парку, одягнені в трико. Старіші екземпляри блукають неспокійними рівнинами, пересіченими алеями, розмахуючи скандинавськими палицями, не підозрюючи про небезпеку, що їм загрожує. Зібравшись у невеликі стада, матері штовхають візочки, щоб захистити своїх нащадків, розводячись про підгузки, кашу та пологи. Чубівна пішла ще далі: відкинута стадом хвора особина присідає на лавку і чекає кінця свого життя.

– Можна? – з задумливості, майже напівсонної, вирвав його чоловічий голос. Якийсь тип, теж у трико, з великим спортивним годинником на зап'ясті, в бандані і темних окулярах, розтирав литку і вказував на місце поруч з Кшиштофом.

– Звичайно, будь ласка, – відповів він. Він співчував бігунам. Такий велосипедист мав на що витрачати бабло. Новий велосипед, перемикачі, рукавички, насоси та інші дрібнички, в той час як бігун, ну, він міг тільки побожеволіти, купуючи лише взуття та годинник. Тому, не дивлячись ні на що, вони доводили, що їм потрібні всілякі аксесуари. Він уявив, як чемпіон бігових марафонів, сухорлявий ефіоп, минає повз такого професійно вдягненого довготелесого чоловіка босоніж і з жалем киває.

– Судома, – пояснив тип, розтираючи литку. – Давно не бігав, – потупився чоловік. - Але ж рух – це здоров'я.

– Чисте здоров'я. – Механізми доброго виховання, змалку прищеплені йому матір'ю, не дозволяли ігнорувати типа. Довелося поговорити. Щоправда, він міг би бігати цілодобово, але здоров'я від цього не покращиться.

– Чисте здоров'я, – погодився бігун. – Можна запитати про одну річ?

– Запитати завжди можна.

Кшисєк почав розглядати непроханого гостя, який зайняв половину лавки. Метр вісімдесят, спортивної статури, чисто виголений, на жаль, окуляри приховували очі, а хустка – волосся. На вигляд хлопцеві було близько тридцяти п'яти років. З обличчя він абсолютно нікого не нагадував.

– Факт. Ну, одне питання, коротеньке. Домовилися?

– Прошу!

Розмова починала бути цікавою, якимось яскравим елементом у сірому паркані лікарняних буднів, через який останнім часом Кшисєку доводилося часто перестрибувати.

– Хотів би бути здоровим?

– А хіба я не здоровий?

Тип зняв окуляри і почав терти їх, мружачи блакитні очі від січневого сонця.

– А ти здоровий?

– А тобі яка різниця? – Те, що хлопець одразу перейшов на "ти", ще не означало, що він почне називати старшого чоловіка на ім'я. Він не знав, як його звати. Та й взагалі, не важливо, як його звати, він його навіть не знав. – Крім того, я не думаю, що ми разом пили на брудершафт, я такого не пам'ятаю.

– Я хотів би зазначити, що саме ти почав це робити. Наприкінці електронного листа ти написав: "Усього, Кшисєк". Гадаю, це дозволяє нам перейти на "ти".

От же ж курва! Що це? Це він? Звичайно, що він. А де блондинка? І якщо це він, то читав його електронного листа. Зрештою, він її чоловік. Заєбісь! Він був готовий.

– Застрягло какао? – посміхнувся незваний гість. – Я Якуб. – Він простягнув руку, яку Кшисєк машинально потиснув.

– Кшисєк.

– Ну а брудера обіцяю в наступний раз. Я машиною. Ти теж?

– Теж.

– Що скажеш? Хочеш бути здоровим? В тебе десять секунд, щоб вирішити.

– Хочу! – видавив він з себе, подумки картаючи за надмірний ентузіазм. Так, він погоджувався, так, він хотів бути здоровим, так, щонайбільше, пізніше відмовитьс. А може, він його дурив? Але як би він дізнався про електронний лист?

– Чудово! Я радий. Але до цього додаються правила, укладаємо деяку домовленість. Щось на кшталт причинно-наслідкового зв'язку.

– Що, я, мабуть, маю нехтувати лікарями?

Це перше, що спало йому на думку. Напевно, як наслідок лекції, яку прочитав доктор Радзішевський.

– Адже ваш лікар казав вам цього не робити. – Знахар розвалився на лавці і подивився на сонце. – Я знаю доктора Радзішевського краще, ніж тобі здається. Крім того, я дзвонив йому, він розповідав мені про тебе тільки хороші речі і навіть попросив мене подбати про ту пухлину в твоїй голові. Думаєш, як я тебе знайшов? Бо впізнав твоє обличчя по фотці у Фейсбуці.

– Як це так? Як сказав? А лікарська таємниця?

– Хех, коли хтось рятує твою дитину від лейкемії, у тебе з'являється борг, який треба віддати. Зрозумієш, якщо дозволиш себе вилікувати.

– Дозволю? Я ж вже погодився.

– Поки що ти виявив бажання одужати. Попереду довгий шлях до зцілення, і ти мусиш погодитися на певні умови. Знаю, це все дуже швидко, дія дуже швидка, тип присідає на лавку, валить прямо, диктує умови, збожеволіти можна. Ти, напевно, уявляв собі це інакше: що отримаєш електронного листа з номером рахунку, а потім відвідаєш курінь, повний трав і секретних зілля. Вибач, що я тебе підвів, але це все через мою повагу до часу. У мене самого його не так