Читати книгу - "Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Заправивши мазутом паливний бак, Том запалив під ним вогонь таким чином, щоб випари досягли гартівної сітки газового ліхтаря. Потім підніс сірник до гартівної сітки, яка перетворила випари на біле яскраве світло. Спустившись на інший рівень, завів мотор. Світло почало повертатися з точним рівним спалахом щоп’ять секунд. Він узяв перо і написав у широкому вахтовому журналі в шкіряній палітурці: «Запалив о 17:09. Вітер пн./пн. сх. 15 вузлів, поривчастий, мінлива хмарність. Шість балів за шкалою Бофорта». Тоді додав свої ініціали «Т. Ш.». Його запис поновив історію, що її Віттніш, який продовжував записи Докерті, перервав кілька годин тому. Шерборн став ланкою безперервного ланцюга інших доглядачів, котрі підтримували роботу маяка.
Переконавшись, що все гаразд, він повернувся в будинок. Тіло чоловіка жадало сну, але він чудово усвідомлював: якщо не поїсти, то не зможеш працювати. У коморі поряд із кухнею на поличках стояли бляшанки з м’ясними консервами, горошком та грушами, тут же були й сардини, цукор та велика банка льодяників, що їх так сильно полюбляла покійна пані Докерті. На вечерю в першу ніч на маяку Том знайшов шматок пісного коржа, залишений Віттнішем, шматок чедеру та зморшкувате яблуко.
На кухонному столі миготіло полум’я гасової лампи. Вітер продовжував свою давню вендету проти вікон, яка супроводжувалася гуркотом хвиль. Том здригнувся, усвідомивши, що він був єдиним, хто все це чув: єдина людина в радіусі понад ста миль у будь-якому напрямку. Він подумав про чайок, що гніздилися на скелях, про рибу, що знайшла безпечний притулок у рифах, захищена крижаною водою. Кожній істоті вкрай потрібно місце укриття.
Том заніс лампу в спальню. На стіні з’явилася його тінь, плаский велетень, що знімав черевики й роздягався до кальсонів. Його волосся загрубіло від солі, а шкіра загрубіла від вітру. Відкинувши простирадла, чоловік заліз у ліжко та заснув як немовля, хоча його тіло продовжувало прислуховуватися до погойдування хвиль та гуркоту вітру. Усю ніч високо над ним на варті стояв маяк, наче мечем розрізаючи темряву.
Розділ 4
Щоранку вдосвіта, загасивши маяк і перш ніж займатися щоденними справами, Том вирушав досліджувати наступну частину своєї нової території. На північному краю острова височіла прямовисна гранітна скеля-монстр, що своїми впертими нерухомими щелепами стримувала натиск океану біля її підніжжя. Острів полого простягався аж до південного краю, де поступово занурювався у воду, утворюючи мілку лагуну. Біля маленького пляжу оберталося водяне колесо, яке переносило прісну воду із джерела до будинку. Хоч це і здавалося дивом, але через розколи в породі від материка вздовж океанського дна до острова і навіть далі доходила прісна вода і джерелом била на поверхні. Коли французький дослідник описав явище у XVIII столітті, це сприйняли за байку. Але прісну воду дійсно можна знайти в деяких частинах океану — неймовірний жарт, що зіграла з нами природа.
Із часом у Тома виробився певний розпорядок дня. Правила вимагали, щоб він щонеділі піднімав прапор, і це було першим, що робив Том того дня. Як передбачалося правилами, він піднімав його й тоді, коли повз острів проходив військовий корабель. Томові були відомі доглядачі, котрі тихо лаялися під час виконання цих зобов’язань, але його така впорядкованість заспокоювала. Виконувати щось, що не мало жодної практичної мети, було для нього насолодою, привілеєм цивілізованих людей.
Він заходився лагодити речі, котрі почали нищитися ще тоді, коли погіршився стан Тримбла Докерті. Найважливішим був саме маяк, у якому потрібно було зашпаклювати розкладки між шибками ліхтарні. Потім Том пошліфував здуту від вологої погоди дерев’яну шухляду письмового стола, пройшовшись по ній шліфувальною щіткою. Він відновив зеленою фарбою витерті місця на сходах: мине ще багато часу, поки сюди направлять бригаду, щоб пофарбувати весь маяк.
Ліхтарня відчувала його увагу: скло виблискувало, латунь сяяла і світловий механізм маяка обертався на ртутній чаші так гладко, як поморник, що ширяв у повітрі. Час від часу Том спускався до скель, щоб порибалити, або блукав піщаним пляжем лагуни. Він здружився з двома чорними ящірками, котрі мешкали в повітці, й іноді підгодовував їх. Провізію чоловік витрачав економно: катера не буде ще кілька місяців.
Робота доглядачів важка та клопітка. У них немає профспілки, на відміну від човнярів, ніхто не страйкує, щоб їм підвищили заробітну плату або покращили умови праці. Іноді доглядач може бути виснаженим або хворим, хвилюватися про те, що насувається шторм, чи засмучуватися, бо град вибив усю городину. Але як би серйозно він цим не переймався, Том знав, хто він і чому його туди послали. Він просто повинен підтримувати вогонь у маяку. І все.
Розрум’янене вусате обличчя, що нагадувало Санта Клауса, засяяло широкою усмішкою.
— Ну, Томе Шерборне, як виживаєш?
Не чекаючи відповіді, Ральф кинув йому товстий мокрий канат, щоб той обмотав навколо швартової тумби. Шкіпер помітив: після трьох місяців на самоті Том був у такій самій хорошій формі, як й інші доглядачі, котрих він бачив.
Том чекав на припаси для роботи маяка і майже не задумувався про свіжу провізію, яку йому доставлять. Також він забув і про пошту, через те здивувався, коли наприкінці дня Ральф передав йому кілька конвертів.
— Трохи не забув, — сказав шкіпер.
Лист від співробітника Маякової служби, що заднім числом підтверджував його призначення та нагадував про умови угоди. Лист від Департаменту зі справ ветеранів описував недавно встановлені пільги для військовослужбовців, які повернулися, серед них пенсії по інвалідності або грошовий кредит на власний бізнес. Ні те, ні інше не мало до нього стосунку, тому він відкрив наступний лист. Це було повідомлення з «Банку Співдружності», який підтверджував, що на його 500-фунтовий рахунок нараховані чотири відсотки прибутку. Конверт, підписаний рукою, він відклав наостанок. Том не здогадувався, хто міг би йому написати, і боявся, що це якийсь добродій повідомляє про його брата чи батька.
Нарешті він відкрив конверт. «Любий Томе! Пишу, щоб просто переконатися, що тебе не здуло вітром, не змило хвилями або чимось там ще і відсутність доріг не спричиняє тобі незручностей…» Не дочитавши, Том глянув на підпис: «З повагою, Ізабель Ґрейсмарк».
У листі дівчина сподівалася, що йому не надто самотньо там і що він повинен обов’язково зайти привітатися, коли повернеться з Януса, перш ніж вирушити у своїх справах. Вона прикрасила лист невеликим малюнком: доглядач, опершись на маяк, насвистує
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман», після закриття браузера.
