Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

Борис Єльцин зустрічається з провідними промисловцями і банкірами, в тому числі зі мною, в Кремлі, 1997 рік

- *

Я бачив, що багато чого йде не так, тому в 1993 році я пішов у відставку з посади в Кабінеті міністрів з питань реформ. Я сказав урядовцям, що якщо до таких підприємців, як я, не прислухаються, то ми неминуче скористаємося їхніми помилками. Я вирішив повністю зайнятися бізнесом.

Ваучерна схема провалилася, тому що вона спотворювала реалії російської економіки. Суми, про які йшлося, були нелогічними. Населення Росії становило 150 мільйонів, отже, було видано 150 мільйонів ваучерів, а це означало, що більша частина російської промисловості оцінювалася всього в 9 мільярдів доларів. Будь-хто, хто займався математикою, бачив, що це неправильно, і кожен, хто мав бізнес-мислення, бачив, що це відкриває можливості. Але більшість росіян не мали ні досвіду, ні розуміння концепції приватної власності і були більш ніж щасливі продати свої папірці за кілька рублів. Група “Менатеп” скупила велику кількість ваучерів, якими торгували на вулицях, і придбала пакети акцій у різних галузях промисловості, включаючи текстильну, хімічну, металургійну, скляну, харчову, целюлозно-паперову, виробництво добрив і нафтопереробку. Це був ризикований процес, оскільки ніхто не був упевнений, в якому стані перебувають ці галузі - радянський спосіб ніколи не відкривав бухгалтерські книги; офіційні цифри прибутків і збитків були ненадійними, і ми часто виявляли величезні борги, які не фігурували в бухгалтерських звітах - але ми пішли на ризик. Багато фірм, які ми купили, виявилося важко відродити, кілька не приносили прибутку, а одна навіть збанкрутувала; але будь-яке підприємництво пов’язане з елементом ризику. Коли все налагодилося, нас звинуватили в тому, що ми купили бізнес задешево, але справа в тому, що ми грали за правилами, які діяли на той час.

Я брав безпосередню участь в управлінні компаніями, які ми придбали, деякі з них ми перетворили на багатомільйонні бізнеси; але незабаром мені стало зрозуміло, що наш портфель інтересів занадто великий. “Менатепу” потрібно було скоротити портфель, сконцентруватися на чомусь одному, і в 1996 році я обрав нафтову галузь. На це рішення частково вплинув досвід, набутий мною в Міністерстві палива та енергетики, і мій власний досвід роботи в галузі хімічної інженерії, а також кваліфікація моїх бізнес-партнерів у сфері нафтової інженерії. Росія має величезні природні ресурси, але її державні нафтові компанії були жахливо неефективними, працюючи зі збитками протягом багатьох десятиліть. Галузь перебувала в різкому занепаді. Я бачив змарнований потенціал і знав, як можна змінити ситуацію, але російське законодавство передбачало, що стратегічні галузі не можна продавати приватним власникам. Хоча Єльцину вдалося приватизувати багато галузей промисловості, комуністична фракція, що залишилася в російському парламенті, намагалася заблокувати продаж землі, металургійних підприємств, нафти і газу.

Однак часи змінилися, коли поєднання неминучої кризи в старих державних галузях (особливо оборонній), розколу радянського економічного простору, шокової терапії “Чиказьких хлопчиків” і незграбного управління економікою Борисом Єльциним призвело до величезного роздутого бюджетного дефіциту, який впритул наблизився до банкрутства країни. Зарплати та пенсії не виплачувалися, а люди втрачали роботу. Ситуація погіршувалася тим, що наступного року мали відбутися президентські вибори, а Комуністична партія на чолі з її новим лідером Геннадієм Зюгановим лідирувала в опитуваннях. Єльцину потрібні були гроші, щоб підтримати економіку і взяти під контроль основні галузі, які виходили з-під контролю, якщо він хотів мати хоч якісь шанси на переобрання. Він попросив провідних російських бізнесменів, включаючи мене, прийти йому на допомогу, і ми погодилися це зробити. Безумовно, в наших інтересах було не допустити перемоги комуністичної партії, оскільки вона вже обіцяла ренаціоналізувати наші підприємства і відновити стару державну економіку. В обмін на нашу допомогу уряд погодився переглянути закон про державну промисловість і виставити на продаж активи, які ми хотіли придбати. Уся ця угода була досить дивовижною: ми були групою молодих людей, які менш ніж десять років тому починали займатися дрібним бізнесом, попри несхвалення радянської держави, а тепер держава прийшла до нас по допомогу.

Російський бізнес дав Єльцину близько 1,8 мільярда доларів і, що найважливіше, допоміг покласти край хаосу і стабілізувати ситуацію у великій промисловості, яка відновила сплату податків державі і виплату заробітної плати своїм мільйонам працівників. Це дозволило уряду зупинити масову хвилю страйків у містах і регіонах, а також виплатити пенсії та зарплати. Рейтинг Єльцина відновився, і в липні 1996 року він був обраний на другий президентський термін. На державному аукціоні ми з партнерами купили нафтову компанію ЮКОС. Для мене це був поворотний момент, який визначив решту мого життя.

*Розділ 4

ГРА ПО-КРУПНОМУ

ЮКОС був великою нафтовидобувною компанією, але